Роман ЗЦВ. Розділи 904-905
Розділ 904. Бойова тривога. Частина 1 | Розділ 905. Бойова тривога. Частина 2
Розділ 904. Бойова тривога. Частина 1
Щовечора, коли згущувалися сутінки, наставав час Вейду виходити на патрулювання.
Здебільшого він брав двох-трьох підлеглих, щоб обійти Беззимне місто, але іноді ходив сам – теоретично, як начальнику поліції і третьому за рангом в управлінні охорони королівства, йому не потрібно було особисто займатися патрулюванням, але Вейд надавав перевагу перебуванню у гущі подій замість того, щоб сидіти в кабінеті і займатися плануванням.
Після того, як він прожив у цьому місті західного регіону півтора року, найбільше його вразили дві речі. Перша – Беззимне розширювалося з неймовірною швидкістю. Раніше, щоб обійти місто, йому потрібно було лише пів години, тепер же патрулювання займало щонайменше удвічі більше часу. Це якщо не враховувати південний порт і східні сільськогосподарські угіддя.
Друге – безпека Беззимного міста була на видатному рівні. Найпоширенішими злочинами були крадіжки і бійки, вони ж також були і найсерйознішими. Такі злочини, як вбивства, пограбування і викрадення, траплялися рідко. Не те щоб їх взагалі не було, хоча після напливу біженців до міста, ситуація тимчасово погіршувалася, але завдяки спільним зусиллям поліції і Союзу Відьом зростання рівня злочинності вдалося швидко взяти під контроль.
Його Величність наголошував на розкриті кожної справи і це не було порожньою обіцянкою. Коли на сцену виходили здібність Літа відтворювати події минулого і здібність стеження Ванілі, жоден порушник закону не міг уникнути покарання. Через надзвичайно високі ризики і витрати, пов’язанні зі злочинною діяльністю, а також завдяки нульовій толерантності до вуличних бандитів – щурів – покращення безпеки було помітне майже всім.
Його наполегливість у щоденних патрулях випливала з бажання відчути цей спокій; спостерігати, як люди з розслабленими обличчями йшли нічними вулицями, бачити довіру в їхніх очах, коли вони віталися з ним, – це завжди викликало у Вейда невимовне почуття гордості.
Виявилося, він також міг стати такою людиною – шанованим захисником закону, а не мерзотником, якого всі зневажають.
Вейд ніколи не мав цього досвіду, коли був патрульним раніше.
Хоча початкові наміри були абсолютно однаковими, а методи і завдання – схожими, однак вони давали абсолютно різні результати.
Зрештою це можна було пояснити різницею у здібностях володарів.
– Босе, мені піти з вами? – гукнув Свисток, який повернувся з патруля і зайшов до ратуші.
– О? Ти сьогодні не плануєш бути з тою дівчиною?
– Ну… ви ж знаєте, – почервонів Свисток, – насправді… нам не потрібно бути разом щоночі.
Ці слова викликали сміх у деяких людей навколо.
– Тоді тобі краще бути обережним, щоб її хтось не вкрав.
– С-стулися!
Вейд усміхнувся і похитав головою:
– Я піду сьогодні сам. Збирайся і повертайся додому.
– Тоді… дякую, босе!
Спостерігаючи, як зникає постать схвильованого Свистка, Вейд відчув укол емоцій. Покинувши місто Золотого Врожаю, він залишився зовсім один і думав, що, можливо, проживе так до кінця своїх днів. Хто б міг подумати, що Вейд досягне того, чого досяг сьогодні? Можливо, після того, як він допоможе старому Кукасіму купити сусідній будинок, йому слід знайти когось, щоб разом проводити час.
Однак щойно Вейд планував вийти з ратуші, як над місто раптово пролунав пронизливий сигнал тривоги.
– Тууууууууууу! Тууууууууу!
Вираз на його обличчі різко змінився.
Цей звук абсолютно відрізнявся від сигналу тривоги, який зазвичай використовували. Він переходив від приглушеного тону до високого, повторюваного звуку, який неможливо забути – повідомлення про найвищий рівень тривоги у Беззимному місті. Сигнал, який Вейд не чув навіть протягом довгих Місяців Демонів. Насправді цей рівень тривоги вони відпрацьовували лише під час навчань; це був перший раз, коли він почув його в таких умовах.
Згідно з правилами, коли лунає сигнал тривоги найвищого рівня, у Беззимному місті вводиться воєнний стан. Усі міські ворота будуть зачинені, поліція відповідає за очищення вулиць, а перша армія розгортається на оборонних лініях.
– Босе! – Кілька людей, включно зі Свистком, вибігли з кабінетів.
Вейд обернувся і побачив, як всі у ратуші застигли на місцях, люди стояли приголомшені, ніби абсолютно розгубившись.
Його Величність зараз очолював велику армію, щоб об’єднати Сірий Замок, тому це не могло бути навчанням!
Яка ж причина змусила гарнізон використати такий рівень тривоги?
Прокляття, це саме той момент, коли оборона
Беззимного міста найслабша!
Скрипнувши зубами, Вейд заревів:
– Що ви всі тут стоїте? Рухайтеся! Свистку, викликай всіх, хто відпочиває! Вогняна Голово, бери решту та йди зі мною до міських стін! Робіть те, що робили на навчання, зрозуміли?!
Ця гучна догана вплинула не лише на поліціантів, але і на клерків у приймальні.
– Так, я зрозумів!
У ратуші негайно запанувала метушня, однак Вейд не мав часу турбуватися про чиновників. Він повів групу поліціантів з замкового району.
Побачивши розгублених мешканців на вулиці, Вейд відчув наближення головного болю.
Оскільки найвищий рівень тривоги встановили лише цього року, не відбулося ще жодного загальноміського навчання. Можливо, Його Величність Роланд не очікував зіткнутися з надзвичайною ситуацією так швидко. Але оскільки це сталося, то це явно була помилка гарнізону. Якби це був Вейд, то він би одночасно використав звичайний сигнал тривоги, щоб містяни, які блукали вулицями, розійшлися якнайшвидше.
Однак зараз був не час для скарг. Вейд плеснув у долоні, привертаючи до себе уваги людей навколо:
– Слухайте всі! Негайно ідіть додому! Не затримуйтеся на вулицях! Це тривога сповіщає про ворожу атаку! Повторю, негайно ідіть додому!
– Негайно додому! Не затримуйтеся! – кричали Вогняна Голова та інші.
На щастя, містяни загалом довіряли поліції, а ратуша неодноразово пояснювала, як реагувати на звичайні сигнали тривоги. Почувши попередження, всі почали рухатися до своїх житлових районів.
І ось так група, викрикуючи на ходу, рушила до міської стіни.
Готові до битви солдати стояли на її вершині, над їхніми головами тріпотіли прапори у променях сонця, що котилося за горизонт. Гармати на високих платформах були підготовлені до стрільби, їхні довгі стволи спрямували на безкрайні луки попереду, щоб будь-якої миті завдати нищівного удару ворогові. Побачивши це, Вейд відчув прилив спокою.
Поки
перша армія була там, незалежно від кількості ворогів, цю оборонну лінію
неможливо прорвати.
Це було доведено у численних битвах.
Невдовзі поліціантів розгорнули для підтримки порядку і безпеки на місці події… Однак його здивувало те, що, хоча над місто все ще лунав найвищий рівень тривоги, західні рівнини і ліс залишалися нерухомими і тихими. У чому справа?
Вороги… де вони?
Тим часом у кімнаті для нарад у замку володаря сперечалася група людей.
– Підняти найвищий рівень тривоги лише через бурмотіння якоїсь невідомої відьми? – Баров дивився на Венді, його обличчя було сповнене недовіри. – Ти хоч уявляєш, скільки проблем і втрат це нам завдасть? Не кажучи вже про те, чи взагалі можна довіряти цій жінці на ім’я Лоргар, якщо я правильно зрозумів, єдиний доказ – це її бурмотіння у напівсвідомому стані! Припинити діяльність половини Беззимного міста лише на підставі цього – абсолютне безглуздя! Як я маю пояснити Його Величності, чому ми не виконуємо доручені завдання?
Розділ 905. Бойова тривога. Частина 2
Згідно з планом короля Роланда, ратуша, управління охорони, перша армія і Союз Відьом – це чотири основні інституції, що мають рівний статус і утворюють відкритий адміністративний орган Сірого Замку. За винятком найбільш особливого управління охорони, дії інших трьох інституцій мали затверджуватися і координуватися відповідними відомствами.
Початковою метою цих правил, безсумнівно, було найкраще використання сили всього королівство. Коли Його Величність особисто наглядав за всім, справам важко було піти кудись не туди. Однак проблема полягала у відсутності короля Роланда – досягти згоди між трьома сторонами за короткий час було надзвичайно важко. Тому, коли Венді почула про демонів від Лоргар, найкращою реакцією, яку вона могла придумати, було спочатку оголосити тривогу, щоб посилити оборону міста, й одночасно скликати нараду з прийняття рішень.
Не те щоб вона не усвідомлювала, які проблеми це спричинить ратуші. Поля для вирощування пшениці у Туманному лісі щодня давали сотні мішків насіння «Золотої №2», робітники мали відвозити їх до порту, вантажити на кораблі і відправляти у північний та південний регіони, а також на території, які Його Величність недавно відвоював. Крім того, це також впливало на заготівлю деревини, збирання грибів і фруктів у лісі, та зупиняло розведення худоби на пасовищах. Слова Барова не були перебільшенням.
До початку Третьої Битви Божої Волі на північ від кордону мала з’явитися нова міська стіна, яка охоплювала б половину луків. Це не тільки б додало кілька оборонних споруд до вже існуючих, але і значно покращило б ефективність оборони Непрохідних гір, зробивши більш безпечними район видобутку, зону печей і фабрики, які розташували на північ від міста. Навіть під час війни постачання ресурсів з лісу і гори Північний Схил не переривалося б.
Однак цей план поки що залишався на папері. Ніхто не очікував, що новини про появу демонів надійдуть так швидко. Порівняно з фінансовими втратами, яких вони зазнають, Венді обрала більш обачний підхід.
– Демони і є доказом, смертний. Невже це так важко зрозуміти? – Завіса світла на стіні кімнати для зустрічей замерехтіла, а зневажливий голос Елії проник у свідомість кожного. – Не можна ставитися легковажно до всього, що пов’язано з демонами. Вони не дурні демонічні звірі і не чекатимуть, поки ви повністю підготуєтеся, щоб атакувати. Гадаю, ти до кінця не усвідомлюєш, наскільки жахливий цей супротивник. Як шкода. Побачивши короля смертних, я думала, що ви досягли значного прогресу за останні кілька століть.
Як союзники, що об’єдналися проти демонів, вцілілі Такіли і Сонні Чари, природно, мали право бути присутніми на цій зустрічі. Обидві лідерки, Паша і Тіллі Вімблдон, схвалили рішення Венді.
Баров мало не розсміявся від роздратування:
– Я не знаю наскільки жахливі демони, бо навіть не бачив їх на власні очі. Чи можуть вони вбивати здалеку? Ви наполягаєте, що ми маємо бути готовими, і я з цим згоден. Але проблема в тому, що ми не бачимо навіть тіні ворога! На заході розтягнувся Туманний ліс, який контролює відьма, на сході – сторожові вежі, побудовані на скелях Непрохідних гір, а між ними розкинувся просторий луг без жодних перешкод. Будь-який рух ворога можна помітити за кілька кілометрів. Невже ми справді маємо бути такими обережними?
«Здається, голова ратуші дуже серйозно ставиться до завдання дорученого Його Величністю, – подумала Венді. – Раніше він навіть не наважувався голосно дихати у присутності жахливих оригінальних носіїв, а зараз не тільки зібрався з силами і висловився, але навіть дозволив собі трохи сарказму».
– Я думаю, що це необхідно, – заговорила Попіл. – Насправді цю ідею Венді запропонувала я.
– Причина? Невже це через марення якоїсь відьми? – Баров гепнув рукою по столу. – Не кажи мені, що ти їй віриш – якби вона справді була гідною довіри або ваші стосунки дійсно були близькими, ця відьма давно вже була частиною Союзу Відьом.
– Причина не в цьому, а в оцінці фактів. – Попіл спокійно пояснила: – Я вже билася з нею раніше і знаю її силу. Якби це був один або два гібриди, вона б не була у такому жалюгідному стані. Згідно з відомою нам інформацією, без підтримки магічного каміння бойові здібності лютих демонів можна порівняти з гібридами середнього розміру. Навіть якби Лоргар не мала шансів на перемогу, вона могла б перетворитися на вовка і легко уникнути переслідування.
– Що саме ти намагаєшся сказати?
– Вона, ймовірно, зіткнулася з більш ніж десятком демонів, а зверху за нею стежили крилаті звірі, що і призвело до таких важких поранень, – з притиском на кожному слові говорила Попіл. – Ми також знайшли при ній мапу. Якщо ми правильно впізнали почерк, то написи на ній робила Блискавка. Хоча подробиці нам невідомі, точно сказати можна одне: після того, як Лоргар покинула Беззимне місто, вона активно досліджувала Пустку. Якщо така група демонів раптово з’явилася у Диких Землях, ми маємо бути напоготові, що б вони там не планували.
– Я погоджуюся з цією оцінкою, – голос Паші був набагато м’якшим, ніж в Елії. – Кілька лі – це ніщо для крилатих моторошних звірів. Якщо вони справді планують напасти на Беззимне місто, на той час, коли звірі доберуться сюди, звістка зі сторожових постів буде ще тільки в дорозі.
– Крім того, більшість людей уявлення не мають, хто такі демони. Якщо ворог увірветься у непідготовлене місто, наслідки будуть катастрофічними, – додала Тіллі. – Сигнал тривоги принаймні примусить людей розійтися по домівках і сховатися, що певною мірою може зупинити поширення паніки.
– Е, але… – Баров завагався.
Порівняно з попередніми людьми, які висловили свої думки, слова п’ятої принцеси мали набагато більшу вагу – не тільки тому, що вона лідерка відьом Сонного острова, а й тому, що в ній текла кров родини Вімблдон. Оскільки вона була частиною королівської сім’ї і сестрою нинішнього короля, старий голова ратуші, безсумнівно, не наважувався прямо заперечувати.
Він повернувся, щоб подивитися на військового командира, мовчазного мисливця середнього віку, сподіваючись перетягнути когось на свій бік. Але той продовжував дивитися прямо перед собою, ніби взагалі не звертав уваги на суперечку.
Побачивши дещо напружену атмосферу, Венді глибоко вдихнула і встала зі словами:
– Я вже відправила повідомлення на північ. Упевнена, Його Величність негайно віддасть накази. Ба більше, Лоргар може прокинутися будь-якої хвилини, тому я прошу вас, голово ратуші, не хвилюватися надто сильно. Зрештою, коли буде отримана більш точна інформація, воєнний стан можна скасувати у будь-який момент. До того часу розумніше буде проявити обережність. – Вона зробила паузу, перш ніж продовжила: – Що ж до завдань, які доручив Його Величність, їх можна виконати іншими способами.
Баров насупився:
– Наприклад?
– Ми б могли використати хробаків-пожирачів для перевезення пшениці – прямо з Туманного лісу до Третього Прикордонного Міста, – Венді подивилася на вцілілих Такіли, яких показувала завіса світла. – Таким чином, робітники зможуть вантажити насіння пшениці на судна, навіть не виходячи з міста.
– Га? – невдоволено сказала Елія. – Ми воїни, а не в’ючні…
– Але для наших союзників ми можемо це зробити. – Паша простягнула мацаки й обвила тіло Елії, примушуючи замовкнути, хоча, здавалося, у неї взагалі не було рота.
Венді вдячно кивнула, а потім продовжила:
– Худобу можна перевозити так само. Мед вправно поводиться з тваринами, тому можна не хвилюватися, що вони злякаються Фран. Західному регіону не бракує пасовищ; вздовж річки Червона Вода багато неосвоєних територій, які можна тимчасово використати для випасу худоби.
Обличчя Барова все ще мало дещо незадоволений вигляд, але він уже не так супився.
– Я розумію, що ці заходи не можуть повністю компенсувати наслідки, але в цей критичний момент безпека Беззимного міста для нас повинна стояти на першому місці. – Венді знала: щоб не розчарувати Його Величність і взяти на себе відповідальність лідерки Союзу Відьом, однієї доброти буде недостатньо… Вона мала зробити крок уперед і стати людиною, на яку справді можна покластися. – Я понесу повну відповідальність за будь-які втрати, спричинені цим рішенням!
Коментарі
Дописати коментар