Інтерлюдія. Дослідження ляльки та стосунки між господарем і слугою
Інтерлюдія. Дослідження ляльки та стосунки
між господарем і слугою
Мабуть, це сталося десь за тиждень до того, як у Нанахоші стався зрив.
– Майстре, погляньте на це!
Щойно я зайшов до лабораторії Заноби, він звернувся до мене і підбіг з коробкою в руках. Його обличчя сяяло від гордості.
– Що це?
– Рука тієї ляльки.
Заноба поставив коробку на стіл поряд і дістав вміст, загорнутий у тканину. Розгорнувши її, він показав руку, про яку щойно говорив. Однак вона була розрізана на частини, як морква.
– Уважно придивившись до місць з облупленою фарбою, я помітив шви. І, коли розрізав по них, знайшов це.
Взявши одну з частин, Заноба показав поперечний розріз. Він був покритий складним візерунком, який нагадував мені QR-код. Це було магічне коло. Але воно відрізнялося від тих, які малювала Нанахоші. Це був досить складний візерунок.
Однак магічне коло було не на одному поперечному розрізі. Візерунки були на кожній частині. Як спереду, так і ззаду. Вони дещо відрізнялися. Навіть на поперечних розрізах руки ляльки вони не були однаковими.
– Ого… Я не очікував, що руки ляльки будуть вкриті такою кількістю магічних кіл. Цікаво, вони всі так відрізняються одне від одного…
Це чимось нагадувало горизонтальний зріз людського тіла. Здавалося, ми вивчали нервову систему або щось таке, через деякий час я відчув легку нудоту.
– Але я навіть не помітив швів. Вони, мабуть, були заледве помітними.
– Ну, їх покрили фарбою, – з певною гордістю сказав Заноба. – Якби фарба не відшарувалася, шви неможливо було б помітити.
– Розумію…
Заноба здавався надзвичайно схвильованим своїм першим відкриттям. Я ж був більш спокійним, оскільки з самого початку припускав, що лялька не могла рухатися без якоїсь складної магічної технології.
– Якщо подумати, вона рухалася дуже плавно і скоординовано. Думаю, цього неможливо було б досягнути без такої кількості магічних кіл, – міркував я вголос.
– О, майстре, невже ви знаєте за що відповідають ці магічні кола?
– Ні, не знаю. Я не бачив чогось подібного раніше.
Чи потрібні всі ці магічні кола лише для руху рукою? Можливо, без такої кількості кіл на кінцівках неможливо контролювати рухи і координацію ляльки? Чи було ще щось? Не можна говорити про щось з впевненістю без подальших досліджень.
Поки ми не зіткнулися з лялькою, вона щоночі блукала будинком, прибирала і, виявивши ворогів, атакувала. Закінчивши з прибиранням, ця штука поверталася до точки заряджання для підзарядки. Ось якою була модель її поведінки. Навіть румби не були такими просунутими. Якби вони мали здатність знищувати ворогів, то перетворилися б на справжню Хойхой-сан.
Це не те, чого можна досягнути всього лише зробивши кілька магічних кіл на голові і тулубі.
Я не хотів створити магічну рубму. Моя мета – створення рухомої ляльки. Я хотів побачити таких, і якщо вийде їх зробити, то кілька залишити собі, а інші – продати. Вони б точно продавалися за високою ціною. Не те щоб я прагнув стати неймовірно багатим, я хотів нормально жити, а якби до моїх рук потрапили величезні гроші, я б негайно їх витратив.
Використання ж ляльок для покращення репутації племені Суперд було зовсім іншою справою…
У будь-якому разі, поки що це була лише мрія. Однак, можливо, колись у мене з’явиться робот-покоївка моєї мрії.
– Гадаю, на голові або тулубі мають бути магічні кола, які відповідають за рухи ляльки. Тож тобі слід бути обережним, коли будеш різати там.
– Так, майстре, – Заноба щасливо кивнув.
Мабуть, саме завдяки цьому відкриттю він зміг висунути корисну пропозицію, коли у Нанахоші стався зрив. Ця пропозиція допомогла їй створити власні багатошарові магічні кола. Хоча вона майже відмовилася від цього, Нанахоші змогла досягти своєї мети: викликати щось з іншого світу.
Колись моя мрія про створення ідеального робота-покоївки стане реальністю. І, можливо, цей день настане швидше, ніж очікувалося.
Тому я почувався вмотивованим. Останнім часом я досить часто ходив до лабораторії Заноби. І мої кроки були легкими.
– Занобо, я заходжу!
Я стукнув у двері і зайшов до лабораторії. І зустрівся обличчям до обличчя з жінкою, що ніби стояла на варті. Її не можна було назвати красунею, але вона здавалася цілком турботливою.
– О! Вітаю, Джинджер. Радий вас знову бачити.
Вона якусь мить підозріло дивилася на мене, але, коли я привітався, Джинджер злегка схилила голову зі стриманим виразом обличчя.
– Вітаю, пане Рудеусе. Минуло багато часу.
Це була Джинджер Йорк, колишній лицар королівства Шірон і вірна охоронниця третього принца Заноби. Побачивши її знову, я відчув легку ностальгію.
– Я планувала навідатися до вас і привітатися, – заговорила вона, – але була дещо зайнята…
– Не хвилюйтеся про це. Насправді я мав би навідатися до вас. Ви без жодної плати захищали моїх сестер, поки супроводжували їх сюди, а мені не вдалося знайти часу, щоб подякувати вам.
– Завдяки шановній Аїші ми змогли зекономити багато часу під час подорожі. Тож це мені слід дякувати.
Джинджер впустила мене і я зайшов до лабораторії.
Заноба і Джулі, як завжди, старанно працювали. Він малював схеми магічних кіл, які знаходив на ляльці, тоді як вона працювала маленьким різцем над фігуркою. Виглядало так, ніби Джулі майже закінчила, тож спочатку я підійшов до неї.
– Як просуваються справи?
– О… майже закінчено, великий майстре. Що думаєте?
– Досить непогано. Але хіба ця фігурка Заноби не виглядає надто гарною?
– О, майстер теж гарний.
Що ж, хоча фігурка виглядала трохи недопрацьованою, але загалом виглядала досить приємно. Я міг би запропонувати кілька зауважень про дрібні деталі, проте Джулі була дитиною, яка мала талант до цього, тому, мабуть, слід дозволити їй самій розібратися.
Я поглянув у бік Заноби, але йому, здавалося, потрібен був час, щоб закінчити. Раптом я помітив, що Джинджер уважно дивилася на мене.
– …Що таке, Джинджер?
– О, нічого. Ви просто… так виросли.
– З нашої останньої зустрічі минуло близько чотирьох років, так? Звісно, я виріс.
Мені здавалося, що останнім часом багато людей схвально відгукувалися про мою зовнішність. Можливо, я розвинув якусь чоловічу сексуальну привабливість. Якби я не одружився з Сільфі, то чи міг би зараз займатися створенням гарему? Але, попри те, що ця ідея мала певну привабливість, в реальності впоратися з цим було б досить складно. Крім того, я був задоволений своїм сексуальним життям.
– До речі, Джинджер, чим ви плануєте зайнятися далі?
– Я маю намір залишитися тут, поруч з принцом Занобою.
– Отже, ви знову будете його охороняти?
– Саме так. Я виконала свою іншу місію і про мою родину вдома добре піклуються.
Її вірність справді вражала. Вона роками захищала Лілію та Аїшу за наказом свого господаря, перш ніж допомогла їм знайти безпечне місце. Чи винагородив її Заноба? Або принаймні подякував? Мабуть, ні. Його не можна було назвати найуважнішим.
– Слухай, Занобо. Хіба ти не думаєш, що тобі слід винагороди Джинджер за всю її важку працю?
– Пане Рудеусе, я б не наважилася прос…
– Хм, ваша правда, – сказав Заноба, не відволікаючись від магічних кіл. – Чи є щось, чого ти хочеш, Джинджер? Говори вільно.
Він міг звучати пишномовно, коли хотів.
Джинджер, здавалося, розгубилася від такого розвитку подій. Це, мабуть, було вперше, коли Заноба висловив якесь бажання винагороди її за зусилля. Обміркувавши хвилинку, Джинджер стала на одне коліно, схилила голову і заговорила:
– У такому разі, будь ласка, дозвольте мені навчати Джулі. Я розумію, що вона учениця пана Рудеуса, але її манери надто грубі і не личать слузі принца.
– Добре. Я дозволяю.
– Щиро дякую, принце Занобо!
Вона прохала навчати Джулі? Це зовсім не те, що я мав на увазі. Адже зрештою це буде зроблено для блага Заноби. З іншого боку, можливо, існувало неписане правило, що забороняло рабам здобувати освіту, яка хоча б на щабель була вища за базову.
Людей вигнали з Едемського саду за те, що вони з’їли плід знань. Поки вони залишалися невігласами, то могли все життя провести в невіданні, танцюючи з фіговим листом на промежині і вигукуючи «Ятта!», як хтось з групи Хаппа-тай. Що дурнішими були піддані, то краще було для правителів. Ось чому вони не дозволяли іншим здобувати освіту. Це зменшувало ризик повстання. Але, звісно, це також зменшувало потенціал для розвитку.
У будь-якому разі… враховуючи його нинішнє становище, Занобі було б складно нагородити Джинджер землею чи скарбами. Вона, мабуть, усвідомила це і з власної лояльності звернулася зі скромним проханням.
– Ну, тоді гаразд, – сказав я. – Повернемося до роботи. Як далеко ти просунувся?
– Я планую далі взятися за ноги, майстре.
– Я думав про це, і мені здається, що краще зосередитися на дослідженні магічних кіл на руках. Я говорю про те, що зібрати частини після того, як їх розрізали, буде складно, чи не так? Гадаю, краще не поспішати.
– Хмм, слушна ідея…
– Якщо ми запросимо Кліфа і Нанахоші, вони, можливо, помітять те, що ми пропускаємо.
Ми з Занобою обговорювали то одне, то інше, а потім вирішили розрізати другу руку ляльки, щоб порівняти з першою. Щойно ми мали цим зайнятися, як я помітив, що Джинджер стояла поруч зі мною. Здавалося, вона хотіла щось сказати.
– Щось сталося, Джинджер?
– Пане Рудеусе… попри нинішні обставини, принц Заноба – член королівської родини Шірон. Хоча ви майстер і учень, все ж те, як ви з ним розмовляєте, не здається мені… шанобливим.
– Гм?
Якщо подумати, сьогодні я говорив з ним, не використовуючи шанобливих форм звертань. Зазвичай я дотримувався певної формальності, коли говорив, але після того, що Аїша сказала днями, поводився більш розслаблено.
Я міг зрозуміти, чому васалку дратувало, коли до її господаря зверталися без належної шани. Що ж, я не мав іншого вибору, як поводитися більш ввічливо, коли Джинджер поруч.
– Так, ваша правда. Прошу вибачення. Принц Заноба мій добрий друг, тому я просто…
Перш ніж я встиг договорити, Заноба скочив на ноги з люттю в очах.
– Джинджееееер!
Він підскочив до неї, схопив за шию і притиснув до стіни. Джулі здригнулася від звуку і, випустивши різець, завмерла.
– Як ти смієш?! Майстер нарешті відкрився мені, а ти щойно все зіпсувала! Забери свої слова назад! І негайно вибачся перед ним!
– Кх… кхуахх!
Джинджер виглядала так, ніби їй боляче. Невже він справді стискав її шию? Це вже заходило надто далеко!
– Занобо! – крикнув я. – Занобо! Відпусти її!
Заноба одразу ж розкрив руку і відпустив Джинджер. На її шкірі чітко виднілися червоні сліди від його пальців. Вона спробувала торкнутися до шиї, але застогнала від болю, не в змозі підняти руку. Здавалося, він зламав їй кістку в плечі, коли ударив об стіну.
Я швидко підбіг до неї і пробурмотів заклинання зцілення, щоб залікувати рану. Як тільки я закінчив, Джинджер стала переді мною на коліно і схилила голову.
– Кха… кха… мені дуже шкода, пане Рудеусе…
Вона справді вибачалася переді мною. Навіть після того, як Заноба мало не задушив її.
– … – Я на мить втратив дар мови від почуття провини. Вона не зробила нічого поганого, то чому вибачалася переді мною. Я повернувся до Заноби. – Та що з тобою?!
– Га? А-але, майстре, вона бездумно втрутилася, нічого не знаючи про нашу дружбу…!
– Можливо, і так! Але ти ж міг просто сказати про це, правда?!
Джинджер довгий час служила Занобі. Вона захищала мою родину протягом чотирьох років, поки була в іншій, незнайомій країні. Навряд чи це було просто, але Джинджер лише з вірності доклала всіх зусиль, щоб пройти весь цей шлях і повернутися до свого господаря.
І за якусь незначну помилку її притисли до стіни та почали душити? Це справді жорстоко.
Наша дружба, очевидно, дуже важлива для Заноби. Мені було приємно це знати. Проте це не означало, що я міг ігнорувати погане поводження з вірною йому людиною.
– О, ні, пане Рудеусе, все гаразд. Я пишаюся тим, що принц Заноба заступився за друга. Він дуже виріс з того часу, коли я бачила його востаннє, – Джинджер сказала це зі спокійним і зібраним обличчям.
…Що? Серйозно? Невже це я дивно реагую тут?
Я думав, що вона заслуговує на трохи краще ставлення. Невже мені не слід про це говорити?
– …Занобо.
– Так, майстре.
– Я вважаю тебе добрим другом.
Обличчя Заноби засвітилося від цих слів. Я на мить замовк, даючи йому насолодитися ними.
– Але Джинджер захищала мою родину, і я багато чим зобов’язаний їй. Минуло майже чотири роки відтоді, як ми з нею бачили востаннє, так? Це досить багато часу. Можна навіть сміливо сказати, що вона моя благодійниця. Я був би неймовірно вдячний, якби ти ставився до неї з більшою добротою.
– Звичайно, майстре, – з серйозним обличчям сказав Заноба. – Прошу вибачення за мої вчинки, Джинджер.
– Немає потреби у вибаченні, принце Занобо, – відповіла вона і підвелася. – Я поклялася вам в абсолютній вірності й охоче помру за вашим наказом. Моє зауваження було необдуманим. Мені щиро шкода за це.
Від поведінки Джинджер я втратив дар мови, але вирішив ніяк це не коментувати. Мабуть, саме так працювали стосунки господаря і слуги. Але якби Заноба колись зробив серйозну помилку, чи змогла б вона взагалі висловитися проти?
Проте досить з цим. Я тут виступав стороннім спостерігачем. Я не розумів, як працюють ієрархічні стосунки в Шірон, тож недбале втручання могло лише погіршити ситуацію.
Якщо залишити осторонь стосунки Заноби і Джинджер, дослідження рухомої ляльки просувалося гладко.
– Хоча я сказав, що спочатку слід зосередитися на руках, але вирішувати тобі. Роби так, як вважаєш краще.
– Я ціную це, але погоджуюся з вашою пропозицією, майстре. Буде розумнішим спочатку зробити ідентичну руку, ніж розібрати ляльку, а потім намагатися зібрати знову.
І ось так ми вирішили спочатку зосередитися на вивченні рук ляльки. Я також запропонував звернутися за допомогою до Кліфа і Нанахоші, але залишив це рішення повністю на розсуд Заноби. Звичайно, були деякі речі, які я хотів спробувати, але поки що він, здавалося, чудово справлявся сам. Я не відчував потреби втручатися.
– Думаю, ви можете залишити решту мені, майстре. Я маю талант до такої роботи.
– О, справді?
– Так. Я сам був здивованим, але ця робота досить цікава. Останнім часом мої дні стали насиченими.
Він проводив цілі дні, досліджуючи те, що його цікавило, а поруч з ним працював особистий майстер з виготовлення фігурок. Ймовірно, це були найкращі дні у житті Заноби. Однак чим він планував займатися після закінчення навчання? Чи планував Заноба оселитися в цьому місті і бавитися своїми ляльками?
Ну, це була одна з тих речей, над якими він думатиме самостійно. Мені не потрібно було про це турбуватися… навіть якщо він частково був тут через мене.
– Ну, гаразд тоді. Доклади усіх зусиль, Занобо! Я скоро знову завітаю.
– З нетерпінням чекаю цього, майстре.
– Будь трохи добрішим до Джинджер, гаразд?
– Звичайно!
Ось так дослідження ляльки просувалося і, можливо, через трохи нам вдасться досягнути ще одного прориву.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар