Розділ 916. Просування вглиб | Розділ 917. План Попіл
Розділ 916. Просування вглиб
– …Колись я була такою, як ти, – після короткого мовчання заговорила Паша. – Щоразу, коли мої товаришки йшли в похід, я чекала біля міської брами. Федерація навіть збудувала там високу вежу, щоб усі, хто приходив туди, могли відпочити й одразу побачити, чи повертаються війська.
– Ти маєш на увазі Такілу? – спитала Тіллі.
– Саме так. Але через кілька років, крім гарнізону, туди мало хто ходив. Знаєш чому?
– … – Тіллі не відповіла, але вже знала відповідь.
– Бо зрештою ми відчували лише розчарування і смуток. – Паша поклала мацак на її плече. – Зв’язок між відьмами виходить за межі кровних уз – нас об’єднує магія. Незалежно від того, були це звичайні бойові відьми чи свята армія, ми ставали нерозлучними ніби рідні сестри після того, як проводили час разом. Але такі стосунки наповнювали вежу також і негативними емоціями, особливо, коли після довгого очікування, привозили трупи наших товаришок. Коли зовнішні оборонні лінії поступово стискалися і вже нікому було вирушати на війну, Федерація віддала наказ знести ту вежу.
– Ти хочеш сказати, що чекати не потрібно?
– Навпаки, я хочу сказати, що ти не маєш чинити опір очікуванню, це доводить, що ти насправді ще не переживала втрат. – Паша говорила повільним і лагідним тоном. – Я також сподіваюся, що ти ніколи не станеш такою, як я – байдуже сприймати жертви як щось звичне.
«У мене були втрати. І коли покидала палац, і коли вирушала на Сонний острів, я приймала багато рішень, чимало з яких стосувалися здобутків та втрат, мені навіть довелося покинути частину собі подібних… Поки я на правильному шляху, то не дуже вагаюся. Але є деякі інші люди. Завжди є одна чи дві особливі людини, які можуть вибити мене з рівноваги». Тіллі стиснула на руці перстень з магічним каменем блискавки. Якби там була вона, то могла б по черзі використовувати два магічні камені, але у випадку Попіл навіть магічний камінь польоту був обмежений вертикальним підйомом і спуском. Тому перстень з магічним каменем блискавки залишився у Тіллі.
Однак вона не стала висловлювати цих думок, і лише легенько кивнула:
– Дякую.
– Будь ласка. Я піду перевірю, як проходять розкопки Непрохідної лінії оборони. Біля входу до головної зали є зона відпочинку, ти можеш піти туди в будь-який момент, коли захочеш спати.
– Зрозуміла.
Коли Паша повернулася тим самим шляхом, що і прийшла, Тіллі раптом відчула холодок у руці.
Розкривши долоню, вона побачила, що шматочок магічного каменю, вставленого у перстень, якимось чином відламався і проколов їй шкіру, пустивши крихітну краплинку крові.
……
– Вже п’ять днів минуло, чому ми досі не побачили жодного сліду руїн? – пробурмотіла Лотос. – Я майже запліснявіла від того, що цілими днями сиджу під землею.
– Звідки мені знати? Я просто іду туди, куди ти копаєш, – знизала плечима дівчина з кісками на голові. Вона підкинула у повітря шматок сушеного м’яса, а потім розкрила рот – сушене м’ясо спалахнуло блакитним світлом і в мить зникло, а її щоки роздулися. – Мням… Не дарма стільки говорили про життя у Беззимному місті, навіть сухі припаси тут такі смачні.
– Ко-копати? Ти що, вважаєш мене кротом?!
– Майже одне і теж.
– Хей… тобі краще приберегти запаси, – зітхнула Іфі. – Я не хочу повертатися голодною.
– Хмф, а я не хочу слухати лекції від відьми Кривавого Ікла, – дівчина відвернулася. – Я чула, що ви колись змовилися проти принцеси Тіллі. Якби була моя воля, то я вам не те що сушеного м’яса не дала, ви б у мене навіть пшеничних коржиків не отримали.
Іфі закотила очі.
– Досить, – з зітханням сказала Попіл. – Те, що вони вступили до Союзу Криваве Ікло, не їхня вина. Якби Тіллі почула це, вона б знову насварила тебе.
– Е… що ж, – лише одна згадка про п’яту принцесу змусила дівчину вгамуватися.
«Ще одна надто енергійна», – подумки зітхнула Попіл. Ця дівчина приділяла чимало уваги своїй зовнішності і явно належала до тих, хто завдає чимало клопотів, але саме Орбіта була незамінною фігурою в цій операції.
Її здібність справді неймовірна. До досягнення повноліття вона могла використовувати магію для створення невидимих проходів, що з’єднували два місця. Ці проходи не можна було побачити неозброєним оком і не мали відстані – іншими словами, Орбіта могла в мить переміщуватися з одного місця в інше. Якщо між двома місцями були перешкоди, такі як двері чи стіни, то вона ніби раптово зникала. Доки дія здібності не переривалася, прохід залишався відкритим.
Однак радіус дії магії все ще був обмежений; відстань між двома місцями не могла перевищувати двадцять кроків. Якщо брати її як відправну точку, то відстань скорочувалася до десяти кроків.
Після досягнення повноліття Орбіта пробудила додаткову здібність «Магічну мітку», і це значно підвищили практичність і масштаби її проходів. Ставлячи мітку, вона дозволяла іншим бачити і використовувати проходи. Навіть знаючи, де розташований прохід, ті, хто не мав мітки, не могли завадити її пересуванню.
Звичайно, ця здібність також несла певні ризики. Наприклад, якщо мітка поставлена і ворог увійде у прохід, а дію здібності розвіють до того, як він дістанеться від одного кінця до іншого, його тіло розсіче на дві частини, які опиняться в різних місцях.
Тіллі розробила план створення підземного шляху, який би складався з запечатаних печер, і в основі цього лежала співпраця Лотос та Орбіти. Навіть якби вороги виявили тунель, вони б не змогли точно визначити, де перебувають відьми. На той час, коли демони зрозуміють, що таких печер багато, група вже буде за кілька лі. І це робило план загалом цілком безпечним.
Їхній шлях почався з Туманного лісу, де вони використали кам’яну вежу Агати як орієнтир і попрямували на північний схід. Перевага полягала в тому, що ліс поблизу Беззимного міста був під повним контролем Листочка, що усувало загрозу гібридних демонічних звірів.
Однак досить скоро Попіл зіткнулася з серйозною проблемою. Коли група готувалася, то на відстані в кілька сотень кроків відхилень практично не виникало, але коли відстань зросла у десятки разів, їм стало дуже важко визначати своє місце перебування. Хоча відьми щоночі коригували курс за зірками, ніхто не мав упевненості, чи правильно вони ідуть.
– Можливо, слід знову перевірити мапу, яку принесла Лоргар? – запитала Лотос у Попіл. – Може, знайдеться один чи два орієнтири. І тоді ми зможемо точно визначити, де знаходимося, та зрозуміємо, як далеко від нас руїни.
Попіл кивнула, але не плекала особливої надії.
Ті пташині гнізда, вулики, ведмежі барлоги – невже їх справді намалювали на мапі лише для орієнтації на місцевості? Мабуть, тільки Блискавка і Мейсі могли знайти правильний напрямок за допомогою цієї мапи.
– Тсс! – раптом Іфі жестом закликала всіх до тиші.
Троє інших негайно замовкли.
Невдовзі вони почули важкі кроки над головою. Ритмічний тупіт говорив про щонайменше чотирьох чи п’ятьох осіб. Враховуючи, що гібридні демонічні звірі рідко діяли групами, джерелом цього звуку, швидше за все, був патруль демонів.
Через деякий час кроки затихли вдалині і це чітко вказувало на те, що ворог не помітив людей, які ховалися під землею.
Це був другий раз за сьогодні.
Напад дівчини-вовчиці, очевидно, примусив їх посилити пильність.
Лише після того, як звук кроків повністю затих, Іфі з полегшенням зітхнула:
– Це принаймні доводить, що ми на правильному шляху.
– Проблема в тому, що, не бачачи руїн міста, ми не можемо точно визначити місце для розташування завіси світла, – похитала головою Лотос. – Щоб пристрій ілюзій працював як система попередження, завіса світла має бути розташована за п’ять-шість лі на південний захід від руїн. Таким чином, будь-які крилаті моторошні звірі, що летітимуть до західного регіону, будуть помічені відьмами Такіли.
Подумавши трохи, Попіл вирішила:
– Продовжимо рухатися ще одну ніч. Завтра в сутінках я піднімуся і подивлюся, де лежать руїни Такіли.
Розділ 917. План Попіл
– Демони не сліпі! – Перш ніж Попіл встигла щось додати, Іфі негайно заперечила: – Раз ти можеш побачити Такілу при заході сонця, то вони також побачать тебе! У повітрі нема можливості укритися, ти хочеш стати мішенню?
– Я теж думаю, що це надто ризиковано, – приєдналася Лотос. – Пані Тіллі сказала, що ти можеш використовувати камінь польоту лише для того, щоб вертикально піднятися й опуститися. Якщо тебе помітять, ти не матимеш змоги втекти. Хіба ми не можемо піднятися і перевірити все вночі?
Почувши їхні заперечення, особливо від відьми Кривавого Ікла, Попіл відчула укол емоцій. Рік тому вони були запеклими ворогами, Гайді Морган навіть хотіла вбити їх з Тіллі. Якби п’ята принцеса не наполягала на стриманості, Попіл уже б давно напала на Криваве Ікло. Вона думала, що це нездоланний розкол на Сонному острові, але несподівано все прийняло такий поворот.
І тепер вони були на одному боці.
А щоб план став успішним, їй потрібна співпраця всієї групи.
– Вночі непроглядна темрява і нічого не видно, руїни ж покрилися рослинністю, тому без світла їх важко помітити. Ось чому сутінки – найкращий час, – наполягала Попіл. – Можливо, ми не відхилилися від запланованого маршруту, і руїни лежать одразу за густим лісом або низьким схилом. Все, що мені потрібно зробити, це злетіти і розчавити магічний камінь.
– А що, як літаючий демон поруч тебе помітить? – насупилася Лотос. – Ти, мабуть, не зможеш зібрати навіть десятої частини своєї сили у повітрі, так?
– Я вже придумала рішення для цього, – спокійно сказала Попіл. Вона підняла три пальці: – Залежно від ситуації, є три варіанти…
– О? – Орбіта з цікавістю нахилилася до неї. – Говориш, як пані Тіллі, еге?
– Справді? – вираз обличчя Лотос став трохи м’якшим. – Розкажеш нам?
– Слухайте уважно, після того, як я піднімуся в повітря, єдиними ворогами, які можуть мене помітити, будуть крилаті звірі, які несуть лютих демонів. Тож три варіанти – це зустріч з одним звіром, двома звірами і трьома звірами. Якщо їх більше ніж троє, то діяти так, ніби їх три. І так вдасться гарантувати повну безпеку.
– О, Боже… – Лотос безпорадно приклала руку до лоба.
– Пфф, – навіть Іфі не втрималася від голосного сміху.
– Агов, хіба вам спочатку не слід вислухати конкретні варіанти дій до всіх трьох сценаріїв, перш ніж висловлювати власну думку?
– Якби я була Мейсі, то негайно б погодилася, – серйозно сказала Орбіта. – Тепер я нарешті розумію, чому вона так любила працювати з тобою.
……
Однак зрештою Попіл вдалося переконати їх.
Лотос сказала, що хоча перша частина звучала дещо абсурдно, проте контрзаходи напрочуд ефективні. Іфі ж додала, що в основі цього лежали звірячі інстинкти і досвід, накопичений за сотні битв. А найголовніше – вони не могли придумати нічого кращого.
Після ще одного дня підземного пересування світло, що пробивалося крізь вентиляційні отвори, почало потроху тьмяніти, а білі хмари ніби загорілися і злилися з темно-жовтим куполом неба. Очевидно, сонце повільно зникало за краєм Родючої Рівнини; настав час діяти згідно з планом.
Коли Орбіта залишила мітку на тілі Попіл, над її головою з’явилася блакитна «пляма», що нагадувала калюжу, в якій мерехтіло м’яке світло. Здавалося, ніби відьми стояли під водою і дивилися крізь погойдування хвиль на блакитне небо над поверхнею.
Попіл знала, що це лише форма магічного проходу, а не те, що відбувалося на іншому боці.
Переконавшись, що навколо їхнього сховку нема патрулів демонів, вона кивнула трійці відьом і влила магію в перстень. Попіл одразу охопило невимовне відчуття, ніби у неї з’явилася ще одна рука чи нога. Тіллі називала це «крилами».
Якщо людина ніколи не пробувала літати, то їй, звісно, неможливо уявити, що відчуваються птахи. Це неймовірно складно – керувати абсолютно чужою частиною тіла. Насправді на Сонному острові лише Тіллі могла користуватися каменем польоту так, ніби це її друга натура.
Попіл заплющила очі, уявила, що махає крилами, і стрибнула вгору!
У мить її огорнуло свіже повітря, а до вух долетіло шелестіння листя, що погойдувалося навколо. Також вона чула крики птахів, що поверталися до гнізд, дзижчання комах і свист вечірнього вітру – нерухомий підземний простір блискавично змінився на багатошарову симфонію.
Вона розплющила очі – і світ раптом відкрився перед нею. Земля швидко стискалася під ногами, а вихід з проходу в мить перетворився на ледь помітну цятку світла.
Це відчуття… було досить приємно відчувати його час від часу.
Попіл відвела погляд від захопливого краєвиду і пильно вдивилася на північ, її серце пропустило удар.
Аж до самого горизонту вона не помітила жодного місця, схожого на руїни, не кажучи вже про монстрів-скелетів, про яких говорила дівчина-вовчиця. До самого горизонту не було нічого, крім кущів і рівнини, залитих червоним сяйвом сонця, що заходить.
Невже вони пішли не в той бік?
Вона повернулася, маючи намір визначати, де вони зараз знаходяться, за розташуванням Непрохідного гірського хребта, але ошелешено заціпеніла – кілька колосальних фігур стояли у лісі на південний схід, всього за кілька лі від них. Під цими демонічними створіннями, які явно не мали природних рис, простягалася зруйнована стіна – руїни Святого Міста Такіла!
Отже, річ була не в тому, що вони звернули не туди, а в тому, що через постійні відхилення від курсу, відьми обійшли руїни зі східного боку!
На мапі це б виглядало як відхилення в один або два градуси від курсу, але в реальності це була різниця між прибуттям попереду чи позаду Такіли.
Якби вони зараз повернули на південь, то подорож, ймовірно, зайняла б ще два-три дні. Вона б могла злітати прямо на південь, знайти місце, а потім повернутися назад – це зайняло б максимум пів дня, однак проблема була в тому, що Попіл могла лише підніматися й опускатися по вертикальній лінії. Вона ніколи не пробувала літати горизонтально.
Що ж робити?
Перш ніж Попіл встигла прийняти рішення, з боку Такіли долинув приглушений звук рогу.
І після цього з монстра-скелета піднялося близько десятка крилатих моторошних звірів, які летіли прямо до неї! Одночасно маса лютих демонів вийшли з-під землі навколо руїн, повністю оточивши Святе Місто.
«Що ж, здається, вони досить пильні», – подумала вона. Якщо їх більше ніж троє, то діяти так, ніби їх три, – це був найгірший сценарій у плані.
Не вагаючись, Попіл дістала райдужний магічний камінь, розчавила його, перетворивши на порох, а потім пірнула до землі…
Найважливіше уміння воїна – оцінити ситуацію, а потім вжити відповідних заходів. Один моторошний звір – захопити живим, два звірі – убити їх, а якщо три і більше – відступити. Не те щоб їй бракувало впевненості виступати проти такої кількості демонів, просто вона не могла гарантувати, що змогла б розібратися з ними усіма до того, як вони підняли тривогу.
Що ж стосувалося поточної ситуації, то ризик наближення до руїн Такіли, дотримуючись плану з підземними тунелями, значно зріс, тому, попри неідеальне місце, їй довелося відмовитися від цієї ідеї.
Попіл, звичайно, не мала неймовірного таланту Тіллі, здатної керувати «крилами», ніби вони продовження її рук, але у неї був власний метод збільшення швидкості польоту.
Суть полягала в тому, щоб влити в магічний камінь ще більше магії.
У міру зростання магічної сили, Попіл відчула, як невидимі крила на її спині розширилися до межі, кожен уявний помах створював вихор. Вона летіла до землі майже як блискавка. Швидкість була у три або чотири рази більша, ніж під час зльоту.
Навіть найточніші кидки списів лютих демонів не могли завдати їй шкоди у такому стані.
Але величезна швидкість приносила з собою і величезний імпульс. Через обмежену величину тунелю Лотос могла створити порожнину лише висотою в десять кроків – на такій короткій відстані вона самотужки не мала шансів зупинити цей імпульс.
Тепер все, що Попіл могла зробити, це довіритися своїм супутницям.
Всього через десять вдихів вона разом із землею, що стрімко наближалася, знову побачила блакитне світло, яке вказувало на магічний прохід.
Попіл склала руки над головою, напружила всі м’язи тіла – і влетіла у прохід!
Майже одночасно з цим у повітрі з’явилося кілька фіолетових кілець світла, які міцно скували її – магічна клітка Іфі!
Стрімке падіння в мить припинилося. Коли Попіл повністю зупинилася, її руки були лише на відстані витягнутої руки від дна печери.
– Ти справді важка, – сказала Іфі, знизавши плечима. Руки вона не опускала. – Тепер ти зрозуміла, де ми?
– Звісно, але зараз не час про це говорити. – Попіл глянула на Орбіту: – Негайно відступаємо до Туманного лісу! Демони наближаються!
Коментарі
Дописати коментар