СвТ. Том 5. Епілог, частина 2
Епілог. Заради цього я навіть знищу увесь світ! Частина 2
Епілог. Заради цього
я навіть знищу увесь світ! Частина 2
***
– Тобі слід прокинутися. Ситуація не найкраща.
Ніби почувши голос у своїй голові, Клер розплющила очі.
– Де я…?
Її оточував білий туман, а сама вона була прикута до чогось, що нагадувало підозрілий оглядовий стіл. Поруч з нею також була прикута Алексія.
– Алексіє, ти як?! Прокинься!
– Ух… Що це за місце?
Алексія також прокинулася. Вони вдвох озирнулися навколо, а потім ахнули.
– Що за?
– Що це таке?!
Вони побачили чотири циліндричні капсули. Усередині були люди, що зависли у червоній рідині.
– Можливо, це зниклі студенти?
– Упевнена, це вони. Це люди зі списку зниклих безвісти.
– Але навіщо з ними це зробили?
– Їхню магію висмоктують… щоб оживити Діаблоса. Нам потрібно швидко забиратися звідси. Інакше нас спіткає така ж доля.
Алексія спробувала звільнитися, але нічого не вийшло. Клер і собі спробувала, проте жодного позитивного результату не було.
– Здається, наша магія запечатана, – зауважила Клер.
– …Цей покидьок Ісаак ще поплатиться, – виплюнула Алексія.
Раптом циліндричні капсули почали рухатися. Дві з них видали глухий механічний звук, коли почала витікати червона рідина.
– Щ-що відбувається?
– Не знаю…
Позаду них пролунав голос.
– Прокинулися? Ідеальний час. Капсули вже готові… Я б сказав, що нам залишилося близько 10%.
З цими словами з’явився срібноволосий хлопець. Він був таким гарним, ніби щойно вийшов із казки, на мить дві дівчини втратили дар мови.
– Хто ти…? – нарешті запитала Алексія.
– Я Фенрір. П’ятий лицар Кола.
– Т… ти Фенрір?!
Хлопець, який щойно представився Фенріром, виглядав таким молодим, що Алексія навіть подумала: він був їхнім однолітком або навіть молодшим.
– З силою вічного життя вік, на який виглядає людина, не має великого значення, – сказав Фенрір, стоячи перед двома капсулами, які були порожніми від червоної рідини.
– Що ти збираєшся з нами робити?
– Я планую помістити вас у ці капсули. І так оживити праву руку Діаблоса. Я планував висмоктати вашу магію через нашийники, але це так зручно, що ви самі прийшли сюди. Це позбавило мене деяких клопотів, – Фенрір холодно посміхнувся.
– В академії зараз хаос. Ти справді думаєш, що тобі це зійде з рук? – спитала Клер.
– І хто ж нас покарає? Лицарі? Ви?
– Н-ну, це…
– Ми живемо у підземному світі. Ті, хто ходять під світлом, ніколи до нас не дістануться.
– Є ще Сад Тіней… – прошепотіла Алексія.
Фенрір зупинився на місці.
– Сад Тіней нас покарає…? – Він тихо засміявся: – Хе-хе.
– Що такого смішного?
– Навіть подумати не міг, що принцеса королівства чіплятиметься за таких сумнівних осіб. Як жалюгідно…
– Кх…
Обличчя Алексія почервоніло. Вони всі почули, як вона скрипнула зубами.
– Перше, чи справді Сад Тіней покарає нас? Ви ж навіть не знаєте, що це взагалі за організація. – Говорячи це, Фенрір дістав з капсули тіла, що раніше були студентами, і викинув їх. – Вони, так само як і ми, мешканці підземного світу. Це не ті, хто може покарати нас. Навіть якщо одна сторона переможе іншу, переможець просто візьме у свої руки повний контроль над підземним світом. І все. Нічого насправді не зміниться.
Фенрір обернувся. Його очі були яскраво-червоними.
– Тепер приготування завершено. Час воскресіння настав.
Спочатку він повернувся до Клер.
– Клер Каґено. Я отримав повідомлення, що ти використовуєш дивну силу.
Фенрір підійшов до оглядового столу і підняв її підборіддя.
– Кх… Прибери руки!
– У тебе справді густа кров, але не аномальна. Що ж, дізнаємося, коли дослідимо.
Після цих слів він притиснув шприц, наповнений червоною рідиною, до шиї Клер.
У спробі опору вона намагалася похитати головою, але Фенрір був надто сильним.
– Це марно, – сказав він.
Голка шприца пронизала її шкіру.
Аж раптом…
– Серйозно, як довго він планує змушувати мене чекати?
Голос Аврори луною прокотився у голові Клер, щедрий потік магії заповнив її тіло.
Шприц розбився, а кайдани розлетілися.
– Щ… що це за магія?! – Фенрір відступив.
– Ось. Я позичу тобі трохи моєї сили.
– Дякую, Авроро.
Далі Клер вихопила меч і зламала кайдани Алексії.
– Молодець, Клер, – сказала принцеса, також вихопивши меч і прийнявши бойову стійку.
– Аврора? Ти щойно сказала «Аврора»… Клер Каґено?
Фенрір пильно дивився на неї.
– Так. А що, ти її знаєш?
– Ку-хе-хе… Зрозуміло. Подивимося, чи вона справжня. Криваве Ікло… почуй мій поклик!
Фенрір витягнув меч з повітря. Зброя була довшою за його зріст, а лезо мало червоний колір застояної крові.
– Криваве Ікло… – пробурмотіла Алексія. Вона відчула холодний тиск потужної сили, яку випромінювала зброя, і затремтіла. – Це магічний меч того чоловіка, якого колись називали найсильнішим мечником. Невже це справді Криваве Ікло…?
– Будь обережна, Клер.
– Я знаю. Ти не збираєшся битися, Авроро?
– У тебе залишилося небагато магії. Коли я використовую твоє тіло, то це стає для тебе великим навантаженням. Крім того, тобі, мабуть, слід навчитися самостійно керувати цією силою.
– …Твоя правда.
Клер зібрала магічну силу у своєму тілі. Вона поступово відчула, як два типи магії зливаються в ній.
А потім в одну мить Клер наблизилася до Фенріра.
Однак він легко заблокував її удар.
– І це все, що в тебе є… Що?
Червоні мацаки обвили Криваве Ікло. Вони тягнулися з правої руки Клер і, корячись її команді, обплутували зброю супротивника.
– З цією силою я можу…!
– О, недооцінюй мене.
Фенрір змахнув Кривавим Іклом. Одного цього руху вистачило, щоб розірвати мацаки.
Клер вже була готова до наступного кроку.
Ступивши вперед, вона ухилилася від Кривавого Ікла й атакувала Фенріра збоку.
Пролунав глухий дзвін.
Він заблокував її удар руків’ям Кривавого Ікла.
– Р-руків’ям?!
– Не дивно, що ти здобула перемогу на фестивалі Бушін… але твій стиль фехтування все ще дитячий.
Фенрір крутнув Криваве Ікло, щоб відбити меч Клер, а потім врізав руків’ям їй у щелепу.
– Кхр!
Удар був легким. Клер інстинктивно відскочила, щоб зменшити його силу. Однак цього було достатньо, щоб всередині рота з’явився поріз, який забарвив губи у червоний колір. Коли вона втратила рівновагу, Фенрір наблизився, щоб завдати наступного удару.
Раптом він завмер.
Якимось чином у його лівому плечі застряг меч.
– О, неймовірно. Якби ти продовжив рухатися, я б пронизала твоє серце.
Це була Алексія.
– Я знав, що ти чекала можливості, – заговорив Фенрір. – Але коли ти…
Він опустив Криваве Ікло і зробив крок назад. З лівого плеча потекла кров, але, здавалося, його це анітрохи не турбувало.
– Хаах!
Різко видихнувши, Фенрір розмахнувся Кривавим Іклом. Удар був різким і сповненим величезної сили.
Алексія приготувалася блокувати атаку. Її рухи зовсім не були швидкими, а в мечі майже не залишилося магічної сили.
Вона ніяк не могла заблокувати цей удар.
Криваве Ікло мало розтрощити її меч. Але якраз перед цим Алексія зробила півкроку назад. Змінивши кут меча, вона змогла переспрямувати силу атаки Фенріра.
– Вражає, – прокоментував він.
Далі вона одразу перейшла до контратаки.
Зводячи рухи до мінімуму і використовуючи якомога менше магії, Алексія завдала удару в життєво важливі органи Фенріра.
Він був у невигідній позиції. Поки Фенрір все ще замахувався Кривавим Іклом, здавалося, у нього не було іншого вибору, як чекати, коли його проткне меч Алексії.
Однак він ударив ногою об підлогу.
Від неймовірної сили та тріснула – і Фенрір відновив рівновагу рухом, неможливим для звичайної людини.
Меч Алексії розсік повітря, залишивши тільки тонкий поріз на щоці Фенріра.
Далі він скористався можливістю, щоб відступити від них на пристойну відстань.
– Отже… це фехтування посередності, – сказав Фенрір. – Стиль бою, через який з тебе насміхаються, порівнюючи з принцесою Айріс…
– Навіть посередності не такі вже й погані, еге?
– Хотілося б мені побачити, чого б ти досягла за сто років. Майстерність володіння мечем будується на накопиченому досвіді. Але саме тому прірва між нами така велика…
Фенрір заплющив очі.
– Гадаю, слід стати трохи серйознішим…
Атмосфера змінилася.
Незбагненна кількість магії почала вирувати у Фенрірі. Водночас його волосся стало сивіти. Глибокі зморшки покрили обличчя, а кінцівки стали тоншими і висохлими.
Потів він повільно розплющив очі.
Невинний хлопчик перетворився на зморщеного старого.
– Отже, це твоя справжня форма…? – сказала Алексія.
Він виглядав кволим старим чоловіком, настільки слабким, що, здавалося, упав би він найменшого вітру.
Однак Алексія і Клер не недооцінювали його. Всупереч зовнішності, тиск, який випромінював Фенрір, значно зріс.
Холодний піт стікав по їхніх обличчях.
– Тепер я згадала… Диявол Мідґара.
– Диявол Мідґара? – Клер вловила шепіт Аврори.
– Вбивця, якого колись давно боялися в усьому Мідґарі. Він невпинно вбивав у жадібному прагненні стати сильнішим. Але він мав би померти від старості багато років тому…
– Навіть подумати не міг, що хтось ще пам’ятає це ім’я. Це ти, Авроро? – запитав Фенрір, його голос тепер був помітно хриплим. – Відьма Катастрофи… то ти все-таки справжня. Плануєш використати цю дівчину, як своє вмістилище, га?
– Авроро, про що він говорить?
– Зосередься. Він вправно вміє відволікати людей таким чином.
– Але…
– Клер!!
– Га?
Криве Ікло Фенріра витягнулося, лезо зробилося довгим, як батіг, і ним швидко вистрілили у шию Клер.
Приголомшена, вона дивилася на наближення смерті.
Коментарі
Дописати коментар