ЗСМК. Том 5. 6-1
6.1 Лише ти у всьому світі
6.1 Лише ти у всьому світі
◆ Хіґашіра Ісана ◆
Для всіх я завжди була «дивною дівчинкою». У дитячому садочку на мене дивно дивилися, коли замість портрета мами я намалювала логотип компанії з перевезень. Однолітки у початковій школі називали мене дивачкою, коли я використала цілий аркуш паперу, щоб написати «Я багато про це думала, але зараз немає конкретної професії, якою я б хотіла займатися в майбутньому» на задану тему про те, чим ми хочемо займатися у дорослому віці. Здавалося, що незалежно від завдання, всі могли знайти щось спільне за допомогою спостереження або за допомогою інтуїції й адаптовувалися до цього. Отже, це було тим, що ми мали робити?
У дитячому садочку говорили малювати те, що нам подобається. У початковій школі казали писати чесно. Ніхто і ніколи не говорив, щоб ми писали відповіді, які відповідали б усім іншим. Як інші знали про це, без чітких вказівок? Це питання досі залишалося таким же заплутаним, як і тоді.
Мама тоді сказала мені таке:
– Ти дивна? Це нормально! Послухай, Ісано, лише ти у всьому світі є такою. Тому цілком природно, що ти відрізняєшся від інших людей.
Тоді я запитала в неї:
– Чому ж інші називають мене дивною?
– Це тому, що вони бояться показати своє справжнє «я».
Мама не розуміла. Вона була безстрашною жінкою. Тому і не розуміла. Я боялася так само, як і всі інші. Оголити своє справжнє «я», не приховуючи нічого, було рівнозначним тому, щоб залишити себе вразливою – буди повністю відкритою для людей, які розриватимуть по шматочках.
Я не була винятком. Моя проблема полягала в тому, що я не могла приховати своє справжнє «я». Не могла захиститися.
Так, я просто не була здатна на це. Оце і все.
◆ Ірідо Юме ◆
– Привіт!
– Привіт! Ого, ти така засмагла!
– Ти закінчила домашнє завдання?
– Якимось дивом… Я думала, що помру!
Після літніх канікул клас здавався якимось новим. Поки я дивилася на однокласників, що розмовляли між собою, вони здавалися знайомими і незнайомими водночас. Ми активно спілкувалися в Line на літніх канікулах, але бачитися з ними особисто відчувалося зовсім інакше.
– Давно не бачилися, Ірідо-сан!
– Привіт, Ірідо-чян!
– Привіт, Макі-сан, Насуко-сан… Хіба ж ми не зависали разом минулого тижня? – запитала я.
Поклавши сумку на стілець, я розмовляла зі звичною компанією друзів. Високою і стрункою Сакамізу Макі, яка входила до баскетбольного клубу, і завжди сонною на вигляд Канаї Насукою, яка входила до клубу карута і мала стрижку каре.
Я переклала сумку, оскільки сьогодні була лише церемонія відкриття – вона була легкою.
Макі, не вагаючись, сіла на місце переді мною, а Насука-сан влаштувалася на місці поруч зі мною. Потім я помітила, як з’явився знайомий хвостик.
– Привіт, Юме-чян! Я так сумувала за тобою!! – майже настрибнула на мене Акацукі-сан.
– Га, про що ти? Ми з тобою бачилися не тільки на тому тижні, але також і вчора.
– Так, але я давно не бачила тебе у шкільній формі.
– Я що, стаю іншою людиною у шкільній формі?
– О, як альтернативний персонаж у грі? – запитала Макі-сан зі щирим сміхом.
Я відтягнула від себе Акацукі-сан, яка обіймала мене. Хоча вже настав вересень, але було так само жарко, як і влітку. Тепло її тіло зовсім не допомагало.
– Ох, не можу повірити, що літні канікули закінчилися, – з певним смутком сказала Макі-сан, оглядаючи клас. – Не знаю, це літо було не таким веселим, як я думала. Можливо, мені не вистачило вирування енергії? Ну, в мене були тренувальний табір і клубні змагання з баскетболу, але всі інші не дуже змінилися.
– Ага, я здебільшого била байдики вдома, – погодилася Акацукі-сан. – Хоча я іноді виходила допомагати спортивним клубам. Але, Боже, домашні завдання були такими важкими.
– Точно! У мене просто не було часу насолоджуватися цією порою! У-ух!
Акацукі-сан абсолютно спокійно приховала той факт, що ходила в басейн з Каванамі-куном. Навіть трохи лякало те, як вона, без жодного натяку на емоції, могла так легко брехати і приховувати речі.
– А як щодо тебе, Насуччі? Якими були твої літні канікули?
Коли Макі-сан поставила це запитання і повернулася до Насуки-сан, то обличчя останньої виглядало порожнім і нагадувало Хіґашіру-сан.
– Я? Недавно пройшов турнір з карути, в якому брав участь мій клуб.
– О? Те саме, що і в нас.
– Так, а ще в мене є хлопець.
– Га? Що? – Макі-сан завмерла.
– Га?! – в один голос сказали ми з Акацукі-сан.
Наші здивовані погляди зійшлися на порожньому обличчі Насуки-сан.
– Х-хто? Га…? Хлоп…? Що? Що ти сказала?
– Що я брала участь у турнірі з карути.
– Ні, не це! Не це! – вигукнула Макі-сан з приголомшеним обличчям.
– Не використовуй це кліше! Очевидно, ми хочемо знати про хлопця! – вигукнула Акацукі-сан.
Насука-сан збентежено нахилила голову.
– Тобто, про ту частину, де я сказала, що в мене є хлопець?
– Так!
– У тебе справді є хлопець?!
– Так, – спокійно кивнула Насука-сан.
Ми здивовано витріщилися на неї. Ніхто з нас навіть подумати не міг, що Насука-сан, яка зберігала власну енергію, іншими словами, була неймовірною лінивою і не зацікавленою у протилежній статі, раптом проявить інтерес до хлопця. Вона ніби була жіночою версією Орекі Хотаро з Хьоки… Хто б міг подумати, що саме вона так зміниться за літні канікули…
– Хто він?! – Макі-сан першою отямилася від заціпеніння і нахилилася до Насуки-сан. – З ким ти зустрічаєшся?! Він з нашого класу?!
– Ні, старшокласник з нашого клубу.
– Це він запросив тебе на побачення?!
– Ні, я запросила його.
– Що?! – ми утрьох майже закричали.
Вона освідчилася йому?! Вона закохана?! За цим завжди сонним обличчям ховалася закохана дівчина?!
Насука-сан навіть не почервоніла, коли продовжила:
– Я сказала йому: «Семпаю, я знаю, що подобаюся тобі, тому не будемо гаяти часу і підемо на побачення.
– Хіба це можна вважати… освідченням? – спитала Макі-сан.
– Це точно не те, чого я очікувала… – сказала Акацукі-сан.
– Але цілком відповідає вдачі Насуки-сан… – додала я.
– Я не бачу причин для того, щоб даремно витрачатися час, затягуючи з цим.
Укх! Її слова, ніби гостре лезо, пронизали моє серце. У кожного свої обставини…
– Але це перший раз, коли я чую, щоб ти мала до когось романтичні почуття, Насуччі.
– Ти думаєш, що я нездатна кохати, га?
– Ну, я більше уявляла, що ти відмовляєш людям, бо вважаєш, що зі стосунками надто багато клопоту.
– Повністю розумію! – погодилася Акацукі-сан.
– Ну, семпай інший.
– О?! – ці слова нас трьох схвилювали, і я негайно нашорошила вуха.
– Він купує мені морозиво дорогою додому після клубних заходів.
– І це все?!
Від цих слів будь-яке хвилювання, що я відчувала, повністю зникло. Який дешевий спосіб завоювати чиєсь серце. Я завжди вважала Хіґашіру-сан дивачкою, але Насука-сан майже нічим їй не поступалася…
Але загалом, поки ми не знали, вона щодня ходила з ним додому і він купував їй морозиво. Це був досить незграбний підхід з боку старшокласника, але вона якось зрозуміла його почуття і подивилася на нього іншим поглядом. Він думок про це моє серце забилося швидше.
Однак Насука-сан закінчила з розмовами про себе і звернула увагу на мене.
– Раз уже мова зайшла про романтичні події, то хіба не варто поговорити про Ірідо-куна?
– О! Точно! Я також чула ці чутки! – погодилася Макі-сан.
Моє серце завмерло.
Я кинула погляд в його бік. Оскільки перед літніми канікулами змінилися місця, тепер Мізуто сидів далеко від мене – він був посередині переднього ряду, найближчого до дверей. Каванамі-кун перебував поряд з ним і, ніби охоронець, тримав однокласників, які нетерпляче прагнули підійти з запитаннями, на відстані.
– Чутки розійшлися як лісова пожежа. Це правда, що він зустрічається з дівчиною з третього класу? – запитала Насука-сан.
– Ну… – я відвела погляд. Я не мала жодного уявлення, як діяти найкраще, тому звернулася за допомогою до Акацукі-сан.
– Ну, гадаю, мені слід бути відвертою, – зі сміхом сказала вона.
– О? Що це? Ти знаєш деталі, Аккі? – запитала Макі-сан.
– Ну, так. Я зависала з нею кілька разів. Крім того, я впевнена, що згадувала про неї. Ну, Хіґашіра-сан?
– Хіґашіра… А, та дівчина, – сказала Насука-сан.
Якщо подумати, то вона бачила Мізуто і Хіґашіру-сан, коли вони на початку своєї дружби йшли додому разом. Але її реакція була досить слабкою. З Макі-сан же все було навпаки.
– Ірідо-кун просто втілення людини, яке не цікавиться романтикою! Мабуть, саме це зробило його популярним після проміжних тестів минулого семестру. Поява у нього дівчини викликала неабиякий інтерес!
– Ще під час навчального табору ходили чутки про їхні стосунки. Люди постійно питали, що відбувається між ним і дівчиною, яка завжди поряд.
– Так, але тоді це не було такою вже актуальною темою, правда? Це було ніщо, якщо порівняти з чутками, що ходили про них з Ірідо-сан…
Я знову відвела погляд. Я отримала по заслугах за цю чутку. У мене ніколи не було можливості все виправити.
– Але тепер, коли їх помітили на побачені, все змінилося. Та дівчина… Хіґашіра-сан? Мабуть, у школі вона має зовсім іншу атмосферу. Я чула, що вона була дуже милою! – сказала Макі-сан.
– Ха-ха-ха, – фальшиво засміялася Акацукі-сан. Це ми з нею навчили Хіґашіру-сан створювати зовсім іншу атмосферу, ніж у школі.
– То? Що відбувається? – продовжила Насука-сан. – Вони зустрічаються?
– Е, ну… – Як і сказала Акацукі-сан, було б погано, якби я спробувала приховати щось. Брехня могла лише погіршити ситуацію. – Я не думаю, що вони зустрічаються…
– Га? То чутки неправдиві?
– Така суть чуток, – прямо сказала Насука-сан.
– Хвилинку, то всі розмови про те, що та дівчина має великі груди, навіть більші, ніж у ґравюр ай долів, теж…
– Це правда, – в один голос сказали ми з Акацукі-сан.
– Ого, серйозно? Я маю це побачити!
– Ми могли б вас представити. Закладаюся, що вони з Насукою-сан добре б порозумілися, чи не так, Юме-чян?
– Точно. Навколо них схожа атмосфера.
– Агов, як щодо мене? – запитала Макі-сан.
– Ну, швидше, ні, ніж так. Знаєш, вся ця твоя аура правопорушниці.
– Кого ти називаєш правопорушницею?!
Поки ми сміялися, я почала хвилюватися. Не через те, що Хіґашіру-сан можуть сприйняти як дівчину Мізуто, а через різку зміну в її оточені, що може негативно вплинути на неї.
Коментарі
Дописати коментар