Розділ 946. Питання винагороди | Розділ 947. Повернення армії східного фронту
Розділ 946. Питання винагороди
Роланд закрив зошит і легенько зітхнув.
Великий наплив відьом з Сонного острова, безсумнівно, надасть незмірної життєвої сили промисловому виробництву Беззмного міста, але… перед ним зараз лежало кілька складних проблем.
Найбільшою з них було питання винагороди.
Ці відьми належали до Сонних Чар і, по суті, перебували під керівництвом Тіллі. Тож їхня готовність погодитися на роботу залежала лише від них самих. Хоча ставлення Тіллі до нього значно покращилося, Роланд усе ж не міг змусити себе забрати попередню обіцянку, щоб, користуючись її зв’язками, керувати відьмами.
Іншими словами, робочі плани у нотатнику були всього лише його власною ідеєю. Наскільки вдасться їх реалізувати, залежало від того, скільки відьом із Сонних Чар будуть готові долучитися до виробництва.
Набридати їм гаслами на кшталт «Праця – це слава» і «Праця змінює долю», безумовно, матиме незначний ефект, а розмови «заради дому і батьківщини» були б ще менш значущими. Для них Сонний острів, мабуть, був єдиним місцем, яке вони справді могли назвати домівкою.
Роланд вважав, що кожен закохається у місто через кілька років і вважатиме його своїм, але не зараз – для новоприбулих нормально бути інстинктивно-настороженими та побоюватися незнайомих місць. Але він не міг чекати кілька років, щоб розвивати промисловість. Тому зрештою все зводилося до нагороди.
Якщо коротко, у них мало виникнути бажання працювати.
Раніше він розпитав Тіллі про винагороди, які відьми отримували на Сонному острові за послуги, що пропонували торговцям і дослідникам. Ціни були досить високими, здебільшого від десятків до сотень золотих драконів. Хоча Тіллі використовувала ці гроші на речі першої потреби, а відьми все ще практикували фіксований розподіл між собою і жили доволі скромним життям, це не означало, що вони ніколи раніше не бачили грошей.
Ба більше, Тіллі зараз контролювала 30% золотих драконів, зароблених на торгівлі Хаотичними напоями, тож можна передбачити, що вона використає невелику частину для покращення рівня життя своїх товаришок. Іншими словами, навіть якби відьми не працювали, вони не голодували б і навіть могли жити краще, ніж на острові.
Тож у такому випадку кількох золотих драконів буде замало.
Страшною була не стільки низька зарплата, як порівняння – оплата сестрам Союзу Відьом була від одного до трьох золотих драконів, то чому сторонні мали отримувати більше? Навіть якщо підвищити зарплату, це легко викликало б критику. Адже оплата не змінювалася два роки, але відьми Сонного острова отримали вищу плату одразу. Невже тим, хто працював довше, потрібно було покладатися на новачків, щоб отримати підвищення зарплати?
Навіть якби сестри Союзу цього не сказали, Роланд не хотів цього робити.
Думаючи про це, він не міг не глянути на Соловейка, яка розкинулася на дивані і читала мальопис.
Можливо, відчувши його погляд, Соловейко трохи повернулася вбік:
– Що таке?
Ідеальний вигин.
«Ні, зараз не час думати про це». Роланд прокашлявся:
– Як довго ти тут?
– Два роки, одинадцять місяців і двадцять шість днів, – Соловейко сіла. – Чому питаєш?
Так точно?
– Пригадую, тобі спочатку платили два золотих дракони на місяць, правильно?
– А, тоді, – вона загадково всміхнулася. – Так, удвічі більше, ніж Анні, і я відмовилася. Лише після твоїх неодноразових прохань я неохоче погодилася стати твоїм охоронцем.
«Яких прохань? Ти ж побачила, що Анна безпечно пройшла день повнолітня, відправилася до Хакали, щоб відмовити її від пошуків, а потім, коли між вами стався серйозний конфлікт, вирішила повернутися і залишитися, чи не так?!» Роланд подумки закотив очі.
– Отже, за весь цей час у тебе ніколи не виникало відчуття, що винагорода не відповідає твоїм зусиллям, і чи не думала ти про те, щоб піти?
– Що ти намагаєшся сказати? – усмішка Соловейка завмерла, змінившись натяком на паніку. – Чому б… я захотіла піти?
– Ні, це був просто приклад. – Роланд одразу зрозумів двозначність своїх слів і швидко виправився: – Суть у першій частині. Чи не вважають деякі відьми, що оплата надто низька?
Переконавшись, що він говорить серйозно, Соловейко, здавалося, зітхнула з полегшенням і в мить опинилася біля його столу.
– Як це можливо? Один золотий дракон це заробіток за півроку пересічної людини. Ми не працюємо більше за робітників, тож про якусь не відповідність і мови бути не може. Крім того, навіть отримавши якусь суму грошей, ми б не знали, куди їх витратити – зрештою нам не потрібно турбуватися про їжу й одяг. Про таке життя ми в минулому навіть мріяти не могли.
– Можливо, не кожна відьма так думає…
– Нісенітниці! Можеш запитати Венді, якщо не віриш мені, – впевнено сказала Соловейко. – Вона знає сестер набагато краще за мене.
– Добре, – знизав плечима Роланд, – для цієї справи потрібна і її думка теж.
– Що за справа? – з цікавістю запитала Соловейко.
– Це таємниця, але ти скоро дізнаєшся, – Роланд злегка всміхнувся.
……
– Ваша Величносте, я ніколи так не думала! – реакція Венді була ще більш інтенсивною, ніж очікувалося. – Навіть якби ви мені не платили, я все одно хотіла б розбудувати це місце. Я вже казала раніше, що Беззимне місто – це нова Свята Гора відьом, сестри служать вам саме з цією думкою! Якщо в ратуші не вистачає грошей, я готова віддати всі гроші, які заощадила.
– Е-е… гаразд, я просто збираю думки, – раптом Роланд відчув невелике зворушення. Він торкнувся носа і злегка відвернувся: – То чи є щось, чого б вам особливо хотілося?
– Ну… – Венді на мить завагалася, а Соловейко швидко підмигнула їй. – Якщо потрібно щось сказати, я думаю… що… можливо… якби ми могли отримувати ще одну пляшку Хаотичного напою щомісяця… це було б чудово.
– А ти? – Роланд подивився на Соловейка.
– Це якась гра на бажання? – та усміхнулася. – Раз ми просто висловлюємо свої бажання, я думаю, що дві пляшки було б ще краще.
Як і очікувалося. Тепер у нього була загальна схема реформування винагород для відьом.
Якщо й існувало щось цінніше за гроші, так це те, що не можна було купити. Хоча в таверні «Сотень Смаків» Евелін справді було багато відьом, високі ціни відлякували більшість, змушуючи обирати дешевші фруктові вина – не тому, що вони не могли їх собі дозволити, а тому, що їхня звичка витрачання грошей, не дозволяла марнувати золоті дракони на таку розкіш.
Крім того, Хаотичні напої, які продаються в таверні, належали до старих сортів. Низькі продажі ускладнювали поповнення запасів, а за свіжістю вони не могли порівняти з новими варіантами, що з’являлися щомісяця.
А що, якщо перетворити Хаотичний напій, який спочатку був бонусом, на спеціальний товар для купівлі?
Можна назвати це системою балів або системою подвійної валюти. Щоб це не було, воно дозволятиме відьмам здобувати за допомогою роботи ексклюзивні винагороди. Потім вони будуть використовувати цю винагороду для купівлі предметів, які не можна купити навіть за золоті дракони. Хіба так робота не стала б привабливішою? Це також дозволило б уникнути відчуття нерівності, яке виникало з підвищенням зарплати.
Крім того, спеціальні товари для покупки не обмежувалися лише Хаотичними напоями. У нього в голові безліч ідей, які будуть достатньо привабними, а інші не зможуть їх легко зімітувати, тобто справді унікальні і доступні лише тут.
Хочете їх отримати? Тоді працюйте
наполегливо!
Розділ 947. Повернення армії східного
фронту
Остаточно визначившись з винагородами, Роланд планував усунути ще одну перешкоду на шляху до великого розвитку.
А саме – встановити стандартні одиниці вимірювання.
Загальна освіта у Беззимному місті вже ввела до підручників одиниці вимірювання відстані, такі як міліметри, сантиметри, метри і кілометри, замінивши оригінальні цунь, чі, чжань і лі. Поки що це було досить ефективно. Особливо у будівельному і промисловому секторах вимірювальні прилади, виготовлені відповідно до нових одиниць вимірювання, отримали широке визнання завдяки своїй більшій точності.
Оригінальний односантиметровий стандарт, шматок заліза завдовжки з ширину нігтя Роланда, зберігався у кабінеті замку.
Наступник крок – ввести також інші одиниці мір і популяризувати їх по всьому Сірому Замку.
Причина, чому він робить це саме зараз, полягала в тому, що, по-перше, поточний рівень виробництва й освіти не створив нагальної потреби в інших одиницях мір, а, по-друге, технічно їх було важко відтворити.
Зрештою не було сенсу мати стандарт лише з назвами, без вимірювальних приладів люди не могли використовувати їх у повсякденному житті.
Але ці труднощі більше не були проблемою.
Наприклад, одиниця об’єму один кубічний дециметр визначався як один літр, а вага одного літра води визначалася як один кілограм; або період одного коливання маятника довжиною один метр визначався як одна секунда… Для створення кілограмових копій можна було точно відтворити за допомогою Колібрі, тоді як останнє можна виміряти за допомогою маятникових годинників. З оригіналами і моделями фабрики Беззимного міста зможуть виготовляти велику кількість копій.
В іншому випадку, покладатися виключно на Анну в управлінні всіма вимірювальними приладами було б марною тратою часу й енергії.
Коли промислові технології досягнуть певного рівня, широке впровадження точніших одиниць вимірювання стане природним прогресом.
Він не хвилювався, що ці стандарти недостатньо «чисті». Насправді оригінальні стандарти, що використовувалися протягом усієї історії людства, поступово вдосконалювалися з часом.
……
Через три дні Залізна Сокира нарешті привів армію східного фронту назад до Беззимного міста; разом з ними прибула і Луна, яка провела майже півроку в порту Чиста Вода.
Роланд дивився на двох людей пісків, які звітували перед його столом, і відчув легкий укол емоцій – спочатку вони обоє були вигнанцями свого народу. Один із них переховувався у прикордонному містечку і виживав завдяки полюванню, а іншу продали в рабство, де вона багато чого натерпілася. Але тепер вони були незамінними членами вищих ешелонів Беззимного міста.
Хоча йому довелося нести важкий тягар кількамісячної роботи з самостійного командування війська, на обличчі Залізної Сокири не було ні найменшого натяку на втому. Навпаки, битви додали йому бадьорості, а у рухах уже відчувався дух великого полководця. Зміна ж Луни була ще більш виразною. Тінь, яку накинуло на неї рабство, поступово зникла, у блакитно-сірих очах з’явився блиск впевненості, а її манера поведінка більше відповідала статусу лідера клану Гордого Піску.
Справді, саме досвід найефективніше змінює людину.
Звіт Луни був коротким. Клан Божевільного Полум’я дотримався своєї обіцянки, перша група мігрантів вже оселилася у порту Чиста Вода. Під впливом провідного клану Міста Залізного Піску, кілька інших менших кланів звернулися до неї, висловлюючи свою готовність служити Великому Вождю, тож план просувався дуже гладко. Після прийняття людей з різних кланів, за прогнозами, кількість переселенців у порту Чиста Вода до кінця року досягне тридцяти тисяч осіб, що можна порівняти з населенням старої столиці.
Крім того, Луна принесла листа від маркізи Спел, володарки Хребта Упалого Дракона. Навіть не читаючи його, було зрозуміло, що вона просить людей і провізію.
– Спел сказала, що просто управителька невеликої території і не має абсолютно жодного досвіду в управлінні такою кількістю людей. Останнім часом вона перевантажена. – Луна, імітуючи голос маркізи, сказала: – Досвідчені чиновники, яких надіслала ратуша, дуже допомагають, але, за їхніми словами, потрібно щонайменше двісті чи триста клерків, щоб розселити таку кількість мігрантів. Якщо Ваша Величність не приділятиме їй більше уваги, вона навіть розгляне можливість відмовитися від своїх обов’язків і стане звичайною відьмою в Беззимному місті.
Роланд не втримався від сміху. Бути звичайною відьмою не означало мати легке життя. Солоя і Листочок вже чекали на неї. Як можна не витрачати магію щодня, коли вона мала таку чудові здібність, як «Магічний Канал» ?
– Зрозумів. Я виділю їй більше чиновників з наступної групи, що пройде перевірку. Ти наполегливо працювала над цим завданням, тож добре відпочинь кілька днів.
– Так. – Вона низько вклонилася, а потім вичікувально запитала: – До речі, Ваша Величносте, ви нещодавно… писали якісь твори?
– Е-е, ти вже навчилася виконувати всі попередні?
– Так… вони всі чудово працюють, особливо, коли потрібно надихнути натовп. – Луна з усмішкою додала: – А коли я почуваюся розгубленою, то співаю пісні, яких ви мене навчили – якби не вони, я б, мабуть, не протрималася так довго.
Здавалося, координація відносин між кланами і підтримка порядку у південному регіоні проходили не так легко, як вона повідомляла, але Луна самотужки подолала всі труднощі і невдачі.
– Розумію, – повільно заговорив Роланд, – я скажу комусь скопіювати нові пісні і віднести до твоєї кімнати.
Луна низько вклонилася:
– Чудово, дякую вам!
Навіть якщо Роланд нічого не знав про музику, то можна було пошукати у Світі Сну. Він просто не міг відмовити в такому проханні.
Коли Луна пішла, Роланд перевів погляд на Залізну Сокиру:
– Тобі теж довелося важко попрацювати.
– Ні, Ваша Величносте, – швидко заговорив той, приклавши руку до грудей, – боротися за вас – мій обов’язок. Я зовсім не відчуваю втоми, навпаки, насолоджуюся цим.
– Справді? – усміхнувся Роланд, ніяк більше це не коментуючи. – Що сталося з тими дворянами, що втекли до округу Морський Вітер? Ти ж не спалив їх, правда?
– Я хотів би, але вони бігли надто швидко, – серйозно сказав Залізна Сокира. – На той час, коли перша армія закінчила очищення міста Золотого Врожаю і прибула до округу Морський Бриз, околиці вже перетворилися на пустку. Ба більше, кілька зерносховищ у місті горіли – очевидно, вони воліли спалити місто, ніж передати нам його цілим.
«Це, ймовірно, був останній акт помсти залишків дворян, що підтримували короля-повстанця», – подумав Роланд. Якби не ретельна підготовка армії східного фронту і десятки бетонних суден, що перевозили припаси вдень і вночі, їм, швидше за все, довелося б негайно відступити після досягнення цієї точки. Інакше голодні жителі націлилися б пограбувати першу армію, а щойно солдати відкрили вогонь, щоб придушити це, порядок неможливо було б відновити.
– Куди вони втекли?
– Деякі попрямували до фіордів, решта до трьох інших королівств, – з жалем відповів Залізна Сокира. – Шкода, що перша армія не має морських кораблів, інакше я б ніколи їх не відпустив.
– Не хвилюйся, якщо вони наважаться використовувати свою справжні прізвища, я рано чи пізно з ними розберуся, – повільно сказав Роланд.
Принаймні ті, хто втік до Світанку, нічим не відрізнялися від комах, що потрапили в пастку. Ця особи, ймовірно, були останніми вірними послідовниками Тіфіко. Роланд не хвилювався, що вони повернуться, він планував знищити їх лише тому, що ця група була як колючка в очі.
Запитавши про заходи очищення східного регіону, Роланд раптом про дещо згадав.
– До речі, помістити дворян до в’язниці, а потім інсценувати пожежу, щоб спалити їх… це ти придумав такий план?
Вираз обличчя Залізної Сокири одразу ж затвердів.
Коментарі
Дописати коментар