Розділ 1. Ставлення до сестер. Частина 2
Розділ 1. Ставлення до сестер. Частина 2
Це справді буде складно. Дівчинка у складному віці і з колючим характером. Я не був упевнений, чи вийде в мене колись порозумітися з нею.
– Серйозно, Норн завжди така. А-а-а, це такий клопіт – мати справу з неслухняними дітьми. Хіба ти не згоден, братику? – знизуючи плечима, сказала Аїша, просячи моєї згоди.
Тут теж були проблеми. Аїша дивилися на Норн з певною зверхністю. Це навряд чи допоможе.
– Аїшо…
– Так?
– Припини говорити речі, які принижують Норн. Наприклад, як те, що вона не вміє вчитися.
– Га? – Аїша надулася на мої слова. Вона виглядала незадоволеною. – Але Норн навіть не старається.
– Це тобі може здаватися так. Але я думаю, що вона у свій спосіб робить все можливе.
– …Ну, якщо ти так кажеш. Я постараюся бути обережною зі словами.
Хоча вона не виглядала особливо охочою, але все одно кивнула. Що б я не сказав, зараз мої слова її навряд чи переконають. Зрештою я мало що знаю про них двох. Ба більше, я уявлення не мав як поводитися з десятилітніми дівчатами.
Попереду лежав тернистий шлях.
***
Трохи пізніше того ж дня я залишив двох молодших сестер вдома і вирушив до університету магії. Я негайно попрямував до кабінету викладачів, щоб поговорити з заступником директора Джініусом.
– Якщо вони обидві раніше вже навчалися в інших школах, то, гадаю, вони зможуть встигати за вступними курсами. Найкраще для них буде скласти іспит якнайшвидше.
Після невеликого обговорення, ми вирішили, що вони складатимуть іспит через тиждень. Часу на навчання в них буде не багато, але навряд чи це стане проблемою.
– Оскільки це ваші сестри, Рудеусе, вони, мабуть, досить талановиті.
– Однак з них справді досить талановита, а інша – звичайна дівчина.
– Ваші слова такі скромні. Чи слід мені очікувати, що вони обидві здатні безмовно чаклувати?
– О, ні, нічого такого…
Поки ми з ним балакали, я раптом про дещо подумав.
– До речі, заступнику директора, Бадігаді сьогодні у кампусі?
– …Король Бадігаді? Не пригадую, щоб я його бачив сьогодні.
– А, тоді гаразд.
Для такого великого і гучного хлопця він був досить невловимим. Але щоразу, коли Бадігаді вирішував з’явитися, зчинялася метушня, яку неможливо не помітити.
– Якщо у вас є до нього якась справа, я міг би передати повідомлення…
– Ні, це не щось термінове. Гадаю, є якесь непорозуміння між ним і нашим спільним знайомим, тож я хотів би спокійно поговорити про це.
– Розумію. Я скажу йому, якщо випадково побачу.
Подякувавши заступнику директора Джініусу, я пішов.
Я думав одразу піти додому, але мав трохи вільного часу, тож заскочив до Нанахоші.
Постукавши, я зайшов до лабораторії, але її не помітив. Я перевірив дослідницьку кімнату, але вона була порожньою. Дивно, що цієї самітниці не було тут о такій порі. Хоча вхід до її спальні мені був заборонений, але я про всяк випадок постукав.
– …Мм? Кхуу…
Я почув протяжний стогін. Звучало так, ніби їй щось боліло.
Я вагався, міркуючи, чи варто заходити. Але через деякий час Нанахоші сама відчинила двері. Її обличчя було тривожно блідим.
– Х-хей, ти в порядку?
– Го… голова болить… мене… зараз знудить…
Ого, від неї тхнуло алкоголем. Ну, не дивно, що в неї було похмілля. Вчора вона чимало випила. Такої кількості цілком могла вистачити, щоб отруїтися алкоголем.
– Сядь на секунду. Я проведу детоксикацію.
Я, допомагаючи нестійкій на ногах Нанахоші, повернувся до лабораторії, посадив її на стілець і поклав руки їй на голову. Прочитавши базове заклинання детоксикація, я також використав магію зцілення, щоб полегшити біль.
– Фух… яке полегшення.
Нанахоші похитала головою і, подякувавши мені, притиснула пальці до скронь. Через мить вона взяла маску, яка лежала на столі, й одягнула її. Ось і повернулася Сайлент Севенстар.
– У будь-якому разі, чому ти тут сьогодні? Якщо це стосується винагороди, то вона ще не готова. Я буду вдячна за певне терпіння.
Її тон був таким же холодним, як завжди, але в голосі лунала нотка збентеження. Невже вона одна з тих «куудере», про яких я так багато чув?
– Мені нічого не потрібно, – сказав я. – Коли я повернувся додому, то на мене чекали молодші сестри. Я прийшов в університет, щоб домовитися про те щоб вони склали іспит. Оскільки я був поблизу, то вирішив побачити тебе.
– …Твої сестри? Хвилинку, вони з того світу? Їх також перемістило сюди?
– Ні. Це мої сестри з цього світу. Вони народилися і виросли тут.
– Он як, – пробурмотіла Нанахоші, дивлячись на моє обличчя. – Закладаюся, що твої сестри з цього світу дуже милі.
– Хвилинку, ти щойно зробила комплімент моїй зовнішності?
– За мірками нашого старого світу, ти об’єктивно гарний чоловік. Я не знаю, як ти виглядав раніше, але тепер у тебе привабливе обличчя з європейськими рисами. Чи не так?
– О, мабуть.
Я не очікував такого. Вона зробила комплімент моїй зовнішності. Яка небезпечна дівчина. У попередньому житті я міг помилково припустити, що подобаюся їй. Але я більше не був незайманим! І не був самотнім! Один такий комплімент не здатен запаморочити мені голову.
– Скільки їм років? – запитала Нанахоші.
– Здається, по десять.
– Он як. У мене є молодший брат приблизно такого ж віку. Але якщо вдома час пливе з такою ж швидкістю, то він уже старший за мене…
Через маску неможливо було зрозуміти, які емоцій були на її обличчя, але голос Нанахоші звучав ностальгічно. Схоже, вона згадала про своє життя в Японії. Особисто в мене було не так багато приємних спогадів пов’язаних зі словом «брат».
– Ну, тепер мені хочеться з’їсти пудинг, – пробурмотіла Нанахоші.
Оце так поворот в розмові. Звідки це взялося?
– У тебе є якісь приємні спогади про пудинг чи щось таке?
– Я залишала пудинги у холодильнику на потім, і цей поганець з’їдав їх, не питаючи. Вони були дуже дорогими…
Усі молодші брати були в чомусь схожі. Хоча це не здавалося найприємнішим спогадом, але Нанахоші явно сумувала за домівкою. Вона підняла обличчя до стелі, стримуючи сльози. Я відвів погляд, щоб не бентежити її.
– Ну, я ще прийду, добре? – сказав я.
– Добре… До речі, хм, вибач за всі клопоти. Ти значно покращив мою думку про тебе.
– Хе. Тільки не закохуйся в мене, а то обпечешся…
– Що? Намагаєшся вдавати крутого?
– Та ну! Це ж просто для сміху!
Щойно я про це сказав, Нанахоші коротко засміялася, але трохи силувано. І ось він знову тут – розрив між поколіннями. У сучасних дітей жодної поваги до класики.
Загалом, вона явно не була у тому стані, щоб проводити сьогодні експерименти. Не те щоб у мене був час допомагати. Поки все заспокоїться, з експериментами доведеться трохи зачекати.
***
Після закінчення занять я зустрів Сільфі, і ми разом пішли додому. Я хотів порадитися з нею щодо моїх сестер. Вона була набагато ближча до їхнього віку, тому я сподівався, що їй вдасться зрозуміти більше.
Перш ніж я встиг підняти цю тему, Сільфі заговорила:
– О, точно. Руді ходімо на закупи. У нашому будинку тепер більше людей, тому знадобиться більше продуктів.
За її пропозицією ми пішли на ринок.
Щойно ми ступили на нього, як з усіх боків накотив солодкий запах тушкованої квасолі. Ринок у торговому районі особливо гамірний у вечірні години. Можна було б подумати, що найбільше людей збирається зранку, але найсвіжіший продукт тут – м’ясо. Шукачі пригод і мисливці постачали м’ясо, полюючи на монстрів і диких тварин. Перші могли проводити дні у лісах чи на рівнинах, винищуючи монстрів, а другі зазвичай ішли зранку і поверталися ближче до ночі. А раз продукція поступала у денний час, то ринок, природно, бурхливо працював увечері.
Вибір був не надто великий, а ціни – досить високі. Однак три магічні країни насправді були у кращому стані, вони принаймні мали гроші, щоб дозволити собі м’ясо. Якщо ж попрямувати на схід, то там розташовувалися набагато бідніші країни. Купити у них свіжі продукти не вийшло б навіть за всі гроші світу.
До речі, тут можна було знайти просту роботу для шукачів пригод, наприклад, використанням магії для замороження свіжого м’яса. Подібні завдання були популярними у юних студентів, які тільки опанували магію і потребували дрібних грошей.
У будь-якому разі, я скористався можливістю під час покупок і розповів Сільфі про все, що сьогодні сталося.
– Так, думаю, ти маєш рацію, – сказала вона. – Здається, вони не дуже добре ладнають.
– Чесно кажучи, я не впевнений, про що вони думають. Думаю, я не знаю, як дивляться на світ діти такого віку.
– Так, це складно.
– Аїша не має бажання ходити до школи і прагне стати нашою покоївкою. Що думаєш?
– Ну, я не приділяю багато часу домашнім справам, тому була б рада її допомозі.
Усмішка Сільфі виглядала щирою. Не схоже, що вона сприймала це як спробу вторгнутися на її територію або щось таке.
– Однак ми дорослі, – сказав я, – а вона дитина.
– Так.
– Хіба нам не слід відправити Аїшу до школи, щоб вона знайшла там щось нове і проявила свій потенціал?
– Хм. Можливо, було б гарною ідеєю заохотити її до відвідування різноманітних занять у магічному університеті і подивитися, чи сподобається їй щось… – Сільфі приклала руку до підборіддя, задумавшись. Здавалося, вона не була впевнена, який варіант обрати.
Простеживши за її поглядом, я зрозумів, що вона розглядає два шматки шинки з різною ціною.
– Сільфі, я маю серйозний конфлікт з цього приводу. Будь ласка, принаймні обдумай це зі мною.
– Я так і роблю! Але знаєш, Руді, я майже впевнена, що ти недооцінюєш Аїшу. Вона дуже розумна дівчина.
– Я знаю. І?
– Я думаю, що вона чудово впорається, незалежно від того, ходитиме до школи чи ні.
– Хмм…
– Тож, можливо, нема потреби сушити над цим голову. Хіба не краще дозволити їй робити те, що вона хоче?
Я не очікував, що Сільфі так сильно довіряє Аїші. Але якщо подумати, вони знали одна одну раніше, коли були набагато молодшими. Мабуть, вона на власні очі бачила, наскільки розумною Аїша була тоді.
– Чесно кажучи, мене більше хвилює Норн, – сказала Сільфі. – Вона, очевидно, стурбована розлукою з вашим батьком і Руїджердом. Ми маємо переконатися, що добре про неї піклуємося, так?
– Твоя правда.
Голос Сільфі був спокійним, слова розсудливими і виваженими. Це змусило мене зрозуміти, наскільки я нервував. Моя дружина була справді надійною. Як старшокурсник Фітц. А, хвилинку, вона ж і була старшокурсником Фітцом, чи не так?
– Отже, ми даємо Аїші свободу робити те, що вона хоче, і наразі ставимо Норн на рейки?
– На рейки?
– Е, ну, поставимо її на шлях, яким вона має йти.
– А, добре. Так. Думаю, це гарна ідея.
Однак я не міг не запитати себе: чи справді нормально ставитися до сестер по-різному? Та все ж Аїша була далеко попереду Норн. Ігнорувати цей факт і ставитися до них абсолютно однаково не мало сенсу. Не слід плутати дискримінацію з визнаванням відмінностей.
– Хмм… Але рішення за тобою, Руді. Вибач, якщо прозвучало так, ніби я командую.
– Ні, ти мені дуже допомогла, – я похитав головою. – Гадаю, в мене з’явилися думки, як підійти до цього.
– Однак я маю охороняти принцесу Аріель, тому не зможу допомагати як слід… – стурбовано сказала Сільфі, чухаючи вухо.
Вона мала охороняти Аріель, а тому не перебувала постійно вдома. І щоразу, коли це завдавало мені навіть незначних незручностей, Сільфі здавалася винною. Іноді в мене виникало відчуття, що її робота викликала в неї набагато більше стресу, ніж вона показувала. Але ми тепер одружені, тож я міг попросити Сільфі припинити працювати.
Під впливом імпульсу я вирішив запитати про це.
– Послухай, моя люба Сільфієтто.
– Що таке, мій дорогий Рудеусе?
– Що б ти зробила, якби я сказав тобі припинити охороняти принцесу Аріель після нашого одруження?
Я спробував поставити це питання найбільш невимушеним тоном, яким міг. Однак коли Сільфі повернулася до мене, її обличчя виглядало дуже серйозним.
– Я, можливо б… відмовилася виходити за тебе, Руді.
Га? Я трохи… шокований. Можливо, мені потрібно було трохи зачекати, перш ніж ставити їй це питання. Так, зрозуміло. Отже, вона обрала Аріель замість мене, еге? Зрозуміло, зрозуміло…
– А! – Побачивши моє обличчя, Сільфі дуже розхвилювалася. – Не зрозумій мене неправильно! Я дуже кохаю тебе, Руді! Ні, слово «кохаю» не здатне описати всього… Це така суміш теплих почуттів, що я навіть не знаю, як це пояснити…
Вона така чарівна, коли збентежена.
– Хоча зрештою вони всі зводяться до кохання. Я маю на увазі, що… справді хочу народити з тобою дитину… – промовивши ці слова, Сільфі поладила свій живіт.
Цього разу настала моя черга почервоніти. Сьогодні вона досить говірка. Невже забула, що ми на людях?
– Але мені також подобається принцеса Аріель, розумієш? Звісно, це зовсім інший вид любові. Можливо, це почуття до дуже близької подруги…
Якщо подумати, то це вперше, коли я чую, як Сільфі висловлює свої почуття до Аріель. І тепер, почавши, слова продовжували литися.
– Попри ідеальну зовнішність принцеси Аріель, у неї багато недоліків і слабкостей. Я впевнена, що ти впорався б і без мене, але якби ми з Люком не дбали про принцесу, вона не протрималася б і тижня. Я не можу просто так покинути її. – Сільфі на мить замовкла, почухала вухо і незграбно продовжила: – Але, ну… одруження з тобою… це те про що я давно мріяла. Тож… я не хочу від цього відмовлятися і бажаю залишатися з тобою.
Здавалося, Сільфі думала, що була егоїстичною. Сільфі думала, що замість того, щоб вибирати між мною й Аріель, вона користувалася моєю добротою, щоб отримати дві речі, які не мали би бути сумісними. Можливо, саме тому вона завжди була такою поступливою зі мною.
Однак це не так.
Замість відповіді я нахилився і поцілував Сільфі у щоку. Чим викликав свист і заздрісне цокання язиками навколо нас. Ми навіть не зрозуміли, коли стали центром уваги.
Сільфі, почервонівши аж до вух, швидко одягла сонцезахисні окуляри.
Старшокурсник Фітц був таким же чарівним, як і завжди.
Через кілька хвилин Сільфі заспокоїлися і ми продовжили закупи. Хоча розмова відхилилася від теми, але нам вдалося обговорити більшу частину потрібно, крім того, я отримав від неї пораду щодо найважливіших короткострокових проблем. Якби Сільфі порозумілася з Норн і Аїшею, це значно б полегшило нам життя. Я не надто розбирався в тому, про що думають дівчата.
– Гадаю, Сільфі, мені доведеться покладатися на твою допомогу з цими двома. Я надто погано розумію дівчат.
– Все гаразд. Ми одружені, пам’ятаєш? Я допоможу тобі, коли потрібно, а ти – мені.
Звична усмішка Сільфі просто засліплювала. Я радий, що мав таку чарівну і надійну дружину. Однак вона чомусь думала, що принцеса Аріель пропаде без неї, тоді як я впораюся і сам. Це було… цікаво.
Я ж думав, що це Сільфі чудово впорається без мене. Принаймні в цьому відношенні все було не так, як раніше…
Минув тиждень. Аїша склала вступний іспит на відмінно.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар