Розділ 962. Зникла лінія постачання | Розділ 963. Найкраща зброя
Розділ 962. Зникла лінія постачання
– О? – Роланд підняв брову. – Розкажеш деталі?
– Оскільки хробаки-пожирачі Такіли можуть прокладати тунелі крізь Непрохідні гори, то для них не буде проблемою зробити щось подібне під Пусткою. – Едіт підняла два пальці: – Два хробаки-пожирачі, які працюють паралельно, зможуть прокласти тунель досить великий, щоб міг проїхати кінний екіпаж. Я спеціально запитала міністра Карла про це, і висновок був таким, хоча ґрунт там не дозволить створити підземні палаци, як у Третьому Прикордонному Місту, але за певної глибини прохід все ще можливий.
– І як це відбуватиметься?
– Створення тунелю проходитиме одночасно з пересуванням основних сил першої армії. Вхід – вертикальна шахта – буде розташований у центрі табору. Над ним можна встановити намет, щоб замаскувати його під звичайну частину табору.
– Що буде після відступу?
– Загерметизувати шахту, відновити верхній шар ґрунту, але залишити вентиляційні отвори, щоб повітря надходило в тунель.
– Скільки часу це займе?
– Приблизно все відбуватиметься на два тижні повільніше, ніж звичайний марш. Однак під тиском демонів все одно буде важко підтримувати звичайну швидкість руху. Найбільша слабкість першої армії зникне – з неба вони виглядатимуть як кулак, що неминуче приверне увагу всіх ворогів.
Роланд не міг не усміхнутися. Здавалося, що після дня і ночі роздумів план вийшов цілком зрілим.
– Це ти запропонувала ідею?
– Щось на кшталт того. – Едіт відверто сказала: – Але остаточний варіант – це результат співпраці кількох відділів. Крім міністерства будівництва, у цьому брала участь також академія арифметики, хоча вони не знали подробиць другого плану.
Чи варто йому сказати, що вона справді виправдовувала репутацію Перлини Півночі? Найвизначнішим у цьому плані була не сама ідея, а використання всіх доступних ресурсів.
Звичайним людям, ймовірно, було б важко подумати про жахливих хробаків-пожирачів.
Академія арифметики заснована менше ніж рік тому і, крім спостереження за зірками, отримувала лише завдання, призначені Роландом. Однак Едіт уже намагалася використовувати більш спеціалізованих людей для розрахунків можливості поповнення припасів війська через підземний тунель.
Це надзвичайне бачення справді було приємним.
Крім того, з якоїсь причини в нього виникло неясне відчуття, що Едіт тепер стала ще більш рішучою, ніби з неї злетіла якась маска.
– Хороша робота, – підбадьорив Роланд. – Будемо діяти за цим планом.
– Так, – Перлина Півночі зробила паузу, – але я маю дещо сказати. Другий план все одно призведе до втрат, і процес не буде таким простим, як битва проти церкви біля Хребта Холодного Вітру. Зрештою демони матимуть ініціативу, а перша армія, перш ніж зможе досягти місця призначення, не матиме змоги покладатися на заздалегідь розгорнуті позиції чи бункери для оборони, як це було раніше.
– То ти більше схиляєшся до того, щоб не поспішати і чекати слушної нагоди?
– Ні, я вважаю, що потрібно подолати цю перешкоду, незважаючи ні на що, – повільно відповіла вона. – Якщо Битва Божої Волі справді така жорстока, як стверджують вціліли Такіли, то першій армії абсолютно необхідне випробування вогнем. Що ж до вас… у мене таке відчуття, що ви надто дбаєте про життя своїх солдатів, аж до того, що ретельно обдумуєте кожен крок. Але тепер, коли вороги – це невідомі демони, деякі речі виходять за межі людського контролю, тож, будь ласка, будьте готовими.
«Ось воно…» Роланд подумав, що раніше вона навряд чи сказала б таке. Будь-який інший володар, швидше за все, вважав би подібне образою. Така розумна людина, як Едіт, не зробила б настільки елементарної помилки.
Чи був це наслідок того, що сталося минулого разу?
Але кого це хвилювало?
Поки вона готова служити йому, все інше не мало значення.
– Я зрозумів. Можеш іти.
– Так, Ваша Величносте.
Після того, як Едіт вклонилася і пішла, з’явилася Соловейко, її обличчя демонструвало невдоволення:
– Хіба це неправильно, що володар піклується про безпеку своїх людей? Вона явно переступила межу!
– Не думаю, що в цьому є щось погане. – Роланд усміхнувся: – Адже кожен має власну думку, а вислухати всі сторони – це мудро.
Проте він думав інакше. Причина, чому Роланд хотів все якомога ретельніше обміркувати, полягала в тому, що він просто не міг дозволити собі жодних втрат. Солдати не були купкою найманців і рабів, майже кожен з них умів читати і писати, не кажучи вже про те, що деякі офіцери вміли читати мапи і складати звіти. Мінімізація втрат була першочерговою.
Тільки Соловейко збиралася ще щось сказати, як печатка прослуховування, що висіла на її шиї, раптом засвітилася червоним.
Серце Роланда стиснулося:
– Демони здійснили ще один крок?
Повідомлення було дуже коротким, Соловейко майже одразу після того, як взялася за печатку, відповіла на питання:
– Ні, це хороші новини. Очікується, що третя група відьом прибуде до Беззимного міста завтра ввечері. Їх очолює пані Каміла Даррі.
«То це була магічна звістка від Тіллі…» Роланд з полегшенням зітхнув.
– Скажи Венді, щоб вона зустріла їх за тим же стандартом, що і дві перші.
Це мала бути остання група мігрантів, іншими словами, загалом виходила приблизно половина відьом Сонного острова. Структура Сонних Чар тепер завершена, і він може впевнено довірити Венді як дані, так і процес найму. Що ж до решти відьом, Роланд вважав, що з часом вони зрештою приймуть той факт, що королівство Сірий Замок змінилося.
– Без проблем. – Соловейко, здавалося, вже викинула з голови слова Перлини Півночі і збиралася зникнути в тумані, як Роланд раптом зупинив її.
– Чекай… їх очолює Каміла? Відьма, яка вирушить з Аой до Морської Лінії?
– Так, а що?
– Дай подумати… – Роланд на мить замислився. – Хіба попереднє моделювання ситуації не свідчило про те, що демони завжди мають ініціативу? Можливо, я можу трохи зменшити перевагу противника в мобільності.
– Е, хіба це якось пов’язано? – розгубилася Соловейко.
– Я поки що не впевнений, але потрібно спробувати. – Він зацікавлено сказав: – Коли приїде Каміла, мені знадобиться з нею поговорити.
*******************
Коли вони увійшли у західний регіон береги вздовж річки Червона Вода поступово зробилася коричнево-жовтими – кольору пшеничної соломи, змішаної з ґрунтом.
Судячи з кількості, врожай цього року був великим.
Андреа стояла на носі корабля і глибоко вдихала свіже осіннє повітря. Розпечені сонцем поля випромінювали неповторний аромат, що приносив відчуття незрозумілої легкості і задоволення.
Вона не знала: було це відлунням збору врожаю чи передчуттям повернення додому.
Можливо, і те, і інше.
– Вони… не збирають солому? – раптом за її спиною пролунав зацікавлений голос. – Це гарне паливо.
Андреа обернулася і виявила, що людина, яка з нею заговорила, була відьмою божої кари, яку, здавалося, звали Керол.
– Ти справді знаєш про це? – Вона ставила подібні запитання батькові, коли була дитиною. Наприклад, чому селяни збирали пшеничну солому і скирдували, тоді він відповів, що це для виживання.
– У них недостатньо грошей для купівлі дров, тому, щоб пережити зиму, їм доводиться збирати все, що можна, аби зігрітися, а солома – чудове паливо. Її просто запалати, вона легкодоступна; багато дворян купували солому, щоб розпалити багаття. Коли тканини бракувало, солому використовували як постіль. Хоча при горінні з’являвся їдкий дим, а спати на такому ліжку було боляче, це все ж краще, ніж замерзнути на смерть. Для тебе ця солома, можливо, ніщо, але для тих, хто її потребує, вона так само важлива, як колосся пшениці – це невіддільна частина життя.
Розділ 963. Найкраща зброя
У той час вона лише смутно розуміла те, що почула. Лише після того, як її відіслали з міста Слави і довгої подорожі, сповненої поневірянь, Андреа усвідомила всю важкість слова «життя».
Вона не очікувала знову почути це запитання від однієї з вцілілих відьом Такіли.
– Що, я не маю це знати? – Керол усміхнулася і підморгнула.
– Ні, я не це мала на увазі… – Андреа трохи збентежено сказала: – Я думала, ви, стародавні відьми, ніколи не звертали уваги на подібні дрібниці.
– Бо смертні попіклуються про все? – Керол прихилилася до борту корабля. – Насправді раніше я не дуже відрізнялася від звичайних людей.
Андреа дещо здивувалася:
– Як таке може бути?
– Хоча відьми і смертні принципово відрізнялися, хіба ж могла Федерація дозволити собі вкладати багато сил у відьму зі слабкою здібністю? На відміну від Філліс та інших, моя пробуджена здібність і кількість магії були на найнижчому рівні, тож Такіла не мала від цього жодної користі. На пізніх етапах війни Федерація майже забула про мене. – Вона дивилася на хвилі, що котилися по річці, і ніби згадувала своє минуле «я». – Без жодної підтримки у ті дні я трималася поруч групи смертних. Після падіння міста саме завдяки їм нам вдалося протриматися до кінця.
– Але коли ми билися у Світанку, ти зовсім не нагадувала небойову відьму…
Ймовірно, навіть Попіл, надзвичайна відьма, не зрівнялася б з нею.
– Сотні років тренувань здатні змінити все, – Керол розтиснула пальці, а потім повільно стиснула. – Насправді, порівняно з моїми товаришками, я навіть трохи рада, що стала відьмою божої кари. Принаймні це зробило мене сильнішою. Мене більше не ігнорують, і ще я можу зробити щось для всіх. А зустріч з Його Величністю Роландом більше нагадує винагороду.
Андреа раптом зрозуміла, що Керол, можливо, заговорила з нею не без причини.
– Чому… ти кажеш мені все це?
Керол підвела погляд:
– Через заздрість.
Вона помовчала, дивлячись на співрозмовницю.
– Навіть за часів Федерації твоя здібність зробила б тебе могутньою бойовою відьмою. Раз ти досягнула вищого пробудження в такому молодому віці, то точно зайняла б місце серед вищих ешелонів Такіли. – Відьма божої кари недбало сказала: – Знаєш, тоді моїм найбільшим бажанням було приєднатися до святої армії й отримати благословення пані Натаї перед битвою. Ти б з легкістю досягнула всього цього. Зараз я втратила можливість стати сильнішою, але ти ще навіть не досягла своєї межі.
Керол зробила паузу, а потім продовжила:
– Хоча, згідно з традицією, що сильніша здібність людини, то з більшими викликами вона стикається, а також більше невдач зазнає. Однак не забувай, якою б поганою не була ситуація, ти вже та, кому можна позаздрити.
Почувши це, Андреа раптом зрозуміла.
Співрозмовниця намагалася її втішити.
Отримавши запізніле вибачення від батька і попрощавшись з друзями дитинства, вона самостійно вирушила додому та деякий час справді почувалася пригніченою. Але з наближенням до принцеси Тіллі їй поступово вдалося оговтатися. Очевидно, відьма божої кари помітила це, тому і вирішила саме зараз поділитися своїм минулим досвідом.
І справді, ця невдача не йшла ні в яке порівняння з тим, що довелося пережити вцілілим Такіли. Як відьма, вона мала більше, ніж втратила.
– Дякую, – тихо сказала Андреа після короткого мовчання.
Керол похитала головою і відповіла:
– Я просто сказала правду.
Після чого вона випросталася і повернулася, щоб піти до кают.
– До речі, щодо питання, яке ти поставила раніше, – гукнула Андреа до фігури, що віддалялася, – вони, швидше за все, змішують солому з ґрунтом для удобрення полів. Зрештою Беззимному місту вона не потрібна як паливо.
Відьма божої кари не обернулася, а натомість зробила жест «зрозуміла».
Андреа не могла не усміхнутися. Повертаючись до Беззимного міста, її очікування ще більше зросли.
Що зараз робила Її Високість Тіллі? Попіл, мабуть, не відходила від неї ні на крок.
А Шаві, безсумнівно, страшенно сумувала за нею. Коли Андреа повернеться, вони удвох точно гратимуть цілу ніч у карти, щоб потішити себе.
Минулого разу, коли відьми подорожували разом з Лоргар, Мейсі спеціально повідомила їх заздалегідь. Зараз вони з Блискавкою мали літати над Пусткою і стежити за кожним рухом демонів, чи не так?
– Куу!
З неба долинув тихий пташиний голос.
Е-е… це була ілюзія? Їй здалося, що вона почула голос Мейсі.
Щойно Андреа підняла голову, як побачила, що з неба спускався товстий голуб. Він приземлився прямо на її обличчя.
Це справді вона!
Крім Мейсі, Андреа не могла знайти ще одного такого важкого голуба.
– Кха-кха, ти знову стала важчою! – вона відтягнула птаха, виплюнувши пір’їну з рота. – А як же демони на північному заході? Тільки не кажи що ти знову байдикуєш!
– Звичайно, ні! – заперечила Мейсі. – Це Його Величність Роланд послав мене за тобою, куу!
– Але ж я майже припливла…
– Я теж не знаю, куу, але я точно не байдикую. – Мейсі стрибнула на палубу і перетворилася на крилатого моторошного звіра, через що ніс корабля різко опустився. – Швидше! Вони чекають на тебе!
Злякавшись, що корабель перекинеться на річці, Андреа хутко вилізла на спину Мейсі.
– Чекай… хто вони?
– Маркіза Спел і пані Каміла! – Мейсі розправила крила і понесла її до Беззимного міста.
……
Вони чекали не у Будинку Відьом чи замку Роланда.
Через годину Мейсі принесла Андреа прямо до прикордонної міської стіни. На рівнині її чекали, серед інших, Спел Пасі, Каміла Даррі, Анна, Сільва, Блискавка і Літо.
Його Величність Роланд також був присутнім.
– Ви відправили її забрати мене лише для того, щоб випробувати нову зброю? – Почувши пояснення, Андреа не могла не потерти чоло. – Навіть якби вона не прилетіла, я б прибула до річкового порту сьогодні ввечері.
– Але ми не можемо втрачати ні хвилини. – Роланд коротко розповів про незвичну активність демонів. – Перша армія вирушить завтра. Перш ніж вони дістануться до входу в тунель, цю зброю, спеціально створену для тебе, потрібно привести до робочого стану.
– Он як… – Андреа злегка насупилася. У діях демонів відчувалася надмірна поспішність: ще був час до появи Червоного Місяця, а вони вже поводилися надто активно. Однак жоден їхній крок не можна сприймати як дрібницю. Схоже, нічну гру у карти доведеться на деякий час відкласти. – Я зрозуміла.
Вона обернулася, щоб подивитися на дивну «рушницю» у натовпі – та була надто великою, щоб називатися рушницею. Уже сам ствол був таким довгим, як зріст дорослої людини. Ця рушниця не виглядала як зброя, яку носять під час бойових операцій.
Було досить легко уявити, що її створили спеціально для Попіл.
– Що це за зброя?
– Протиматері… ні, можеш називати її снайперською гвинтівкою проти крилатих звірів, – відповів Роланд.
Коментарі
Дописати коментар