Розділ 958. Дружба, що розбиває серце | Розділ 959. Свідок історичних подій
Розділ 958. Дружба, що розбиває серце
– Що там сталося? – Раптом під час розмови Марґорі висловила легке здивування: – Аой… що вона робить?
Роланд також помітив метушню на іншому боці зали. Подруга-відьма торговиці вийшла зі свого кутка і в супроводі покоївки повільно наблизилися до Блискавки й інших.
Тим часом Мейсі літала туди-сюди, ніби передаючи повідомлення.
Спочатку Аой дуже нервувала, майже постійно тримаючись позаду покоївки і виглядаючи лише тоді, коли наближався голуб. Але щойно дві групи зблизилися, ситуація швидко змінилася.
Вона не лише розмовляла з відьмами, а навіть простягнула руку й обережно торкнулася вух і хвоста Лоргар.
– Розумію, – не стримався від сміху Роланд. – Чого і слід очікувати від Блискавки.
– Це… неймовірно, – сказала Марґорі, прикривши рот рукою. – Знаєте, скільки часу нам знадобилося, щоб витягнути Аой з води? Цілих два місяці – і це завдяки допомозі пані Каміли.
– Як їй це вдалося? – Грім також був досить здивований.
– Їй не потрібно нічого робити, достатньо, що поряд з нею Мейсі і Лоргар. – Роланд усміхнувся: – Захист Аой виник через неприйняття оточенням тих, хто відрізняється від інших, але коли навколо всі відрізняються, цей захист, звісно, втрачає сенс – чи це голуб, чи дівчина-вовчиця, гадаю, вона вважає їх собі подібними.
– Собі… подібними? – повторила Марґорі.
– Так, ти не вперше бачиш Мейсі, а Лоргар ще більше схожа на Аой, – Роланд пояснив про звіроподібні риси третьої принцеси клану Божевільного Полум’я. – У будь-якому разі, тобі не потрібно турбуватися про те, чи зможе вона злитися з іншими в наступні кілька місяців.
– Ця
відьма на ім’я Лоргар… невже її ніколи не боялися і не відкидали?
– Якби це було так, вона б не приїхала до Беззимного міста. Навіть на Крайньому Півдні, де відьом вважають богинями кланів, нелюдські риси все ще сприймаються як лихий знак, – Роланд похитав головою. – Звичайно, подібне несприйняття певною мірою існує і в Беззимному місті, просто воно не настільки виражене. Що стосується Союзу Відьом, то вони не відкидають когось через зовнішність. Кожна з них це та, що вижила і піднялася з самого дна; вони найкраще розуміють природу власних здібностей і будуть більш ніж раді вітати нову сестру.
– Люди найбільше бояться невідомого, – зітхнув Грім. – Спочатку я хотів стати дослідником, щоб просто розбагатіти, але тепер сподіваюся, що зможу зробити ще кілька кроків уперед за своє життя – у світі так багато загадок, які потрібно розгадати. Якщо не виходити за межі, то людство так і залишиться на маленькому клаптику землі, скуте страхом на все своє життя.
– І це ще одна причина чому я вирішив підтримати тебе. – Роланд підняв келих: – Є одне старе прислів’я: Людина стає такою ж великою, як її думки. Оскільки ти мислиш так, то неминуче увійдеш в історію.
– Дякую за ваші добрі слова, – усміхнувся Грім, також піднявши келих. – У цій подорожі я докладу всіх зусиль, щоб не підвести ваших сподівань.
Марґорі довго дивилася на Аов, ніби глибоко замислившись. Через деякий час вона повернулася до Роланда, приклала руку до грудей і сказала:
– Ваша Величносте, у мене є прохання.
– Говори.
– Після цієї експедиції я спочатку мала намір забрати Аой до фіордів, щоб жити в рідних місцях. – Вона тихо продовжила: – Життя в морі надто самотнє, я не хочу, щоб вона проводила час сама. Але тепер я передумала… – Марґорі зробила паузу. – Ваша Величносте, чи можу я довірити її вам?
– Маєш на увазі, що ти… залишиш її у Беззимному місті?
– У фіордах Аой, швидше за все, змогла б пересуватися лише в межах дуже невеликої території, а спілкувалася б вона з невеликою кількістю людей. Однак тут вона принаймні може знайти справжніх друзів. – Торговиця кивнула. – Зрештою це я забрала її зі знайомого моря, тому не можу зрадити довіру Аой. Тепер же я відчуваю, що нема кращого місця, ніж це.
– Звісно, жодних проблем, – Роланд легенько усміхнувся. – Союз Відьом був створений саме для цієї мети.
– Почувши ваші слова, я відчуваю полегшення, – сказала Марґорі, задоволено уклонившись.
*******************
Повернувшись до спальні, Лілі позіхнула, повісила вологий рушник на вішалку для одягу і вже збиралася почитати підручник з біології перед сном, як почула позаду бурмотіння Таємничого Місяця.
– Програли… програли… програли…
Лілі закотила очі і, вдавши, що не чує, байдуже розгорнула книгу.
Очікувано, голос Таємничого Місяця одразу ж став голоснішим.
– Команда детективів програла… команда детективів програла… команда детективів програла…
– Ти колись зупинишся чи ні?! – Лілі відчула, як запульсувала вена на лобі, і різко обернулася. – Просто спи вже, добре?!
– Але ми програли, – Таємничий Місяць обіймала подушку, її обличчя було сповнене розчарування. – Твоє серце зовсім не болить? Я вже спланувала, як її завоювати, але все закінчилося нічим. Судячи з їхнього спілкування, вони, здається, зовсім не розуміли одна одну. Як їм це вдалося? Вони знали одна одну раніше? Тепер група дослідників і команда детективів мають однакову кількість учасників, ми вже не найбільші…
«Що означає закінчилося нічим? Ти програла ще до того, як інша сторона доклала якихось зусиль».
– Чому в мене має боліти серце? Хто сказав, що я належу до цього «ми»?! – перебила Лілі. – Я повторю ще раз: у команді детективів від самого початку було лише три людини. Тепер, коли ви програли змагання і маєте менше учасниць, це повна поразка. Можеш якнайшвидше розпускати команду!
Сказавши це, Лілі пирхнула, знову подивилася на книгу і вирішала, що як би співрозмовниця не намагалася привернути увагу, вона повністю ігноруватиме її.
Але, як не дивно, Таємничий Місяць перестала надокучати, і позаду запанувала тиша.
Це було неправильно.
У серце Лілі закралася невиразна тривога. Чи не зайшла вона надто далеко? Таємничий Місяць, хоча і була надокучливою, мала добрі наміри. Якби не весь цей безлад, хто знає, скільки часу знадобилося б Аой, щоб відкритися всім. Крім серйозної помилки – підслуховування розмови Його Величності – іншої шкоди не було завдано… Можливо, вона була надто суворою?
Голову раптом заповнили гнітючі думки.
Таємничий Місяць відрізнялася від неї. Раніше вона поводилася дуже стримано, а через обмеження власної здібності її часто сварила Хакала, тому у Союзі Співпраці ця дівчина практично не відрізнялася від невидимки. Тепер, коли Таємничий Місяць нарешті стала веселою і жвавою, чи не примусять її ці різкі слова повернутися до колишньої пригніченості?
Подумавши про це, Лілі раптом відчула укол жалю.
Вона важко ковтнула і повільно обернулася, на кінчику її язика вже вертілися слова вибачення.
Однак Лілі побачила перед собою купюру в десять драконів.
Якимось чином Таємничий Місяць підкралася до неї ззаду і тепер на витягнутих руках шанобливо пропонувала їй паперові гроші.
– Щ-що ти робиш? – Лілі була заскочена цим зненацька.
– Будь ласка, не залишай команду детективів! Натомість я дам тобі пляшку Хаотичного напою! – Таємничий Місяць з сумним обличчям сказала: – Якщо ти підеш, команда детективів не матиме шансу на відродження!
«Я вже сказала, що не одна за вас. Почуй мене, добре?» Зітхнувши, Лілі роздратовано потерла чоло, однак вона відчувала полегшення. На щастя, ця дівчина після того, як розкрила свою справжню сутність, виявилася не такою крихкою, як їй здавалося.
Після тривалого мовчання Лілі простягнула руку і взяла купюру у десять драконів.
– Ти погодилася? – обличчя Таємничого Місяця освітилося радістю.
– Ні, – Лілі постукала по столу, – у мене дуже багато справ, тож я не можу гаяти час на твої ігри. Але я можу дати тобі підказку, а ця купюра – моя винагорода. У майбутньому, якщо це проходитиме не в мій робочий час, я також допомагатиму твоїй команді детективів порадами, що набагато краще, ніж намагатися завоювати якусь випадкову відьму.
– Що за підказка?
– Якщо ти хочеш розширити свою команду, тобі не потрібно звертатися до мене. У Союзі Відьом не всі такі зайняті, як Солоя, ти можеш зосередитися на тих, у кого більше вільного часу. – Лілі придушила почуття провини і мовчки вибачилася. – Подумай, хто ще пішов з тобою до академії, щоб того разу шукати підказки про підпал?
– Хм… ти говориш про Евелін? Вона не може. Хоча Евелін не витрачає багато часу на використання здібності, їй все ще потрібно керувати таверною.
– Не вона.
– Е-е… ти маєш на увазі Емі? – Таємничий Місяць завагалася: – Але вона не з Сірого Замку і має власних товаришок…
– Хіба це не краще? Якщо ти залучиш її до команди детективів, то за неї підуть відьми Вовчого Серця. – Лілі рахувала на пальцях: – За винятком Енні, Героїня і Зламаний Меч не особливо зайняті, а остання досить часто працює разом з тобою… Чи має якесь значення звідки вони? Аой – відьма з фіордів, чому це тебе не хвилювало?
– Я, я знаю!
– Також можеш звернути увагу на бойових відьом, що раніше належали до Союзу Криваве Ікло. Вони зазвичай досить вільні, тож не думаю, що відмовлять, якщо ти попросиш. Так у твоїй команді буде більше людей, ніж у групі дослідників. Тож принаймні за розміром ви переважатимете. Але пам’ятай дві речі. Перша – ніколи не створюй проблеми Його Величності. Друга – не кидай просто так виклик групі дослідників, – застерегла Лілі. – Не знаю чому, але в мене таке відчуття, що ти ніколи не зможеш їх перемогти.
– Бо ти упереджена, – надулася Таємничий Місяць.
– Та де там! У будь-якому разі, це все, що я хотіла сказати. Лягай спати і більше не турбуй мене, – Лілі помахала рукою.
– О… – Таємничий Місяць відійшла на крок, а потім повернулася.
– Що таке? – Лілі помітила, що після попереднього емоційного потрясіння її терпіння значно зросло.
«Що ж, краще перестрахуватися зараз, ніж потім шкодувати, якщо щось піде не так».
– Та купюра в десять драконів була платою за твоє приєднання… – завагалася Таємничий Місяць. – Оскільки ти не вступила до команди детективів, то можеш повернути її?
У цю мить Лілі почула звук розбитого скла у власному серці.
– Ні. За. Що! Іди геть!
Розділ 959. Свідок історичних подій
Наступного дня у Беззимному місті настав четвертий період відпочинку з початку осені, а також перший вихідний середини осені.
Оскільки в цьому світі не існувало міфів про створення світу чи подібних легенд, більшість людей завжди були зайняті пошуком їжі. Відколи Роланд запровадив один вихідний на сім днів, піддані були вдячні за це саме йому – адже вони могли відпочивати цілий день без вирахувань з зарплати. Чого ще можуть бажати люди від такого милосердного і турботливого володаря?
Зокрема мігранти з інших регіонів, відчувши на власному досвіді, що таке життя у Беззимному місті, були рішуче налаштовані осісти тут. Навіть широка пропаганда ратуші проти демонів не могла стримати цю тенденцію – порівняно з голодом і бідністю, навіть загроза демонів ставала менш важливою.
Однак у звіті Барова зазначалося, що впровадження системи днів відпочинку суттєво не вплинула на виробництво Беззимного міста. Головною причиною стало те, що відпочинок не був обов’язковим, і багато хто вирішував продовжувати працювати, щоб заробити додаткові гроші. Але торгівля в місті різко зросла. Кожного вихідного дня площа була переповнена людьми, не лише місцевими торговцями, а й мандрівними купцями, які ставили намети і продавали свої товари в цей день. Решту ж часу вони використовували для купівлі спеціалізованих товарів західного регіону, які перепродавали в інших місцях.
Ще рік тому такий щотижневий потік товарів був би немислимим, але тепер, зі збільшенням кількості бетонних суден, темпи торгівлі набагато пришвидшилися. У внутрішніх містах континенту, таких як Червона Вода, тепер навіть можна ласувати свіжою морською рибою, яку охолоджували за допомогою льоду і транспортували з порту Мілина. Раніше дворяни і заможні торговці у кращому разі могли дозволити собі лише солону сушену рибу.
З огляду на це, Роланд вирішив проводити всі важливі промови, презентації досягнень і різноманітні церемонії нагородження саме у вихідні дні, щоб використати звички населення для подальшого стимулювання торгівлі – додаткові витрати зрештою окупляться завдяки податкам на продаж і споживання, ця стратегія була справді безпрограшною.
Ці вихідні не стали винятком. Залишки літнього тепла ще не розвіялися, а під безхмарним блакитним небом дув легкий вітерець – безперечно, це був ще один ідеальний день для прогулянок. На вулицях було повно людей: від річкового порту до північної міської стіни – всюди можна побачити мешканців міста, які з нетерпінням чекали.
Однак цього разу вони прийшли не для того, щоб купити смачне м’ясо на ринку, а щоб стати свідками нового винаходу Його Величності.
Це мала бути перша випробувальна поїздка безпрецедентного засобу пересування – «поїзда».
Серед людей був і ювелір Віктор.
Почувши про оголошення ратуші, він навіть передав велику угоду, яку саме обговорював, своїм підлеглим і тієї ж ночі сів на бетонний корабель, що прямував зі старої столиці до Беззимного міста.
Якщо когось глибоко приголомшили зміни у західному регіоні протягом кількох років, то Віктор, безсумнівно, входив до числа цих людей. Він відвідував володаря цього місця, коли це ще було богом забуте містечко. Віктор мало що пам’ятав про того чоловіка, лише те, що то був огрядний дворянин середнього віку, який гірко нарікав на те, що керує цією безплідною землею. Якби не ті випадкові якісні коштовні камені, які вдавалося купити в колишнього володаря, ювелір ніколи б не поїхав далі фортеці Довга Пісня.
Попри це, Віктор відвідував західний регіон щонайбільше раз на рік, і щоразу, коли він приїжджав, Прикордонне Місто було майже таким самим, як і раніше, – занедбаним і зруйнованим. Однак за останні три роки ювелір відвідував цю територію дедалі частіше, а після того, як Роланд Вімблдон оголосив про заснування міста, дійшло до того, що він навідувався сюди майже раз на місяць.
Західний регіон Сірого Замку, здавалося, перетворився на інший світ.
День тут більше не був одним днем, а перетворювався на місяць, місяць же ставав роком. Інакше йому було б важко пояснити, чому зміни в Беззимному місті відбуваються так швидко.
Віктор зайшов у таверну, вікна якої виходили на певну вулицю. Власник одразу ж з усмішкою привітав його:
– Я знав, що ви прийдете, тому навмисно залишив для вас місце біля вікна на третьому поверсі.
Він недбало витягнув срібного вовка і кинув його власнику:
– Відведи мене нагору.
– Добре, прошу за мною.
Як завсідник цієї таверни, Віктору, природно, не потрібно було штовхатися з простолюдинами на вулиці. Хоча на третьому поверсі зібрався чималий натовп, але принаймні огляд тут був набагато кращим.
Люди навколо нього вже жваво обговорювали сьогоднішню демонстрацію.
– Ця вузька вуличка – це шлях, яким рухатиметься поїзд? Це надто далеко від центральної площі і житлових районів.
– Вулиця? Яке невігластво, це називають рейковою системою, щось подібне використовують у шахтах, – негайно прозвучало чиєсь глузливе зауваження. – Оскільки це не для людей, то, звісно, місце обрали подалі від житлових районів. Чи ти думаєш, що поїзд – це карета?
– Ти говориш про те, що використовують у шахтах міста Срібного Сяйва?
– Так, спочатку це зробили тут, для роботи воно потребує парового двигуна.
Віктор не втримався і приєднався до обговорення:
– Я теж бачив ті вагонетки з паровим двигуном. Їхня перевага в тому, що місцевість для них не має значення. Але якби вони були на рівній території, то мули і коні з легкістю б їх замінили. Але в такому випадку ратуша навряд чи стала б просувати це як «революційний транспортний засіб», правда ж?
– Можливо, це просто перебільшення, – пробурмотів хтось.
– Та ну тебе. – З натовпу навколо вибухнув хор голосів. – Ти вперше у Беззимному місті? Його Величність Роланд ніколи не робить порожніх заяв.
Чоловік, явно не переконаний, збирався ще щось сказати, як раптом удалині пролунав протяжний звук.
– Ту-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у!
– Їде, він їде! – Кімната вибухнула хвилюванням. Усі визирнули з вікон, їхні очі були прикуті до маленької вулиці з одного боку замкового району. Дехто, вже підготовлений, навіть дістали далекогляди.
Віктор також подивився в бік джерела звуку…
Довгий чорний дракон показався з-за будинків, поступово з’являючись у полі зору людей. Він був величезним, а його голова нагадувала залізну бочку на колесач, з верхньої частини якої виходив сірий дим, що нагадувало працюючий паровий двигун.
Поруч з локомотивом їхав чотириколісний віз, запряжений двійкою чудових коней, вони рухалися так само швидко, як поїзд, ніби змагаючись. Однак, обтяжені повним возом руди, кожен крок для коней давався важко – це можна було зрозуміти з того, як кучер ні на мить не опускав батіг. Якби не чавунні колеса, вагон, ймовірно, вже давно розвалився.
Поїзд же поступово з’являвся у полі зору, і Віктор відчув, як по спині пробігає холодок.
За головою поїзда тягнулося кілька вагонів, кожен з яких був розміром з чотири чи п’ять возів, і всі однаково завантажені рудою. Вже за вагою вони могли порівнятися зі спеціалізованими річковими суднами.
Суть полягала в тому, що поїзд тягнув кілька вагонів одночасно.
Пролунав хор здивованих вигуків.
– Ч… чотири!
– П’ять!
– Більше не може бути, правда ж?
– Боже мій, шість!
– Там ще, сім!
Локомотив, що нагадував голову чудовиська, тягнув сім вагонів і рухався на одній швидкості по відкритому простору перед замком.
Віктор отримав відповідь на питання.
Паровий двигун, встановлений біля входу у шахту для виведення і введення вагонеток, і парова машина, здатна рухатися самостійно – це абсолютно різні речі.
Другий варіант означав, що куди б не тягнулися рейки, це дозволить перевозити велику кількість товарів. Вага більше не була вузьким місцем, що обмежувало наземний транспорт. Навпаки тепер спроможність до перевезення стала набагато більшою, ніж у морського транспорту. Якби Його Величність забажав, він би за короткий час вивіз би ціле місто.
Народжений у купецькій родині, Віктор, ясна річ, розумів важливість транспорту. Недаремно більшість міст були збудовані біля водних шляхів. Поява такого транспортного засобу принесла б безмежні можливості для потоку ресурсів – слово «революційний» зовсім не було перебільшенням.
Невимовні емоції охопили його, суміш задоволення і втрати… Віктор почувався так, ніби спостерігав за історією, але водночас відчував себе покинутим нею. В інших королівствах володарі все ще віддавалися розвагам, вони подорожували на конях і мулах, а їхні дороги все ще були вимощені бруківкою і залиті брудом.
Але вони нічого не усвідомлювали і вже звикли до цього.
У свідомості Віктора мимоволі з’явилася думка.
Майбутнє вже настало, але воно розподілене
нерівномірно.
Коментарі
Дописати коментар