СвТ. Том 5. Епілог, частина 3
Епілог. Заради цього я навіть знищу увесь світ! Частина 3
Епілог. Заради цього
я навіть знищу увесь світ! Частина 3
Однак наступної миті очі Клер стали фіолетовими. Понад сотня мацаків здійнялися, відкидаючи Криваве Ікло і наближаючись до Фенріра.
– Ку-хе-хе… Ось сила, яку я шукаю.
Він, хилячись, мов верба, уникав безперервного нападу червоних мацаків. Ті знову і знову чіплялися за його тіло, роздираючи одяг на шматки, але так і не змогли залишити жодної подряпини.
Раптом криваві мацаки лопнули і зникли.
– А… Моя магія…
Важко дихаючи, Клер з фіолетовими очима опустилася на одне коліно. Її магічна сила опустилася до 36.
– Ти ослабла, Авроро. Чи, можливо, я став сильнішим?
– …Це тіло слабке, всього лиш.
Потім Криваве Ікло наблизилося до Клер, щоб розсікти її.
– Укх…!
Вона заледве уникла смертельного удару, але впала на землю і не змогла піднятися.
Колір її очей повернувся з фіолетового до червоного.
– Як ти смієш так чинити з Клер!!
Алексія кинулася в атаку.
Її рухи були максимально короткими й ефективними. Однак Фенрір перевершив це.
Все, що побачила Алексія, це червоний залишковий образ.
А потім її меч розлетівся на шматки.
– А, ні…
– Майстерність фехтування будується на накопиченому досвіді. Мені знадобилося понад тисячоліття, щоб досягнути вершини, а ти навіть не розпочала свою подорож.
Фенрір підняв меч високо над головою.
– Мій… меч…
Її зброя розлетілася на шматки. Принизливі спогади минулого знову вирвалися на поверхню.
Вона наполегливо тренувалася, щоб більше ніколи не відчувати подібного. Але скільки б Алексія не відточувала свої навички, вершина фехтування залишалася за межами досяжності.
Сльози навернулися на її очі.
– Все скінчено.
Фенрір опустив високо підняте Криваве Ікло.
Раптом пролунав різкий звук, ніби щось розрізало повітря. Фенрір зупинив свою атаку і швидко відступив.
Авторучка зі стуком встромилася у землю.
– Хто ти? – виплюнув Фенрір.
– Це ти… – вимовила Алексія.
Там стояв звичайний студент і з непривітним поглядом – Сузукі.
– З тобою все гаразд? – запита він її, повільно підійшовши і витягнувши авторучку, що застрягла в землі.
– Принцесо Алексіє, сюди! – сказала Крістіна, примушуючи Алексія відступити.
– Я в-все ще можу битися…
– Це безрозсудно, не з такою малою кількістю магії.
Алексія навіть не помітила, як її запас упав нижче 100. Прикусивши губу, вона подивилася на Сузукі.
– Фенрір надто сильний. Він не зможе зробити цього сам.
– Не думаю, що Сузукі так легко програє.
Очі Крістіни були спокійними, коли вона це говорила. Сузукі стояв сам на сам з Фенріром.
– Я запитаю ще раз. Хто ти? – Фенрір пильно дивився на нього.
– Я Сузукі. Першокурсник Академії темних лицарів Мідґар, – відповів Сузукі, крутячи в руках авторучку.
– Просто студент, га?
Раптом Фенрір змахнув Кривавим Іклом. Червоне лезо виглянулося, як батіг, і зрізало кілька волосин з чубчика Сузкі.
– Як для просто студента, ти чудово розумієшся на дистанції.
– Дистанції? Про що ти? – спокійно сказав Сузукі, а потім зробив крок уперед.
Він опинився прямо у зоні дії супротивника. Очі Фенріра різко звузилися.
Поступ Сузукі лунала неприродно голосно.
Ще один крок видав громоподібний звук.
Наступної миті Криваве Ікло розпочало шквал атак.
Червоні залишкові образи з неймовірною швидкістю сипалися з усіх боків. Кожен удар меча був прекрасним, як захопливий танець.
У центрі всього цього стояв Сузукі з ручками напоготові. По чотири в кожній руці, вони затиснуті між пальцями, як кігті. Їхні золоті кінчики блищали.
Потім танець червоного меча і золоте світло перетнулися.
Дзень, дзень, дзень – незліченні звуки битви невпинно лунали один за одним.
Червоні залишкові образи і золоте світло танцювали в тумані.
– Неймовірно…! – приголомшено прошепотіла Алексія.
Фенрір, безперечно, опанував володіння мечем на високому рівні. А те, що Сузукі міг боротися з ним за допомогою ручок, означало, що вони навіть не могли збагнути його сили.
Ці двоє могли б протистояти королівській гвардії Мідґара і Сімом Клинкам імперії Веґальти. Вони навіть могли бути сильнішими…
– Занадто сильні… – прошепотіла Крістіна.
Вона говорила правду. Сузукі був набагато могутнішим за пересічних студентів.
– Хто він? – запитання Алексія було цілком логічним.
– Не знаю. Але він несе великий тягар. Він сказав, що у нього є обов’язок… який він має виконати за будь-яку ціну…
– Обов’язок… і сила виконати його… – Алексія стиснула кулаки.
– Ти в порядку? – Крістіна допомогла Клер, яка впала і не могла піднятися, стати на ноги.
– Н-ну, так… Але тепер бореться Сузукі, – Клер відповіла напруженим голосом.
– Ми не можемо допомогти у такій битві. Нам залишається лише спостерігати.
– Знаю… – Клер стиснула праву руку, відмічену магічним колом.
У тумані тривала битва між Фенріром і Сузукі.
Ситуація повільно змінювалася.
Червоні залишкові зображення відтісняли золоте світло. Авторучки, що сяяли в тумані, поволі здавали позиції.
Причина полягала у дальності, на якій вони могли діяти. Криваве Ікло Фенріра було набагато довшим за звичайний меч, тоді як авторучки Сузукі навіть не дотягували до звичайного меча. Тому перший постійно атакував, а другий не мав іншого вибору, крім як захищатися.
Між лютими атаками пролунав голос Фенріра:
– Результат вже вирішений. Як той, хто прагне досягнути досконалості в бойовому мистецтві, ти маєш розуміти, що ніколи не зможеш подолати цю прогалину.
– Я б не був у цьому так впевнений.
Сузукі відштовхнувся від землі і злетів у повітря. Зробивши це, він націлив ручки і кинув їх у Фенріра.
Вісім авторучок перетворилися на золоті промені світла, що летіли до цілі.
– Твої зусилля марні, – виплюнув Фенрір, відступаючи і блокуючи атаку Кривавим Іклом.
Кілька авторучок подряпали його, але на цьому все. Сузукі ж, кинувши свою зброю, більше не міг чинити опір.
Принаймні так здавалося.
– Що?
Сузукі змахнув ще вісьмома ручками.
– Спеціальний прийом: Золотий дощ.
Він кинув їх одну за одною. Тонких смуг світла, які посипалися на Фенріра, було так багато, що вони нагадували дощ.
– Розумний, га?
Однак навички Фенріра були не менш вражаючі. Він ухилився від ручок плавним рухом, відбиваючи Кривавим Ікло ті, яких не міг уникнути.
Золотий дощ упав на землю, не зачепивши Фенріра.
А потім дощ припинився. Неймовірна кількість авторучок застряла в землі.
Посеред усього цього стояв Фенрір. Він не ворушився, точніше, не міг поворушитися.
– Шах і мат.
Бо Сузукі стояв прямо за ним.
– Авторучки були приманкою? – спитав Фенрір.
– Кажуть, що ручка могутніша за меч.
Сузукі приставив одну з авторучок до горла Фенріра.
– Ти мене підловив. Мабуть, я дещо загрався. Давно в мене не було можливості з кимось так розважитися. Я трохи захопився. Погана звичка старого…
– Стулися.
Не чекаючи, поки Фенрір закінчить говорити, Сузукі встромив у нього авторучку. Та прошила його шию, навколо розлетілася кров.
– Кхах… Молоді люди такі нетерплячі. Тобі слід би було дослухати, що говорять старші.
Очі Фенріра розширилися, а потім спалахнули червоним.
Потужний сплеск магії відкинув Сузукі геть. Рана на шиї Фенріра загоїлася, ніби її ніколи не було.
– Ігри закінчилися. Почнемо з дрібноти…
Фенрір повернувся до Алексії й інших. Там він знайшов свою першу ціль – Крістіну.
– А…!
По її спині побігли мурашки, коли він пильно дивився на неї своїми червоними очима. Крістіна відчувала тиск, якого ніколи раніше не відчувала. Здавалося, він її ось-ось розчавить.
– Прощавайте, панночко.
Червоний удар був спрямований на Крістіну.
Вона порожнім поглядом дивилася на наближення смерті.
Однак за мить до того, як Криваве Ікло мало розсікти її навпіл, перед нею з’явилася інша постать, яка міцно обійняла Крістіну і прийняла удар на себе.
Бризнула кров.
– Сузукі… ти…!
Це був Сузукі.
– Важливо лише те, що ти в безпеці… гхах!
Він викашляв велику кількість крові.
– Сузукі! Сузукі, ти як?! Чому ти це зробив…?
– Є дещо, за що мені потрібно вибачитися перед тобою… – сказав Сузукі, його губи були пофарбовані червоним.
– Тобі не потрібно вибачатися. Зараз важливіше, щоб ти зосередився на…
– Ні, це має бути зараз. Бо річ у тому…
– Га?
– …Я не Сузукі.
Його голос змінився. Став низьким, ніби долинав із глибини безодні, а очі зробилися червоними.
– Він мертвий. А тепер погляньте на мою справжню форму.
Численні ручки, що встромилися в землю, почали розчинятися. Вони перетворилися на чорний слиз, який огорнув тіло Сузукі.
– С-Сузукі…
Крістіна й інші відступили від дивного видовища.
Чорний слиз, що огортав Сузукі, почав моторошно звиватися, показуючи його.
– Мене звати Тінь. Я ховаюся у тіні і полюю на тіні…
Сказав чоловік, одягнутий довгий плащ з глибоким капюшоном, вихопив чорний меч.
– Тінь?! – здивовано вигукнула Алексія.
– Тінь…
Крістіна також була здивовано. Але коли вона поглянула на нього, то відчула, як прискорилося серцебиття.
– Тінь, га? Я очікував, що ти покажешся… – Фенрір виглядав абсолютно незворушним. Магія вирувала в ньому, готова до зустрічі з Тінню. – Отже, ти замаскувався під студента і чекав можливості, щоб заскочити мене зненацька, еге? Ти справді той, кого слід остерігатися.
– Справді? Я просто хотів трохи розважитися.
– Можеш не брехати. Надто марудно робити щось таке просто заради розваги. Я ще не настільки старий, щоб не зрозуміти твої задуми.
– …Хо?
– Люди брешуть, коли хочуть приховати те, що не хочуть розкривати. За кожною брехнею ховається правда.
– У твоїх словах є сенс.
– Ти доклав чимало зусиль, щоб замаскуватися під студента, чекаючи нагоди й уникаючи прямої сутички зі мною. Те, що я бачу, це обережність. Ти намагався приховати свій страх переді мною, збрехавши, що зробив це заради розваги.
– Хе… Не сміши мене, старий.
– І якщо все так, то це справді ганьба. Мене цікавило, наскільки ти сильний. Після стількох віків я досягнув вершини бойової майстерності, і мушу визнати… я з нетерпінням чекав, чи зможеш ти перевершити мої очікування.
Коментарі
Дописати коментар