ЗСМК. Том 5. 5-4
5.4 Хлопець і дівчина відзначають | «Чи можемо ми… сфотографуватися утрьох?»
5.4 Хлопець і дівчина відзначають | «Чи можемо ми… сфотографуватися утрьох?»
– О, я розумію, що ти маєш на увазі! Це неймовірне відчуття, коли вечеряєш поза домом з людьми, які не є твоїми родичами! – схвильовано погодилася Юме.
– Так! Точно! Це відчувається зовсім інакше, ніж коли заходиш кудись після школи!
Було приємно, як ці двоє самотніх людей оживають, розповідаючи про спільний досвід. Зрештою ми вирішили обрати на всіх не піцу, а картоплю фрі. Я замовив для себе також плов, Юме – пасту, а Хіґашіра – гамбургер зі стейком. Звичайно, ми додали до замовлення використання барного автомата з напоями.
Я обрав для себе чай, Юме – апельсиновий сік, а Хіґашіра – колу.
– Хіґашіро-сан… ти справді з тих людей, у яких калорії з усього, що вони їдять, ідуть у груди? – запитала Юме, дивлячись, як Хіґашіра наповнювала склянку колою.
– Можливо? Останній раз я зважувалася, коли проходив медичний огляд у школі, тому не знаю.
– Ти не зважуєшся регулярно?!
– Навіть якби я зважувалася, ці цифри надовго не затримують у моїй голові.
– Можливо… спочатку нам слід було навчити тебе більш фундаментальним речам, необхідним для дівчат, замість того, щоб починати з макіяжу і того, як одягатися…
Якби вони це зробили, то позбавили б мене багатьох клопотів.
– По правді, це перший раз, коли я пішла в кіно з кимось іншим, і це справді досить весело. Приємно мати можливість одразу після перегляду поділитися з кимось думками, – недбало сказала Хіґашіра, жуючи картоплю фрі, яку принесли першою.
Юме стримано усміхнулася:
– Гадаю, не варто дивуватися тому, що ти ходиш в кіно сама…
– Хіба зазвичай так не роблять?
– Звичайно, так зазвичай і роблять.
– Ну, так, гадаю, в наші дні це не така вже рідкість, – неохоче погодилася Юме.
Відвідування кінотеатру з кимось іншим, означало, що потрібно обрати час, який би підійшов усім. Планування усього цього, звучало як головний біль. Якби замість Хіґашіри мене запросив хтось інший, я б навідріз відмовився.
– Нам слід знову сходити в кіно, якщо трапиться така можливість! – схвильовано сказала Хіґашіра.
– Згодна. Я не дуже стежу за популярними речами, але чи є фільми, які обов’язково слід переглянути? – запитала Юме.
– Я знаю лише про аніме… Літні канікули майже закінчилися, тому не думаю, що буде багато новинок.
– Тоді наступного разу подивимося ігровий фільм. Теж непогано, правда? – запропонував я.
– Звісно! Все добре, поки це не романтичний фільм, – сказала Хіґашіра.
– Вони тобі не подобаються? – запитала Юме.
– Такі фільми мене чомусь засмучують.
– Розумію, – погодився я.
– Справді? – спитала Юме.
Мені стало цікаво, чи виходитимуть найближчим часом якісь цікаві фільми, тому я дістав смартфон. Я вимкнув його в кінотеатрі, тож довелося зачекати, поки телефон ввімкнеться. Щойно я розблокував головний екран, очі Хіґашіри, яка зазирнула збоку, розширилися.
– Мізуто-куне, ти використовуєш шпалери за замовчуванням, га?
– Тримай очі при собі.
– Хмм… Позич мені його на секунду, – сказала Хіґашіра і забрала смартфон з моїх рук.
– А-агов!
Наступної миті вона ввімкнула камеру, перемкнула на фронтальну і притиснулася до мене.
Юме, яка сиділа навпроти, виглядала неймовірно схвильованою.
– Ч-чека…
– Добре, пі-і-і-с!
Раптом у мене на телефоні з’явилося наше з нею фото.
– Ось, – Хіґашіра повернула мені смартфон.
– Що це?
– Можеш використати це як шпалери.
– Ти що, моя дівчина?
На фото Хіґашіра зі звичним безвиразним обличчям показувала знак миру, поки я зі спантеличеним виразом дивився у камеру. Тут не було чогось особливого, але той факт, що ми були лише вдвох, створював враження, ніби ми зустрічалися. Я не збирався використовувати це фото як шпалери.
– Хм. У такому разі…
– А…
Хіґашіра знову вихопила в мене смартфон, пересіла ближче до Юме і притиснулася до неї.
– А, ч-чека…
– Пі-і-іс!
Хіґашіра швидко зробила фото, повернулася на своє місце і віддала мені телефон.
– А як щодо цього?
– У мене… просто нема слів.
– Якби мене попросили про опис, то це ніби тато… – сказала Юме.
– Цукровий татусик?! – вигукнула Хіґашіра.
– Ні! – сказали ми з Юме в один голос.
– Це мінус ще один бал, – загадково додала Юме.
– Хмм… – Хіґашіра глибоко задумалася над фотографією. – Ну, тоді… – несміливо почала вона і глянула на нас, щоб перевірити реакцію. – Чи можемо ми… сфотографуватися утрьох?
Ми з Юме нахилили голову і подивилися на неї.
Хіґашіра шалено замахала руками.
– А, ну, розумієте! Це перший раз, коли ми втрьох кудись пішли разом! Звичайно, ми часто разом проводимо час вдома! Тож, ну, для відзначення… Я хочу сказати…
Відзначення. Почувши це слово, ми з Юме перезирнулися. Це не була спроба безмовно передати сигнал одне одному про таємницю, приховану від Хіґашіри – ми просто здивувалися, але були єдиними у своїй відповіді.
Жодних сумнівів, над нашими з Юме серцями нависав похмурий туман, пов’язаний з цим днем – 27 серпням. Ми старалися з усіх сил, щоб не показати наших емоцій щодо цієї дати Хіґашірі.
Хоча в цей день ми були утрьох, ми з Юме досі відчували суперечливі емоції щодо дати, яка мала би бути нашою річницею. Позаминулий рік був річницею наших стосунків, а минулий – річницею їхнього завершення. А раз так, то не буде нічого поганого в тому, щоб мати цього року іншу річницю. Можливо, якщо ми це зробимо, то перепишемо гіркі спогади.
Хіґашіра стурбовано подивилася на нас.
– Ц-це ні?
– Звичайно, ні, – рішуче сказав я. – Чому ти зараз поводишся так знервовано? Куди поділася вся та сміливість, з якою ти робила фото зі мною і з Юме?
– Точно, – з усмішкою погодилася Юме і взяла Хіґашіру за руку. – Зробимо фото утрьох на пам’ять.
Ми пересіли на один бік столика і знову сфотографувалися. Дивлячись на світлину, де я сидів посередині, мене осяяло. Я помилився два роки тому. Я помилився торік. Але, можливо, цього року все інакше. Поки в мене є це фото, я міг сподіватися, що все зробив правильно…
Тут буде зображення
Хіґашіра раптом сказала:
– Хіба це фото не нагадує одне з тих… ніби хтось із нас скоро вріже дуба?
– …Пфф! – я не втримався і засміявся.
– Хіґашіро-сан! Якого біса?!
– Га? Але воно виглядає як те фото, якими діляться родини, що втратили близьких.
– Ага, ага, ті, що зберігаються в медальйонах.
– Так! Саме ці!
– Я знаю, але не говори так, ніби хочеш накликати прокляття! – сказала Юме.
Після того, як нам принесли їжу, ми обговорили історії, в яких медальйони мали лише фотографії мертвих людей.
◆ Ірідо Юме ◆
– Я сьогодні чудово провела час!
– Так, я теж.
– Будь ласка, дай мені знати, якщо є якийсь фільм, що ти хочеш подивитися!
– Звісно! Доброї ночі! Побачимося!
Хіґашіра-сан
щасливо помахала рукою, перш ніж зникнути у багатоквартирному будинку.
Поки ми розмовляли у сімейному ресторані, сонце вже давно сіло. Нам було соромно змушувати Хіґашіру-сан іти додому самій, тому ми провели її.
Переконавшись, що вона зайшла до багатоповерхівки, ми розвернулися і пішли додому.
Ми пліч-о-пліч ішли тротуаром, освітленим вуличними ліхтарями, вогнями будівель і фарами автомобілів, що проїжджали повз.
– …
– …
– …
– …
– …Більше не будеш чіплятися до мене? – запитав Мізуто, кинувши у мій бік погляд.
– …кх! – я здригнулася. – Я… я передумала.
– Ага, – байдуже кивнув Мізуто, тепер дивлячись прямо перед собою.
…Спроба зблизитися з ним після того, як Хіґашіра-сан щойно пішла, здавалася мені трохи незручною. Ніби я поводилося якось підло. Звісно, спочатку я хотіла використати її для реалізації власних планів, але це тому, що я думала про цей день, як про щось особливе для нас з Ірідо-куно. Проте тепер все було інакше.
Сьогодні ми вперше втрьох провели час разом. Тому не потрібно було робити нічого зайвого – зупинимося на тому, що фільм хороший.
– Агов, – покликала я, дивлячись прямо перед собою.
– Що? – відповів Мізуто, також дивлячись прямо перед собою.
– Я розізлюся, якщо ти доведеш Хіґашіру-сан до сліз, зрозумів?
– Цього ніколи не станеться, якщо ти не робитимеш нічого зайвого.
– Я не можу цього гарантувати.
– …Серйозно? – Мізуто повернув голову й уважно подивився на мене.
Мої плечі затремтіли від сміху. Існував один варіант… Можливо, я не була такою ж закоханою в нього, як раніше. Але навіть так, це не означало, що наш зв’язок втрачено. Я відчувала, що Хіґашіра-сан навчила мене цього. Тож тепер я могла думати про це без жодних вагань.
Я сподіваюся, що Мізуто і Хіґашіра-сан зможуть залишатися у добрих стосунках – завжди щасливі разом.
– …Гм? Каванамі? – Мізуто дістав смартфон і підніс до вуха. – Алло?
Майже одночасно з цим мені надійшло сповіщення Line. Акацукі-сан надіслала повідомлення. Я прочитала, що вона написала.
Акацукі☆: Що сталося, Юме-чян?
Акацукі☆: Люди у школі чомусь думають, що Ірідо-кун і Хіґашіра-сан зустрічаються.
Коментарі
Дописати коментар