Розділ 2. Покоївка і студентка, яка живе у гуртожитку. Частина 1
Розділ 2. Покоївка і студентка, яка живе у
гуртожитку. Частина 1
Після закінчення іспиту я разом з Аїшею і Норн повертався з університету магії.
Іспит був письмовим. Він був стандартним і замість адаптації під різні вікові групи, охоплював їх усі. Іспит поєднував загальні знання з питаннями по шести основним видам магії. Це відрізнялося від тесту, який був у мене. Але цього і слід було очікувати.
Аїша отримала ідеальний бал на іспиті. Королівство Раноа відрізнялася на культурному рівні від Міліса. Я був майже впевнений, що загальні знання, яких вони навчали, мали свої відмінності. І все ж Аїша склала іспит на відмінно. Це справді неймовірно.
Заступник директора Джініус також був неабияк приголомшений результатами десятирічної дівчинки, що навіть запропонував прийняти її як спеціальну студентку за певних умов. Однак це було не те, що я обіцяв сестрі.
– Добре, я виконала свою частину угоди! – Аїша тріумфально оголосила, коли ми зайшли до будинку. Її обличчя світилося від гордості. – Тепер я офіційно твоя служниця, братику!
– Ти справді хочеш стати сімейною покоївкою? Навіть якщо ти є частиною сім’ї?
– Ні, ні. Я буду твоєю служницею, а не сім’ї!
Отже, її мрія – стати особистою покоївкою брата. Це здавалося трохи дивним. Виникло відчуття, ніби в цьому було щось викривлене. Але обіцянка була обіцянкою.
– Гаразд. Що ж, тоді… відтепер роби все, що я скажу, добре?
– Звісно! Я у вашому розпорядженні, майстре!
Було приємно, коли так мене називала дівчина. Якби це не сказала моя молодша сестра, я був би надзвичайно схвильований.
Однак не слід забувати, що у мене є дружина, яку я люблю.
– Проте якщо ти вважатимеш, що тобі потрібно чогось навчитися, просто дай мені знати.
– Ну, я впевнена, що є кілька речей, які мені ще потрібно вивчити. Можливо, майстре, ви будете такі люб’язні й особисто навчатимете мене крок за кроком…
Аїша приклала палець до губ і скосила на мене погляд.
Я розумів, що це був натяк на щось еротичне, тому вирішив, що краще прикинутися дурнем. Якщо вона підійде до мене з проханням навчити її, як робити дітей, то мені доведеться прочитати їй ґрунтовну лекцію з сексуального виховання. Звісно, без жодних практичних демонстрацій.
– До речі, чому ти раптом почала називати мене «майстром»?
– Відтепер я служитиму вам, тому, природно, я маю звертатися до вас належним чином.
Ой-йой, вона знову повернулася до шанобливих звертань.
– Мені більше подобалося, коли ти називала мене просто «братиком». Хіба ми не можемо зупинитися на цьому?
– Це був би конфлікт між особистим життям і роботою.
Як і слід очікувати від дівчинки з ідеальним балом. Вона мала чималий словниковий запас.
Що ж, не було сенсу хвилюватися про це зараз. Можливо, Сільфі через деякий час почне дивно на мене дивитися, але я відчував, що Аїша заслужила робити те, що хоче.
– Гаразд. Перш ніж братися за якусь роботу, обов’язково поговори про це з Сільфі, добре?
– Звісно. Мама навчила мене всього, що входить в обов’язки покоївки. Залиште все мені.
Сказавши це, Аїша склала руки перед собою і низько вклонилася. У мене з’явилася молодша сестра-покоївка. Я мав визнати, що це звучало доволі сильно…
Що ж, у моєму минулому житті, коли хтось не навчався і займався будинком, це називали «допомогою з хатніми справами».
Результат Норн був абсолютно звичайним.
Однак заступник директора Джініус сказав, що, хоча оцінки були трохи нижчими за середні для її віку, вона показала себе досить достойно. Звісно, якщо порівнювати її результат з результатом Аїші, то так уже навряд чи можна сказати. Хоча Норн провела у подорожі цілий рік, але їй довелося складати іспит ще навіть до того, як вона освоїлася. Результат, мабуть, був би кращим, якби вона мала можливість підготуватися і повторити матеріал.
Не було потреби поспішати в цьому. Тепер ми могли допомагати їй поступово вдосконалюватися. Навіть якщо вона не стане першою у своїй групі, буде абсолютно нормальним, якщо Норн досягне середнього рівня. Так працювало людське суспільство. Не обов’язково бути видатною людиною. Достатньо бути на середньому рівні, щоб жити нормальним життям.
– Норн, щоб ти хотіла вивчати? – запитав я.
– … – Вона не відповіла. Надувши губи, Норн опустила голову, уникаючи мого погляду.
Не схоже, що вона почала до мене звикати. Я хотів би розтопити лід між нами, але уявлення не мав з чого почати.
– Я сам не знаю всіх варіантів, але… гадаю, ти можеш навчатися на загальному курсі протягом двох-трьох років, перш ніж вибрати спеціалізацію. В університеті багато цікаво предметів, чому б тобі не спробувати кілька і не подивитися, який із них тобі сподобається? О, але якщо тебе ніщо особливо не цікавить, то можеш обрати магію зцілення. Зрештою наша мама добре зналася на цій магії, пам’ятаєш? У цих краях не так багато магів-цілителів, тож ти зможеш легко знайти роботу після навчання.
– … – Оскільки вона не відповідала, з мене рікою полилися слова.
Раптом Норн подивилася на мене. Її вираз, здавалося, натякав, що вона хотіла щось сказати, тому я замовк, очікуючи.
– …Я б хотіла жити у гуртожитку, – напруженим голосом сказала Норн.
Я задумався над її словами.
– Жити у гуртожитку?
Що ж, я міг би негайно відмовити їй. Однак вирішив серйозно обміркувати це. Норн знадобилося чимало мужності, щоб порушити цю тему.
Перше – десятирічна дівчинка житиме сама. Це було трохи зарано. Однак життя у гуртожитку це не те саме, що оренда власного життя. Зазвичай студенти жили по двоє в одній кімнаті.
Норн майже нікого не знала в цьому місті. У неї не було друзів. Можливо, проживання у гуртожитку допоможе їй з цим. Хоча в плані її віку могли виникнути певні проблеми, але університет був відкритим для студентів будь-якого віку. У гуртожитку жили діти навіть молодші за неї. Крім того, там були досить чіткі правила, тож це безпечне середовище. Навіть у дівчини десяти років не виникало б якихось незручностей з тим, щоб жити в гуртожитку.
Я хотів би зблизитися з нею, але такими темпами, попри скорочення дистанції завдяки проживанню в одному домі, емоційна відстань між нами тільки зростатиме.
У попередньому світі я жив усамітненим життям у будинку батьків. Я замкнувся у кімнаті, відкидаючи все. Моя сім’я перепробувала різні способи, щоб достукатися до мене. Вони спокушали мене дорогими речами, купували смачну їжу і барвисто говорили про моє майбутнє. Але щоразу я відчував, як віддалявся від них. Мені здавалося, що вони ставилися до мене як до тваринки.
Замість того щоб жити під одним дахом і щодня бачитися, намагаючись прочитати вираз одне одного, чи не краще спостерігати за нею здалеку? Якби вона знайшла місце, де почувала б трохи комфортніше, можливо, наша ситуація покращилася.
Крім того, Аїша трохи зверхньо дивилася на Норн. Хоча я попереджав її поводитися обережно, але вона, здавалося, навіть не усвідомлювала, що мала певні погані звички. Мабуть, знадобиться чимало часу, щоб це виправити.
Якби Норн жила в цьому будинку, то постійно стикалася б зі зверхньою поведінкою Аїші. А також щодня бачила б мене, брата, якого вона зневажає.
Крім того, ми з Аїшою вирізнялися талантами. Не те щоб я вважав себе магом світового класу чи щось таке, але більшість людей вважали мої здібності досить видатними.
Важко рости в одному будинку з видатними братами і сестрами. Я вже мав такий досвід.
У найгіршому випадку вона могла втекти з дому. І я знав, наскільки погано могло все закінчитися для такої юної дівчини. Якби якийсь виродок взяв її до себе, то почав би вимагати різноманітних речей або щось таке. А раз так, то їй краще з самого початку перебратися до безпечної кімнати в гуртожитку.
Крім того, Сільфі проводила там чимало часу. Вона поверталася додому раз на три дні, але це означало, що моя дружина проводила дві ночі з цих трьох поряд з принцесою Аріель. Якби щось сталося, Сільфі могла б швидко прийти на допомогу.
Ба більше, Норн, здавалося, не відчувала до неї неприязні. Можливо, на це вплинула ванна, яку вони приймали разом у перший день їхнього приїзду.
Що більше я над цим думав, то сильніше це здавалося непоганою ідеєю.
Хоча перебратися до гуртожитку і жити там у десять років трохи занадто, але цей досвід міг би допомогти їй розвинути навички спілкування та співпраці з іншими.
– Добре, Норн. Якщо ти справді цього хочеш, я все організую. І подам заявку.
– Що?! Братику!? – здивовано вигукнула Аїша. Її погляд був сповнений недовіри. – Чому ти дозволяєш їй робити все, що вона хоче? Норн навіть не отримала хорошого балу!
Манери покоївки, які вона демонструвала ще зовсім недавно, розвіялися як дим.
– Аїшо…
– Я так старалася! Це несправедливо!
Справа була не у справедливості. Але з точки зору Аїші могла здатися, що я прихильніше ставився до Норн. Вона склала іспит на відмінно, щоб отримати те, що хоче. Можливо, вона чимало часу проводила за навчанням і повторенням матеріалів, поки я не бачив.
Норн же цього не робила. Однак я все одно вирішив дозволити їй робити те, що вона хотіла. Це, мабуть, здавалося відвертою несправедливістю.
Що говорили мої батьки з минулого життя в такі моменти? Я не міг точно пригадати. Здавалося, вони говорили, щоб я уважно їх слухав або щоб робив те, що мені сказали.
Чи ці слова колись переконували мене? Навряд чи.
Чи спрацював би такий підхід з Аїшею? Я сильно в цьому сумнівався.
Але вона, звісно, була розумною дитиною. Якби я пояснив свої міркування, вона зрозуміла б… можливо. Якби мені пощастило. У будь-якому разі, мені слід було спробувати.
– Аїшо, я не нагороджую Норн чи щось таке. Я всього лише трохи подумав і дійшов висновку, що для неї буде краще жити в гуртожитку.
– Але…
– Норн ще нікого не знає в місті, і… хоча це незручно говорити, але ми з нею не дуже ладнаємо. З того, що я бачив за цей тиждень, здається, ніби вона тут задихається.
– Але батько сказав, що… ми маємо жити з тобою, братику!
Хм. Почувши ці слова, я навіть задумався над тим, щоб відмовитися від своїх слів.
Але, ні, це було б неправильно. Не вийшло б нічого хорошого від сліпого слідування наказам. Зрештою Пол і сам зробив чимало помилок, чи не так? Хоча я не міг зі стовідсотковою упевненістю сказати, що мої судження завжди були правильними, але поки що я вирішив дотримуватися своєї ідеї.
– Звісно, я не маю наміру відмовлятися від турботи про жодну з вас. Але якщо так продовжуватиметься, то для Норн це може обернутися не на краще. Можливо, життя в гуртожитку їй якось допоможе.
– …
Аїша опустила голову. З якоїсь причини в її очах стояли сльози.
– …Ти ставишся до неї краще тому, що моя мама коханка? – раптом сказала вона.
Коханка. Щойно я почув це слово, як усвідомив, що ми ступили на небезпечну територію.
– Під коханкою ти маєш на увазі Лілію? Аїшо, хто тобі це сказав? Чи був це батько? Сподіваюся, це була не Норн?
– Мама сама сказала це! А також… бабуся Норн…
Сльози покотилися з очей Аїші.
Лілія і бабуся Норн… Отже, родина Зеніт.
Я не був здивований, що Лілія говорила так. Вона все ще відчувала провину за те, що сталося. Саме тому Лілія так чіплялася за свою позицію покоївки сім’ї, а не поводилася як рівна Зеніт. Легко передбачити, що вона очікувала від Аїші такого ж ставлення до Норн, доньки першої дружини. Я припускав, що Пол ставився до них однаково. Але в очах Лілії вони аж ніяк не були рівними.
Родина Зеніт належала до аристократів з багатою історією. Я був знайомий лише з тіткою, Терезою, вона не була поганою людиною, але вся родина загалом, швидше за все, мала усталені уявлення про подружню зраду і соціальний статус. Вони, ймовірно, обожнювали Норн, доньку Зеніт, але повністю ігнорували Аїшу, доньку Лілії. Зрештою з останньою вони не були кровними родичами.
Я не міг звинувачувати когось із них. Такою у них була культура.
– Вона тобі подобається більше… бо я всього лише єдинокровна сестра… гик… – Обличчя Аїші скривилося у риданні, і вона почала гикати.
Але якими б не були причини, це не означало, що вони не завдали кривди дитині.
Схоже, я дещо помилився. З Аїшою теж було не все так просто.
– Я ніколи не думав про Лілію як про коханку батька. І ви з Норн – обидві мої сестри.
– Але… я, – вона шморгнула носом, – так старанно вчилася, щоб скласти іспит… А Норн… просто…
Плачучи, уривчасто скаржилася Аїша.
Отже, вона все-таки вчилася, поки я не бачив. Хоча до іспиту був усього тиждень. Це, мабуть, було… складно. Очевидно, вона заслужила ідеальний бал.
– Аїшо, послухай.
– Щ-що?
– Можливо, в мене не надто добре вийде пояснити, але я визнаю твої зусилля. Ось чому я дозволив тобі робити те, що ти хочеш.
– Але Норн сказала, що хоче жити в гуртожитку… і ти дозволив, але ж вона… – Аїша гучно шморгала носом, її нижня губа тремтіла.
Це був ефективний прийом, але я не відступив. В моєму рішенні не було несправедливості.
– Це інша справа, Аїшо. Я приймаю рішення щодо кожного окремого випадку. Наприклад, якби ти сказала, що хочеш ходити до школи і жити в гуртожитку, я б дозволив. Але якби Норн сказала, що хоче залишитися тут і займатися хатніми справами замість навчання, я б не дозволив. Ти заслужила це право ідеальним результатом на іспиті.
Почувши мої слова, Аїша насупилася і замовкла.
Після болісно довгої паузи вона сказала:
– Гаразд.
Аїша все ще виглядала незадоволеною, але зрештою прийняла мої аргументи.
Норн, яка мовчки спостерігала, також не виглядала особливо щасливою.
Але мені здавалося, я трохи розібрався у ситуації. Родина Зеніт зверхньо ставилася до Аїші, сприймаючи її як позашлюбну дитину від коханки Пола. Саме тому вона наполегливо працювала, щоб не програти Норн. Пол, мабуть, не ставився до них якось по різному, але… обставини все одно загнали клин між ними. Їхні стосунки були напруженими ще до того, як вони дісталися до мене.
Однак цієї аристократичної родини не було поряд. Ніхто в цьому місті не стане дивитися на Аїшу зверхньо через те, ким була її мати. Якщо підійти обережно, то з часом це питання буде вирішене.
– До речі, Норн, у нашій домовленості буде одна умова. Ти маєш приходити сюди принаймні раз на десять днів.
Норн насупилася на мої слова.
– …Чому?
– Бо я хвилююся за тебе.
Крім того, на мені лежав обов’язок спостерігати за ними. Я не міг би дивитися в очі Полу, якби поселив її у гуртожиток і просто забув про неї.
– …Гаразд, – погодилася Норн з дуже неохочим виглядом.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар