Розділ 1. З’являється Джек-Різник! Частина 2
Розділ 1. З’являється Джек-Різник! Частина 2
– Ще якась інформація?
– Ні… Ми опитали людей в околицях, але поки що не знайшли інших свідків.
– Продовжуйте шукати. Якщо він був одягнутий як клоун, то мав добряче виділятися. Ми маємо справу з якимось божевільним, – Ґрей, спостерігаючи, як підлеглий іде, зітхнув.
– Костюм клоуна, гральна карта… це дивна справа, – сказала Алексія.
Ґрей насупився:
– Ой, принцесо Алексіє. Хіба ви не знаєте, що підслуховувати – це погані манери?
– Я думаю, що вбивця залишив якесь послання. Що думаєте, голово Ґрей?
– Не потрібно надто мудрувати, принцесо Алексіє. Це проста справа.
– Як так?
– Винуватець – багата людина, яка затаїла образу на графа Ґете. За великі гроші вона найняла вправного убивцю, але той виявився божевільним. Ось і все. Аматори схильні надмірно все ускладнювати, але людські мотиви завжди прості. Убивці, які залишають повідомлення, трапляються лише в романах пані Нацуме. Принцесо Алексіє, ви також фанатка її серії романів про Черлока Холмса?
– Ні, я…
– Дивовижно, чи не так? У мене є всі томи. Але вони цікаві, бо є вигадкою, реальність же набагато нудніша.
– Я не фанатка Черлока Холмса! Чому ви припускаєте, що я маю якусь повагу до цієї жінки?!
– О, принцесо Алексіє, то вам більше подобається детектив Конян? Детектив, який через дію препарату перетворився на кошеня…
– Це не так! Я просто хвилююся, що у цій справі може бути щось більше, ніж здається на перший погляд!
– О, справді? У такому разі, нема про що турбуватися. Як я казав, ми вже звузили коло підозрюваних. Заможна людина, яка має образу на графа Ґете… Наприклад, як пані Крістіна, – сказав голова Ґрей з упевненою посмішкою.
– Що? Я не маю до цього жодного стосунку.
– Чому ви така схвильована? До речі, я не єдиний, хто вас підозрює.
– Що ви маєте на увазі?
– Мова йде про людей у вищих колах.
– Клинки Ночі…?
– Що ж, мені час повертатися до роботи. Потрібно зібрати докази, щоб спіймати винуватця. – Голова слідчого відділу Ґрей повернувся до них спиною і вимовив крилату фразу: – Істина завжди одна… Твори пані Нацуме справді цікаві, вам слід почитати їх.
Після цього він засміявся і пішов.
– Ну, він не помиляється, коли каже, що у тебе є причини радіти смерті графа Ґете Моно, – зауважила Алексія.
– Кажу ж, я цього не робила! – вигукнула Крістіна.
– Звичайно, я це знаю. Але саме так все виглядатиме для більшості людей. Тобі слід бути обережною.
– Здається, Клинки Ночі звернули на мене увагу.
– Шкода, що я не можу допомогти тобі трохи більше… Люди негативно сприймають, коли королівська родина втручається у судову систему.
– Ні, я добре розумію вашу ситуацію, принцесо Алексіє. Тих свідчень, які ви дали, було більш ніж достатньо.
– Мені справді шкода.
– Я б збрехала, якби сказала, що смерть графа Ґете мені невигідна. Я маю ретельно обміркувати, як це використати.
– Це може дати тобі перевагу у суді.
Крістіна кивнула.
– Принцесо Алексіє, я хочу, щоб ви на дещо подивилися.
– Що саме?
Крістіна підвела її до столу графа Ґете.
– На столі є сліди розлитої кави.
– Так. Чашка розбилася і розлетілася на всі боки. Не дивно, що кава розбризкалася по столу.
– Проблема у формі. Тут ідеальний прямокутник.
– Твоя правда! Це означає, що тут щось лежало. Щось схоже на документи…
– Кава забризкала документи, і хтось їх забрав. Ось чому тут прямокутник, чистий від слідів кави. Це єдине логічне пояснення.
– Але ж на місці злочину нічого не мали переміщувати.
– Тоді, – Крістіна знизила голос, – це зробив або вбивця, або орден лицарів.
Обличчя принцеси Алексії спохмурніло.
– Довіряти лицарям може бути небезпечно. Нам потрібно стежити за ними.
– Так. Будьте обережні, принцесо Алексіє.
Вони ще деякий час оглядали кімнату, а потім розійшлися.
***
Того ж дня після занять Крістіна чекала на Канаде у своєму класі академії Мідґар, щоб обговорити інцидент. Канаде була дівчиною, яка викрила злочини Елізи під час випадку в білому тумані. Звичайно, цим вона накликала на себе гнів Клинків Ночі і тепер стала їхнім ворогом.
– Д-дякую, що зачекали, Крістіно.
Канаде виглядала настороженою і наляканою.
Кілька студентів все ще залишалися у класі, збираючи речі, щоб піти додому, але не було жодних гарантій, що це зупинить фракцію Дакуайкана від використання крайніх заходів.
– Канаде, ти чула про те, що сталося сьогодні вранці?
– Так, звичайно. Я навіть не уявляла, що граф закінчить ось так…
– Це змінило ситуацію. На краще і на гірше.
– На гірше?
– Так. Тепер ти мішень. Я впевнена у цьому.
– …?! – Обличчя Канаде зблідло.
– Причина, чому досі тобі нічого не зробили, полягає в тому, що їхня сторона була впевнена, що в цьому нема потреби. А раз так, то їм не потрібно було ризикувати, щоб розібратися з тобою. Але смерть графа Ґете змінила ситуацію.
– Тобто, вони тепер… у невигідному становищі?
– Саме так. Вони тепер не можуть дозволити собі захищати свій образ. Звичайно, я теж тепер стала мішенню. Тому у мене є пропозиція, яку я б хотіла з тобою обговорити…
Тільки Крістіна збиралася перейти до суті, як…
– А-а-а-а!! Щ-що це?!
Жалюгідний голос луною прокотився класом.
– …Що сталося? – гукнула Крістіна до хлопця, який кричав.
Зараз у класі залишилися лише вони з Канаде і студент, який видав жалюгідний вереск.
– К-Крістіно…! – Чорноволосий хлопець у паніці обернувся. Він тримав у руках щось схоже на документи.
– Ти молодший брат Клер Каґено… Сід Каґено, чи не так?
Напруживши пам’ять, Крістіна назвала ім’я хлопця. Це був нічим непримітний студент, але якимось чином він досить часто опинявся у центрі уваги, тож вона ледве його пам’ятала.
– Т-так, це я. Погляньте. Я знайшов це тут.
– Що це…?
Документи виявилися брудними і покритими плямами.
Плями були двох кольорів: чорного і червоного. Від перших ішов слабкий запах крові, а від других… ну, вони пахли кров’ю.
– Це…?
Щойно вона взяла документи, обличчя Крістіни напружилося. Вони містили подробиці подій, пов’язаних зі справою Елізи Дакуайкан; витрати на приховування та інформацію, яка свідчила про корисливі інтереси причетних осіб.
Жодних сумнівів, це документи, які зникли з місця вбивства графа Ґете.
Крістіна хутко перевірила, чи немає нікого поруч.
– Сіде, де ти це взяв? – тихим голосом запитала вона.
– Е-е, воно стирчало з тієї полиці… Я подумав, що хтось це забув.
Він говорив про одну з полиць у класі. Вони були розділені між студентами, і Сід вказував саме на ту, що належала Крістіні.
– Моя полиця…?!
– О, то воно ваша? Вибачте, мені слід було залишити все, як є.
– Ні, я рада, що ти їх помітив.
– Справді? Я радий, що ви нічого не забули.
– Сіде, ти бачив, що написано в документах?
– Га? О, ну, я глянув трохи…
– А… – голос Крістіни став нижчим, – то ти бачив.
– Ем, там було щось, що я не мав бачити?
– Так, ти справді не мав це бачити.
– Ну, це був побіжний погляд, тож можна вважати, що я взагалі нічого не бачив. Що ж, на цьому все, побачимося завтра…
– Чекай!
Крістіна схопила Сіда за комір, коли той несподівано швидко кинувся до дверей.
– Вибач, але я не можу дозволити тобі піти.
– Агов… – Сід заговорив як людина, котрій ліньки цим перейматися, – не потрібно вдаватися до насильства.
– Я кажу це для твого ж блага. Ти ж не хочеш, щоб тобі уві сні відрубали голову, чи не так?
– Чекаєш, ти збираєшся відрубати мені голову?
– Я не збираюся цього робити. Але нікому не відомо, хто тебе бачив. Якщо вони дізнаються, що ти це прочитав, то точно прийдуть за тобою.
– Хто такі «вони»? Я не дуже розумію, але думаю, що це неправильно – залишати щось подібне на полиці у класі.
– Я їх туди не клала.
– Га?
– Я не клала документи туди.
– Тоді хто…
– Хтось, хто хотів їх мені показати.
Повітря ніби стало холоднішим, коли атмосфера наповнилася тихим, невимовним занепокоєнням.
Хтось викрав важливі документи з місця вбивства і навмисно переніс їх на полицю Крістіни в академії.
Можливо, та людина у цей самий момент навіть спостерігала за ними.
Хоча це грало на руку Крістіні, але це тривожило, оскільки ні мотив, ні особа не були відомими.
– Ого, тут щось написано, – раптом сказав Сід.
– Про що ти…?
З того місця, де стояв Сід, можна було побачити лише зворотній бік документів.
– На цьому боці червоні плями… Якщо придивитися, хіба це не виглядає як надпис?
– І справді!
Перевернувши документи, Крістіна побачила, що на зворотному боці, як і казав Сід, кров’ю були написані слова. Оскільки надпис потік, його було важко розібрати, але…
– Джек-Різник. Це ім’я?
– Можливо, це та людина, яка залишила документи на вашій полиці, – припустив Сід.
– Але хто це взагалі? І чому ця особа залишила їх мені? – Крістіна різко видихнула, замислившись.
– Не знаю, але мені треба йти.
– Чекай.
Крістіна знову спіймала Сіда, коли він спробував утекти.
– Е, моя сестра у комі, а я так хвилююся, що не може спати вночі. Тож мені потрібно йти, щоб доглядати за нею…
– Я знаю про ситуацію твоєї сестри. Але я не можу дозволити тобі піти. Це заради твоєї власної безпеки.
– Все гаразд. Я можу захистити себе.
– Твої оцінки ближче до нижчих у класі, чи не так? Я кажу це заради твого ж блага.
– Ну, ти не помиляєшся, але…
Крістіна проігнорувала Сіда й обернулася.
– І, Канаде, ти теж сьогодні не можеш піти додому.
– Що, я теж? – здивовано вигукнула Канаде.
– Так. Власне, я збиралася запропонувати це з самого початку, але від сьогодні ви двоє житимете на віллі родини Хоун.
– Ух, – пробурмотів Сід.
– О, яке полегшення, – сказала Канаде.
Їхні реакції були такими різними.
– Тут нічого не вдієш, це заради вашої власної безпеки. Вілла Хоуп добре охороняється.
– Ух.
– Щиро дякую, Крістіно.
– Що ж, тоді збирайте речі і ми вирушимо на віллу.
І ось так вони троє почали жити разом.
Коментарі
Дописати коментар