Розділ 942. Просто смертний | Розділ 943. Проведення чорної лінії
Розділ 942. Просто смертний
Через два дні.
Королівський палац міста Слави.
– Вирушаєте в дорогу сьогодні? Хіба ти не можеш залишитися тут ще на трохи? – Горфорд подивився на Андреа, яка прийшла попрощатися, його серце переповнювали змішані емоції. – Отто й інші не хотіли б розлучатися з тобою так швидко після зустрічі.
– Я давно не була у Беззимному місті, там на мене вже чекають, – відверто сказала Андреа. – Крім того, це перехідний час між старим і новим монархом. Як спадкоємці двох великих родин, вони не мають гаяти час на бенкети і розваги. Оскільки ми друзі, однієї зустрічі достатньо.
«Тепер вона зовсім інша», – подумав граф.
Вона подорослішала.
– Щодо майбутніх переговорів з Сірим Замком… у тебе є якісь пропозиції? – Горфорд на мить замислився, а потім додав: – Я хотів би почути твою думку, це важливо для того, щоб родина прийняла рішення.
– Я не дуже розумію політику – у Беззимному місті цим займаються не дворяни, а вільні люди, які склали іспити. Якщо ти хочеш дізнатися про деталі, то Шер Фокс підійде більше; він завжди підтримував певний зв’язок із західним регіоном, – Андреа зробила паузу. – Якби мені довелося дати якусь пораду, то я б сказала, що не потрібно робити такої ж помилки, як Ампейн.
Горфорд криво посміхнувся:
– Наважитися і далі протистояти Сірому Замку після того, як на власні очі побачив силу, якою володіє Роланд Вімблдон, було б надзвичайною дурістю.
– Річ не тільки у силі… – Андреа похитала головою. – Майбутня Битва Божої Волі стосується долі всього людства. Внутрішні чвари в цей час лише прискорять нашу загибель – ні Сірий Замок, ні Світанок не зможуть пережити цю катастрофу самотужки. Тому ти, безперечно, краще за мене знаєш, як родина може отримати найбільшу вигоду.
– Мати шанс жити далі – це найбільша вигода, – Горфорд швидко зрозумів, що мала на увазі донька.
– І надія на цей шанс зараз покладається на Його Величність Роланда. – Вона знизала плечима: – Тому підтримка порядку у Світанку, тверда позиція на боці Сірого Замку і спільна робота, щоб пройти Битву Божої Волі, – це єдина порада, яку я можу запропонувати.
Граф Квін повільно кивнув:
– …Розумію.
Як тільки Андреа повернулася, щоб піти, він не міг не заговорити до неї знову.
– Мені…
– Тобі не потрібно мене проводжати. На тебе ще чекає багато справ, які потрібно зробити сьогодні. І тобі не потрібно хвилюватися про мою безпеку, відьми божої кари вирушать зі мною до Беззимного міста, – сказала вона, трохи повернувши до нього голову.
– Ні, я хотів сказати… мені шкода, доню, – щойно він вимовив ці слова, як відчув себе набагато старішим, але водночас його охопило значне полегшення.
По правді, Горфорд хотів сказати набагато більше. Наприклад, що тоді він відіслав її заради родини, але не можна сказати, що ця дія не була також продиктована наміром захистити Андреа. Наприклад, Горфорд шкодував, що не обговорив це спочатку з дружиною. Якби у нього була можливість зробити все заново, він би, можливо, не вчинив так жорстоко. Або, наприклад, радість, яка переповнила його серце, коли Отто сказав йому, що вона ще жива і почувається добре…
Граф Квін чудово усвідомлював, що шкода вже завдана, і навіть якби він сказав ці слова, їх би сприйняли лише як спробу виправдатися або як спробу залагодити провину. Це була ціна його вибору. Андреа виросла і стала такою, якою вона є зараз, він не міг дозволити собі здаватися перед нею надто поганим.
Більше нічого не сказавши, старий граф заплющив очі.
– Ну… тоді я піду.
Кроки доньки віддалялися, аж поки звук більше не долинав до його вух. Хоча він не почув жаданого «батьку», її тон не був таким холодним, як кілька днів тому. Принаймні цього разу вона не зверталася до нього «ваша світлосте».
«Це добре, – подумав він. – Це лише тимчасова розлука, колись ми зустрінемося знову».
Час може змусити людей забути, але також гоїть рани.
Вибір, зроблений десять років тому, коштував йому дуже дорого.
І Горфорд Квін мав намір витратити стільки ж часу, щоб виправити цю помилку.
*******************
Покинувши затоку Біла Хвиля, корабель вийшов у відкрите море.
Ампейн опустив мапу, яку тримав у руці, і визирнув в ілюмінатор.
Цей шлях був одним із головних торгових шляхів до порту Мерехтливих Хвиль Вовчого Серця, тому ним часто плавали торгові судна. Час від часу підходили невеликі рибальські човни, які продавали свіжу рибу, м’ясо й овочі.
Якби він все ще залишався королем, кораблі, які пливли б навколо нього, були б трищогловими вітрильниками під королівським прапором. Якби йому захотілося свіжої їжі, служниці, звісно, негайно б принесли її.
В усьому винні ці кляті зрадники!
Минув майже тиждень відтоді, як його скинули з престолу, і весь цей час він постійно думав про те, як повернути собі владу. Навіть якщо нічого не можна було зробити з королем Сірого Замку, Ампейн не міг дозволити трьом великим родинам спокійно сидіти в його місті і насолоджувати плодами заколоту.
Після довгих роздумів Ампейн нарешті обрав перше місце призначення – фортеця Тисячі Клинків у королівстві Вовче Серце. Вона межувала з кордоном Світанку, а ще ходили чутки, що її володар пов’язаний кров’ю з дворянами Світанку, тому, ймовірно, не буде надто суворим до родини Моа. Найголовніше, що знать з двох різних королівств тісно спілкувалася між собою, тож якщо хтось захоче скористатися його статусом, з ним можна буде легко зв’язатися.
Попри те, що раніше це панство виявляло певну активність, зрештою все зводилося до власних інтересів. Тепер же, коли він більше не є правителем міста Слави, підстава для конфлікту зникла.
Ба більше, його кровна лінія могла стати для них інструментом здобуття нових переваг.
Заради помсти Ампейн вирішив тимчасово упокоритися. Коли ж настане слушний час, ті, хто його недооцінив, неодмінно пожнуть гіркі плоди!
Думаючи про це, він відчув прилив енергії, водночас в Ампейні піднявся голод.
«Спочатку я з’їм трохи фруктів. Як тільки ми достатньо далеко відійдемо від узбережжя Світанку, морський шлях стане набагато тихішим. І я чув, як щойно підпливло кілька рибальських човнів».
Ампейн посмикав тонку мотузку на столі – вона була з’єднана з дзвоником зовні. Щойно б той продзеленчав, мала вбігти служниця.
Однак цього разу ззовні не було жодної відповіді.
Його брови одразу зійшлися до купи.
Невже він упав так низько, що навіть служниця наважується поводитися ліниво і зверхньо? В одну мить його сповнило бажання когось убити.
«Ну що ж, якщо це справді її недбалість, то буде непогано зробити служницю прикладом для інших». У його супроводі, крім членів родини Моа і лицарів, відданих йому до смерті, решта людей справді ставали дедалі непокірнішими.
Йому хотілося донести до них усвідомлення, що навіть на кораблі, поки він разом з ними, мало бути так само, як у королівському палаці.
Ампейн підвівся і вийшов з каюти, але на нього чекав лише абсолютно порожній коридор. Не лише служниці, але і моряки, охоронці, раби… всі зникли. У трюмі була моторошна тиша, яку порушував лише тихий плескіт морських хвиль об корпус корабля.
Волосинки на його спині стали дибки…
Щось не так!
Його покинули? Ні… це було абсолютно неможливо. Навіть якби найманці і слуги хотіли його покинути, навчені лицарі, вірні його родині, неодмінно б зупинили їх. Сутичка між ними точно не могла бути безшумною!
Ампейн вирішив піднятися з трюму на палубу, щоб перевірити, чи там були моряки. Але як тільки він зібрався повернутися, як до його шиї притисли закривавлений меч.
Власницею зброї виявилася неймовірно потворна жінка, однак її очі сяяли, як зорі.
Ампейн одразу зрозумів, що вона не входила до числа тих, хто був на кораблі, – таку особливу людину неможливо забути.
Нападниця, яка прийшла ззовні!
– Хто тебе послав? Ти хоч знаєш, що робиш, нікчемна простолюдинка! Я – володар Світанку з родини Моа…
Його голос раптово затих.
Він відчув, що більше не може вдихнути; кров, що хлинула, перекрила горло. Різкий біль пройшов від шиї до грудей, а по тілу прокотилося холодне відчуття, що позбавило його всіх сил.
Коли він упав, то почув над собою байдужий шепіт.
– О, то ти зрештою просто смертний.
Розділ 943. Проведення чорної лінії
– Все чисто?
Запитала Єлена, подивившись на Зої, яка з’явилася на палубі.
– Ну, знадобився деякий час, щоб знайти всіх, – відповіла та, стираючи кров з обличчя. – Але тепер усе чисто.
– Що тепер? – Бетті розвела руками: – Написати і передати звіт Його Величності Роланду?
– Нехай Єлена пише, я не вмію підбивати підсумки. У будь-якому разі, Його Величність не ставився до цього серйозно, а лише сказав, що пріоритет – це загальна стабільність, методи ж вирішення ситуації довірили обрати нам. Просто зобрази його як людину, що не бажала прийняти поразку і плекала приховані мотиви. Комусь такому краще померти.
– Так воно і є, – впевнено сказала Бетті. – Якщо в нього не було злих намірів, чому він обрав найближче до Світанку прикордонне місто?
– Його Величність може не ставитися до цього серйозно, але ми цього не можемо зробити. – Єлена прокашлялася: – Я чітко перерахую причини і наслідки, а також напишу у звіті основу аналізу, включно з вашими словами – все буде так само, як протокол зустрічі в ратуші.
– Ти просто хочеш заслужити його схвалення, щоб отримати можливість частіше відвідувати Світ Сну, – Зої закотила очі.
– Щ-що ти таке кажеш?!
– Агов, це справді можливо? Я ніколи про таке не думала… – Бетті подивилася на Єлену сяючими очима: – Можеш навчити мене, як писати офіційний звіт?
– Е-е… поговоримо про це пізніше, – та прочистила горло. – Спочатку займемося справою.
– Твоя правда, – Зої більше не стала нікого дражнити, – але не включай цю частину у звіт.
– Знаю. – Єлена повернулася, щоб подивитися на інший кінець палуби, і поманила кількох чоловіків у чорних мантіях: – Підійдіть сюди.
Літній чоловік на чолі, якого підтримували двоє інших, на тремтячих ногах підійшов до них і шанобливо вклонився:
– Божественний посланцю, якими будуть ваші накази?
– Оскільки ти з готовністю прийшов сюди, це означає, що ти зробив належні приготування, правда ж? – серйозно запитала Єлена.
Це був ніхто інший, як Баріх Луза, легендарний купець міста Слави й очільник «Чорних Грошей». Хоча відьми божої кари не мали собі рівних у бою, деякі речі вже ж вимагали допомоги смертних, як-от перехоплення Ампейна в морі і забезпечення того, щоб його смерть абсолютно не була пов’язана з Сірим Замком.
Для звичайної людини вбивство короля було немислимим злочином, особливо коли йшлося про знищення династії. Жодне багатство не могло переважити безглуздого поклоніння роду, про що свідчило тремтіння плечей Баріха. Однак він все ж таки зважився на цей крок, і вже цей вчинок був достатнім доказом його амбіцій.
– Так… я готовий служити вам, божественний посланцю.
– Заспокойся, – Єлена схвально поплескала його по плечу. – В очах бога особистість смертного не має значення. Що таке король? Всього лише порожній титул. Скажи мені, що ти плануєш робити далі?
Баріх трохи розслабився:
– З трьох варіантів я все ж таки віддаю перевагу першому, а саме зробити так, щоб це виглядало як корабельна троща. Десятки кораблів щороку тонуть на цьому маршруті через шторми, цунамі і посадку на мілину. Крім того, через два дні на прикордонній ділянці очікують бурю. Якщо відвести корабель трохи далі в море, а потім проламати дно, ніхто не дізнається, що тут сталося.
Він глибоко вдихнув і продовжив:
– Що ж до маскування під піратський напад чи помсту дворян, то ці варіанти не є бездоганними. Хоча це може спрямувати підозри людей на конкретні цілі, підробка залишиться підробкою. Ретельне дослідження завжди знайде якісь підказки. Навіть якщо нічого не вдасться знайти, дворяни самі зможуть створити докази.
– Якщо це корабельна троща, ти впевнений, що зможеш зробити так, щоб усі сліди зникли? – холодно запитала Зої.
– Так, шановні, – рішуче сказав Баріх. – Моряки, яких я привів, також зникнуть з цим кораблем. Люди, які про це подбають, – це «Тихі», їх навчали «Чорні Гроші». Жодних шансів, що від них зможе просочитися якась інформація.
– Тихі? – Єлена поглянула на двох слуг біля нього. – Ці двоє також з них?
– Ви вгадали. Вони не мають слуху і не можуть говорити. Команди їм можна віддавати за допомогою певних жестів, тому їх і називають «Тихими».
– У це довелося чимало вкласти… – Єлена знала, як важко виховати воїна, що не має слуху і не може говорити. Ймовірно, з десяти таких людей успіху досягав лише один, і то за умови, що в нього є певний потенціал. Де підпільна торгова палата змогла знайти стільки глухих людей з потенціалом? Мабуть, спочатку відібрали потрібних, а потім за допомогою ліків і інших засобів навмисно довели до такого стану.
Звичайно, її не хвилювали методи, які смерті використовували проти собі подібних. Навіть за часів Федерації звичайні люди ніколи не припиняли гнобити слабких.
– Цього разу я привів п’ятдесят Тихих. Вони виконують лише мої накази. Їх більш ніж достатньо, щоб впоратися з цими моряками. Цей план бездоганний, – сказав Баріх, притиснувши руку до грудей.
– Чудово, так і зробимо. – Єлена обмінялася поглядами з Зої і Бетті: – Але є ще дещо, що ти маєш для нас зробити.
Старий купець ковтнув:
– Поки це в моїх сила, я зроблю все можливе.
Якби йшлося лише про створення «нещасного випадку», їм не потрібно було б приховувати це від короля. Однак наступний наказ був не від Роланда, а від Паші.
– Все просто. «Чорні Гроші» вже мають зв’язок з новим володарем Світанку, Горфордом Квіном. Гільдія з одного боку має продовжувати підтримувати його, а з іншого – вводити якомога більше шпигунів у його новий режим, щоб таємно стежити за кожним кроком родини Квін. Зрозуміло?
– Але… хіба він не маріонетка, яку ви підтримуєте? – здивовано запитав Баріх.
– Це про всяк випадок. Зрештою воля смертних швидкоплинна і крихка, особливо, коли виникають справжні виклики. Хто може гарантувати, що маріонетка поводитиметься так само вірно, як і раніше? – Єлена зробила паузу. – Крім того, довіряти управління Світанком лише одній родині не надто надійно. Сподіваюся, твоя торгова палата «Чорні Гроші» також зможе стати частиною цього.
Кожен, хто прагне влади, швидше за все, зрадів би, почувши цей натяк, але Баріх не продемонстрував особливого захвату. Натомість він стурбовано сказав:
– Це вимагає довгострокового плану, і тільки я можу тримати партнерів під контролем. Але, божественний посланцю, ви знаєте, що моє тіло…
Єлена витягнула з-за спини дві порцелянові пляшечки і простягнула їх співрозмовнику:
– Візьми їх. Пий, коли почуватимешся погано. Але пам’ятай, не можна пити дві пляшечки підряд. Між ними має бути проміжок у щонайменше місяць. Ще шість пляшечок – і твоє тіло досягне основних вимог для перетворення.
Очі Баріха засвітилися від захоплення. Він поспішно взяв порцелянові пляшечки й обережно заховав у своїй мантії, потім низько вклонився і схвильовано сказав:
– Я обов’язково виконаю завдання, яке ви доручили!
– Працюй наполегливо. Як тільки це буде зроблено, ми приймемо тебе до рядів безсмертних, – тихо сказала Єлена.
Коментарі
Дописати коментар