Розділ 3. Бос і його підлеглі. Частина 1
Розділ 3. Бос і його підлеглі. Частина 1
Минув
місяць, і настав час для чергової зустрічі головної банди університету магії
Раноа. Іншими словами, класна година, на яку приходили спеціальні студенти.
Склад був таким же, як завжди: я, Заноба, Джулі, Кліф, Лініа і Пурсена.
Нанахоші і Бадігаді були відсутні, оскільки правила на них насправді не
поширювалися.
Сьогодні я був не у найкращому настрої. Останнім часом я хвилювався через сестер. Зокрема Норн. Хоча вона вже деякий час жила у гуртожитку, але навіть те, що я надав їй бажаний простір, не покращило наших стосунків. Насправді молодша сестра ігнорувала мене, коли ми зустрічалися в коридорах. Або іноді кидала на мене відверто зневажливі погляди. Хоча, ні, останні, мабуть, були просто моєю параноєю…
Не те щоб брати і сестри мали обов’язково ладнати. Навіть коли їхні стосунки не складалися, це нормально. Хоча ми з Норн не дуже добре ладнали, але я був готовий, ніби батько, прийти їй на допомогу у разі потреби.
Так, потрібно визнати, що в такій ситуації зручно бути лідером так званої банди. Завдяки перебуванню на вершині ієрархії, я міг втрутитися, якби її професори ігнорували цькування або щось подібне. А також я був особисто знайомим з заступником директора і міг би звернутися до нього, якби виникла така потреба. Я навіть вирішив час від часу приносити Джініусу скромні подарунки.
Однак справжня проблема полягала в тому, що Норн уже близько місяця жила у гуртожитку і за цей час не знайшла жодного друга. Коли я бачив її у коридорах, вона зазвичай була сама. Норн не здавалася самотньою або щось таке, однак мене це починало турбувати.
Звісно, без друзів можна обійтися деякий час. Але чи нормально вона спілкувалася з іншими людьми зі свого класу? Чи адаптувалася до життя у гуртожитку?
Я щиро хвилювався, але все ж думав, що безпосередньо втручатися було б неправильно з мого боку. І якщо говорити про знайомства з першокурсниками, то я знав одного – головного хулігана серед новеньких студентів. Якби я спробував примусити його щось зробити, то мені здавалося, що Норн би одразу дізналася про це і незлюбила б мене ще більше.
Крім того, як взагалі звали того хлопця? Я пам’ятав лише, що він нагадував сибірського хаскі.
– Босе, ти останнім часом якийсь похмурий, няв. Все гаразд? – спитала Лініа, нахилившись, щоб зазирнути мені в обличчя.
– Так, точно, – підтримала Пурсена.
Попри те, що ці двоє гучні і дратуючі, половина звіролюдів університету обожнювала їх. Після того, як їм вдалося помиритися (завдяки моєму сприянню) з принцесою Аріель, щоразу, коли я бачу цю парочку в коридорі, вони зазвичай оточені своїми вірними лакеями. Чомусь я сумнівався, що вони хвилювалися через самотність або щось таке.
– Ну, все буде гаразд, няв. Ми приготували подарунок, щоб підняти тобі настрій, няв!
– Так. Нам знадобився цілий місяць на підготовку.
Після цих слів Лініа з лукавою усмішкою поклала на стіл досить велику сумку. Я з сумнівом подивився на неї. Було важко зрозуміти, що всередині.
– О, стривай, босе! Не зазирай, поки не повернешся додому, няв.
– Відкрий її один, добре? Переконайся, що ніхто не дивиться.
Гаразд, це починало звучати дуже підозріло. Що ж там могло бути? Невже порошок? Той самий Хеппі-турн? У східній частині північних територій і на частині Континенту Демонів поширювався наркотик, який викликав почуття ейфорії. У Мілісі й Асурі існували закони, які обмежували використання подібних речей, але в більшості країн цього регіону їх не було.
Звісно, я не мав наміру вживати наркотики чи щось таке. Якби це викликало залежність або в мене розвинулися симптоми абстиненції, рівень магії детоксикації, який я опанував, був би недостатнім, щоб їх вилікувати. Я чув, що подібне доступне тим, хто досягнув святого рівня цієї школи. Крім того, я не перебував у настільки скрутному становищі, щоб використовувати наркотики для втечі від реальності.
Проте вони могли знадобитися, тому я не бачив причини відмовлятися. Я міг би продати наркотики, якби мені колись знадобилися гроші.
– Що ж, дякую.
– Будь ласка, няв.
– Все для боса, хоча це й непросто.
О. Точно. Якщо подумати, то ці двоє також жили в гуртожитку. Вони провели там уже шість років, тож, мабуть, знали все і всіх. Можливо, я зможу отримати від них якщо не пораду, то корисну інформацію.
– Що до ваших слів… власне, я трохи хвилююся за молодшу сестру.
– Молодшу сестру? А, так, я, здається, зустрічалася її днями, няв. Дівчинка, яку ти нарядив як покоївку, так?
– Ми бачили її на ринку недавно. Я зрозуміла це по запаху. Від неї пахло, як від тебе, босе.
То вони з Аїшою зустрічалися в місті, га? Вона регулярно вмощувалася зі мною спати, тому, мабуть, і пахла, як я.
– Ні, це не вона. Я говорив про іншу сестру. Вона вже місяць живе в гуртожитку.
– Га?! Їх двоє, няв?!
– Вона живе у гуртожитку?
Лініа і Пурсена перезирнулися. Мабуть, вони ще не зустрічали Норн або, можливо, просто не зрозуміли, що вона моя сестра. Ми досить мало контактували, тож від неї навряд чи пахло мною.
– Саме так, – сказав я. – Однак я їй не дуже подобаюся. Останнім часом ми майже не розмовляли. Я не знаю, що робити, щоб зблизитися з нею?
– Е, ну-у-у-у… справді, няв. М-м, це може бути досить складно, няв.
– Босе, ми могли б кричати, який ти крутий, якщо хочеш…
Хмм, маніпуляція інформацією? Якби Норн почула, що мене вважали найпопулярнішим хлопцем університету, то, можливо, з більшою охотою дала б мені шанс. Однак, якщо довірити цю справу Лінії і Пурсені, чомусь мені здавалося, що це перетвориться на купу нісенітниць про те, як я б’ю людей до смерті.
Я б віддав перевагу сюжету у стилі «Рудеус врятував цуценя». Можливо, відредагована версія про те, як я зустрів Джулі, могла б тут спрацювати.
– У будь-якому разі, справжня проблема в тому, що в неї, здається, ще нема друзів. Хоча минув лише місяць, тож, можливо, я даремно хвилююся про це зараз. Але вона переведена студентка, тож їй може бути складно вписатися, розумієте? – сказав я.
– Т-точно, няв. Це досить рано, няв…
– Так. Можливо, е-е… вона просто ще не мала можливості познайомитися з людьми?
Лініа і Пурсена вже деякий час поводилися досить дивно. Здавалося, вони були трохи стурбовані. Коли ці двоє запиналися і підбирали слова, це означало, що звіролюдки щось від мене приховують.
– …Тільки не кажіть мені, що ви обидві чіплялися до моєї сестри?
– Н-ні, які дурниці, няв!
– Звичайно, ні, босе! Ти ж сказав нам не чіплятися до слабших!
Гаразд. Але чому вони панікували?
Відбувалося щось підозріле, хоча я поки не знав, що саме. Але, що ж, я міг скористатися їхніми докорами сумління і зробити так, щоб ці двоє допомогли Норн, якщо її хтось цькуватиме.
– Скі-скільки років твоїй молодшій сестрі, босе, няв?
– Вона старша за ту дівчинку, схожу на покоївку? Чи молодша?
Дивно, що вони питали про це. Технічно Норн була старшою, але всього на пару годин.
– О, вони одного віку. Їй десять.
– С-справді?! Фух!
– О, тоді все гаразд! Ми їй нічого не зробили.
Іншими словами, вони-таки комусь щось зробили. Можливо, ці двоє взяли собі за звичку показувати самовпевненим новачкам, де їхнє місце в ієрархії чи щось таке? Ну, це не мало стати проблемою.
– Няв, слухай, босе. Ну, стосовно того подарунку…
– Не сердься на нас, якщо він тобі не сподобається, добре? Ми дуже старалися, щоб його підготувати.
Було дивно, що вони повернулися до теми подарунка зараз. Чому ці двоє раптом занервували? Це трохи бентежило, але мені стало ще цікавіше дізнатися, що за подарунок вони зробили.
– Ви підготували це для мене. Я не буду сердитися, обіцяю.
Звісно, я був би не у захваті якби всередині виявилася купу мертвих мишей або щось таке, але не збирався тримати на них зла.
Раптом я помітив, що Кліф, який сидів неподалік, дивиться на мене.
– О, стосовно моєї сестри. Що думаєте, Кліфе? – запитав я.
– …Хмм. Хто взагалі сказав, що тобі потрібні друзі?
Ого, який важкий тон. Комусь сьогодні потрібні обійми чи що?
Проте Кліф більше не був таким самотнім, як раніше. Тепер у нього була Еліналіз. І… якщо це варте згадки, я теж.
Можливо, Норн також не вміла читати атмосферу, як Кліф, і не мала шансів стати душею компанії, але мені, як її брату, хотілося, щоб вона знайшла собі хоча б одного друга.
Останнім часом Нанахоші почала приходити на обід в їдальню. Можливо, вона усвідомила важливість справжнього харчування. Не те щоб це зробило її особливо товариською за обідом…
Помітивши мій погляд, вона уважно глянула на мене.
– Тобі щось потрібно?
– Ні, не зовсім.
Хоча саме Нанахоші запровадила японські страви в кампусі, але до цього часу вона їх не куштувала. Смак, мабуть, був такий собі – її обличчя виглядало трохи нещасним під час трапези.
– Здається, тобі не подобається, – сказав я.
– Ні. Хоча я сама придумала цей рецепт, але це жахливо.
– Інгредієнти тут не такі смачні, як у Японії.
– Це точно.
– Чи є якась їжа у цьому світі, яка тобі подобається?
– Гадаю, ті картопляні чипси, які я їла в тебе дома. Вони були смачними.
Ті, що приготувала Сільфі? Це мало сенс. Прості перекуси не так сильно відрізнялися на смак від тих, що ми їли в Японії.
– Хочеш, щоб ми приготували тобі ще?
– …У цьому нема потреби.
Тоді добре, наступного разу, коли вона прийде купатися, ми приготуємо для неї трохи чипсів.
Бадігаді і сьогодні не було. Він регулярно ходив до їдальні, але я не бачив його весь минулий місяць. Мені дуже хотіла сісти з ним і поговорити про Руїджерда, однак…
Принаймні за його відсутності манери Джулі за столом трохи покращилися. Джинджер навчала її основ етикету, але якби поряд був Бадігаді, ці старання були б марними. Проте без нього чогось бракувало. Можливо, того гучного сміху? Я десь читав, що сміх виробляв речовини, що викликали радість, і продовжував життя. Можливо, мені слід спробувати?
– Бва-ха-ха-ха-ха!
– Ч-чого ти смієшся? У моїх діях було щось смішне?
– Майстре?
– Великий майстре…?
Я спробував провести експеримент, але це призвело лише до того, що я заробив купу здивованих поглядів від людей, які сиділи за столом. Це було трохи ніяково. Я не міг замінити Бадігаді.
– Чи можу я запитати, що такого смішного сталося?
Раптом з’явився Люк. Він був таким же привабливим і крутим, як завжди, але сьогодні навколо нього не вилися шанувальниці. Сільфі також не було.
– Нічого такого, я не бачив Короля Демонів уже деякий час, тому намагався викликати його сміхом, – сказав я.
– Розумію… Рудеусе, чи можеш ти зараз зі мною піти до кімнати студентської ради?
Люк виглядав трохи стурбованим. Щось сталося?
– Звісно.
Я швидко доїв і пішов за Люком.
У мене склалося враження, що він був чимось розлюченим. Люк говорив мало, поки ми йшли до кімнати студентської ради, а його кроки лунали голосніше, ніж зазвичай.
Коли ми зайшли, всередині вже чекало двоє знайомих людей. Обличчя Аріель було таким, як завжди, але вона виглядала трохи блідою. Сільфі також здавалося стурбованою.
На столі перед ними лежав невеликий предмет, схожий на мішечок. Новий семестр тільки розпочався, але вже, мабуть, стався якийсь інцидент.
– Привіт усім. Щось сталося?
– Так… – сказала Аріель, тихо зітхнувши. Здавалося, це була якась складна справа, бо вона трохи вагалася, перш ніж продовжити. – Що ж, останнім часом ми помітили, що деякі першокурсниці, які проживають у гуртожитку, виглядають досить блідими і засмученими.
– Он як…
Першокурсниці, які проживають у гуртожитку? Хай там що, але це звучало як щось, що може вплинути на Норн.
– Під час розслідування виявилося, що це загалом зачепило гарненьких дівчат з плоскими грудьми.
Чорт. Норн також відповідала обом критеріям. У такому випадку, я мав допомогти їм усім, чим міг. Можливо, якщо мені вдасться елегантно вирішити цю проблему, я навіть заслужу трохи поваги як старший брат.
– Сьогодні нам вдалося розпитати одну з постраждалих, і вона сказала мені, що Лініа та Пурсена… е-е…
Хвилинку, до цього причетні Лініа і Пурсена? Вони казали, що більше не чіпляються до слабких, але… можливо, це щось на зразок вимагання грошей? Звіролюдки відчули запах в’яленого м’яса у когось з першокурсниць і шантажем примусили віддати або щось таке. Звучало до гнітючого правдоподібно.
– Вимагали від дівчат зняти спідню білизну і віддати її.
…Спідню білизну?
Мій погляд ковзнув на сумку, яку вони мені дали. Ні в якому разі. Цього не могло бути.
– Продовживши розслідування, ми отримали інформацію, що під час розмови в їдальні Лініа і Пурсена говорили щось на зразок «Закладаюся, босу це сподобається».
– ……
– Наскільки нам відомо, вони складали викрадену спідню білизну до певної сумки…
З цими словами Аріель поглянула на подарунок, який я отримав від звіролюдок кілька годин тому. Люк і Сільфі зробили те саме. Безсумнівно, вони отримали опис того, як виглядала сумка.
Отже, в ній повно трусиків? І їх навіть не випрали. Ось вона – сумка, сповнена мрій.
Неймовірно. Коли це я просив їх про такий подарунок? Ох, мені не подобалося те, що я почувався таким щасливим через це.
– Перепрошую, Рудеусе, але…
– Лінія і Пурсена дали мені цю сумку сьогодні вранці, – я взяв ініціативу у свої руки. У таких ситуаціях краще не зволікати з діями. – Вони сказали мені не зазирати всередину, поки я не повернуся додому, тому я не можу бути повністю впевненим, але, гадаю, що там знаходять речі, які ви шукаєте.
– Он як. Просто, щоб підтвердити… Це ви наказали їм це зробити?
– Ні, я не наказував, – твердо відповів я.
Тут не було місця для помилки, інакше все б закінчилося погано. Тож я мав говорити твердо і просто. Зрештою це було всього лише непорозуміння.
– Отже, ви не були залучені до цього на жодному з етапів?
– Звісно, ні. Я щойно одружився з Сільфі. Чому б мені почуватися сексуально незадоволеним?
Крім того, навіщо мені вигадувати такий божевільний план? Особливо зараз, коли я відправив молодшу сестру жити до гуртожитку? Однак я не міг довести свою невинність. Чорт забирай, як це пояснити? Мав бути спосіб вирішити це непорозуміння…
– Добре. Я повірю вам на слово, – зі ще одним зітханням сказала Аріель.
Вона так легко повірила, хоча доказів не було
– Дякую, принцесо Аріель. Я ціную це.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар