СвТ. Том 5. Епілог, частина 4
Епілог. Заради цього я навіть знищу увесь світ! Частина 4
Епілог. Заради цього
я навіть знищу увесь світ! Частина 4
Фенрір тримав Криваве Ікло напоготові.
– Хочеш випробувати мене? – Тінь спритно підняв смолисто-чорний меч.
– Таким був мій намір від самого початку. – Фенрір опустився і, повернувшись боком, відвів Криваве Ікло назад. – Не розчаруй мене, Тінь.
Наступної миті білий туман закружляв – і постать Фенріра зникла.
– Давня таємна техніка фехтування: Порожня оболонка цикади.
Фенрір з’явився позаду Тіні.
Він уже завершив замах Кривавим Іклом і приготувався до контратаки.
– Хо… Ти ухилився від мого удару, – розважено сказав Фенрір.
На довгому плащі Тіні був один поріз. Слід, який залишився від атаки Фенріра.
– Я багато разів стикався зі швидкими мечами, – заговорив Тінь. – Але твій меч… твій меч повільний. – Він залатав поріз на плащі й обернувся до ворога.
– Ти помітив це після одного обміну, га? – Білий туман огорнув Фенріра. – …Як цікаво.
Тінь тихо спостерігав за потоком магії.
Наступної миті Фенрір знову зник. На довгому плащі Тіні з’явився ще один поріз. Цей був більший за попередній.
– Ти знову ухилився, – Фенрір зайняв оборонну позицію позаду Тіні.
– Як і очікувалося, ти справді повільний, – Тінь провів рукою по довгому плащі, закриваючи поріз.
– Ти бачив «Оболонку цикади»?
– Я спостерігав до останньої миті, але не побачив.
– Тоді як ти уникнув удару?
– Просто. Я відсахнувся, щойно твій меч ударив мене.
– М’який стиль, га? Я чув про стиль бойового мистецтва, що зводить нанівець атаки, ніби верба.
– Я ніколи його не вивчав.
– Тоді це вроджений талант?
– О, нічого такого претензійного.
– Тоді як?
– Тренування.
– О… У цьому і полягає суть бойового мистецтва. – Фенрір знову прийняв низьку бойову стійку і приготував Криваве Ікло. – Тоді настав час цьому старому вовку дати тобі урок.
Білий туман закружляв.
– …Он воно що.
Тінь змахнув мечем. Удар був спрямований на порожнє місце.
– Чудово.
Потім Фенрір зник.
А наступної миті він знову з’явився позаду Тіні. З плеча Фенріра потекла кров.
– …Отже, ти мене бачиш, га? – сказав він, затиснувши рану.
– Ні, я стежив за потоком магії.
– О… То ти зрозумів?
– Оболонка цикади – це залишковий образ, створений магією. Далі ти додаєш повільний меч, який повністю стирає твою присутність.
– Саме так. Поки ти спостерігав за оболонкою цикади, я вже розмахував мечем. Ти побачив це. У тебе справжній талант.
Фенрір повернувся і знову прийняв стійку.
– Будемо продовжувати? – запитав Тінь.
– О, ну, звісно. Я так довго чекав цього дня. Нема приємнішого моменту, ніж той, коли я випробовую власні навички. Людина не може битися на мечах сама з собою. – Далі він підняв Криваве Ікло. – Тінь, приготуйся стати свідком досконалої форми «Оболонки цикади».
Фенрір змахнув мечем.
Однак Тінь заздалегідь ухилився.
Білий туман розійшовся – і на землі залишилася глибока рана. За мить Криваве Ікло, ніби батіг, ударив по ній.
Зворотний порядок причини і наслідку прискорився ще більше завдяки техніці Фенріра.
Криваве Ікло розмножилося.
Одне, два, три… Щоразу, коли Фенрір змахував Кривавим Іклом, кількість мечів зростала, аж поки їх зрештою не стало дев’ять.
Фенрір, розмахуючи всіма дев’ятьма, засміявся.
– Це вершина фехтування – Оболонка цикади Кривавого Ікла.
Дев’ять клинків одночасно атакували Тінь з усіх боків.
– Цікаво… – видихнув Тінь. – Отже, всі мечі, які я бачу, це залишкові образи, так?
А потім, ніби змирившись, він заплющив очі.
Наступної миті тіло Тіні різко здригнулося від дев’яти ударів.
Вправо, вліво, вгору, вниз – його безжально кидало з боку в бік, ніби ляльку в жорстокій грі.
– Тінь…!
– Тінь!
Алексія і Крістіна закричали. Видовище перед ними було неймовірно жорстоким.
Фенрір подивився вниз на Тінь, який безсило лежав на землі. Палець останнього сіпнувся.
– …Вже досить? – запитав Тінь.
– То я не зміг завдати жодного удару? – сказав Фенрір.
Це була дивна розмова, ніби ролі переможця і переможеного помінялися місцями.
Фенрір опустив Криваве Ікло на Тінь. Клинок розсів тіло навпіл і залишив глибоку рану на землі. Однак з Тіні не пролилося ні краплі крові.
Навпаки, його тіло повністю зникло.
– Залишковий образ… – переможено прошепотів Фенрір.
– Дякую, що показав мені свою чудову техніку, – з туману долинув голос.
Топ, топ, топ, пролунало дев’ять кроків – і з дев’яти точок вийшов Тінь.
– Лише після одного обміну ударами… – задихнувся Фенрір.
Дев’ять чорних мечів витягнулися, танцюючи у тумані, ніби дракони.
– Чудова робота, – у голосі Фенріра звучали нотки захвату.
– Таємна техніка: Атомна оболонка цикади.
А потім дев’ять драконів поглинули Фенріра.
Перший вхопив його за праву руку, другий – за ліву.
Третій з хрускотом вхопився за праву ногу, четвертий – за ліву.
П’ятий і шостий розірвали тулуб, сьомий пронизав груди, а восьмий – шию.
А потім дев’ятий вчепився у голову.
– Ще живий, га? – сказав Тінь.
– Кхах… В останні хвилини… я побачив… вершину фехтування… – хрипким голосом заговорив Фенрір. – Ти показав мені… дещо хороше…
– Вершини не існує, – байдуже сказав Тінь.
– Про що ти? Ти явно досягнув…
– Над вершиною є інша вершина. Ось і все.
– Що…?
– Коли думаєш, що досягнув вершини, то зупиняєшся.
– Он воно що… Ось чому я програв…
На обличчі Фенріра промайнув жаль.
– …Я ще не бачив вершини.
Дев’ятий дракон стиснув щелепи.
З хрускотом голова Фенріра розлетілася. Довгий чорний плащ Тіні розвівався за ним, коли він крокує у білий туман.
– Ті… Тінь, зачекай! – крикнула Алексія.
Тінь зупинився.
– Скажи мені! Хто ти? За що ти борешся?!
Алексія чекала на відповідь.
Однак Тінь мовчав, стоячи до неї спиною.
– Я хочу захистити свою країну! Я не хочу завдавати горя людям, які мені небайдужі! Ось чому я вирішила боротися! А ти?! Чи можу я тобі довіряти?!
– Я ж казав… тобі краще уникати мене.
– Не кажи цього зараз! Ми відчайдушно боремося! Можливо, для когось такого сильного, як ти, це дрібниця. Можливо, ти думаєш, що ми нижчі за тебе. Але… такі слабкі люди, як ми, теж відчайдушно намагаються вижити!
Тінь повільно обернувся.
Його криваво-червоні очі пильно дивилися на Алексію.
– Ми усуваємо тих, хто стоїть на шляху до нашої мети. Це все, – сказав він низьким голосом, який лунав так, ніби доносився з глибини безодні.
– Яка мета…? Тінь, що ти збираєшся зробити зі світом?!
Запитання Алексія вперше викликало реакцію на обличчі Тіні. Він ледь помітно усміхнувся.
Потім змахнув смолисто-чорним мечем, проводячи горизонтальну лінію. Ціллю був дивний пристрій в тумані.
Пролунав металевий звук, коли пристрій розколовся навпіл.
– Нашийник…
Алексія і Клер поглянули вниз. Їхні нашийники були зламані.
– Тінь!
Коли вони знову підняли погляду, перед ними вже було пусто. Дівчата не помітили жодного сліду Тіні.
– Якби ж я була сильнішою… – Алексія міцно стиснула кулаки.
– Клер… ти в порядку? – запитала Крістіна, допомагаючи їй встати на ноги.
– Т-так… – відповіла Клер, тримаючись за груди. Їй, можливо, знадобиться лікування.
– Принцесо Алексіє, нам слід якнайшвидше забиратися звідси. Де ж вихід…? – сказала Крістіна.
Раптом з туману долинули кроки.
– Хей! Я нарешті знайшла вас!
З туману з’явилася мініатюрна дівчина – Ніна.
Попри біль, обличчя Клер освітилося усмішкою:
– Ніно… я така рада. Де ти була?
– Ох, вибачте за це. Мені ледве вдалося втекти від Ісаака, але потім я заблукала. Однак я знайшла вихід.
Ніна ніяково засміялася і вказала у потрібному напрямку.
– Ти рятівниця, – сказала Алексія. – Ходімо.
Щойно вона повернулася до Ніни спиною, як та швидко почала діяти.
Спочатку упала принцеса. Потім майже одночасно упали Клер і Крістіна.
Удари були неймовірно швидкими.
Ніна, поглянувши на трьох непритомних дівчат, пробурмотіла:
– Серйозно, мені завжди доводиться займатися брудною роботою. – Потім вона тихо зітхнула, повернулася і гукнула в туман: – Підготовка завершена… пані Дзето.
Потім з’явилися золотоволоса звіролюдка і полунична блондинка.
– Чудова робота. Упевнена, що не хочеш приєднатися до Саду Тіней? – запитала Вікторія у Ніни.
– Я б легко могла стати Номером, але… – Ніна завагалася і глянула на Дзету.
– Краще, якщо вона буде поза Садом Тіней. Її здатність діяти самостійно дозволяє нам перехитрити їх, – сказала Дзета.
Коментарі
Дописати коментар