Розділ 3. Бос і його підлеглі. Частина 2
Розділ 3. Бос і його підлеглі. Частина 2
– Що ж, маю сказати, що мені здалося це дивним. Враховуючи, як ви насолоджуєтеся своїми ночами пристрасті з Сільфі, складно уявити, щоб вам раптом захотілося переслідувати інших дівчат...
Хвилинку, вона знала про те, як ми з Сільфі проводимо ночі? О. Ні. Невже Сільфі розповіла їй про ті безглузді фрази, які я говорив їй минулої ночі?
– Е-е… Сільфі? Ти звітуєш принцесі Аріель про те, як ми проводимо ночі?
– Н-ні! – заперечила Сільфі, панічно похитавши головою. – Я б нікому про це не розповіла! Як ви взагалі про це дізналися, принцесо Аріель?!
Я їй повірив. Хоча вони близькі подруги, але Сільфі надто сором’язлива, щоб розповідати про своє інтимне життя. Не те щоб це стало проблемою, якби вона розповіла… Головне, щоб Сільфі не скаржилася на те, що я погано показав себе у ліжку або щось таке.
– Ніяк, – легко відповіла Аріель. – Я просто хотіла побачити реакцію. Рада чути, що у вашому шлюбі все йде добре.
Що ж, хай буде так.
Однак… чому звіролюдки це зробили? Зібрати купу щойно ношених трусиків – це не те, про що подумала б звичайна людина. Чи міг я колись зробити щось таке, щоб підштовхнуло їх до ідеї, ніби я хочу… Хвилинку. Хіба вони не говорили якийсь час тому про те, щоб принести мені трусики студенток як данину чи щось таке…?
От чорт. Але я тоді був впевнений, що вони жартували, а виявилося, що ні. Ну… це не моя вина, так. Я не маю до цього жодного стосунку. Залишимо все, як є.
– Гадаю, це був акт необачності з добрими намірами, тому я був би вдячний, якби ви дозволили мені самому насварити Лінію і Пурсену, – сказав я. – О, і чи можете ви повернути спідню білизну власницям? Звісно, я не заглядав усередину і нічого не торкався.
Я без вагань передав сумку Аріель.
Лініа і Пурсена, мабуть, не мали на меті нічого поганого. Однак я мав чітко пояснити дещо в цьому питанні. Суть не в тому, щоб трусики були щойно знятими, якщо вони хотіли догодити мені, то спідню білизну мали зняти прямо переді мною.
Хвилинку, ні. Річ тут не в цьому.
– Добре тоді.
Аріель зазирнула в сумку, перевіряючи вміст, а потім коротко кивнула. Здавалося, нам вдалося акуратно вирішити це питання.
– Однак це досить велика кількість спідньої білизни. Хіба вам не прикро втрачати такий скарб, Рудеусе? – сказавши це, Аріель коротко глянула на Сільфі.
– Анітрохи. У мене нема фетиша на спідню білизну чи щось таке.
– …Розумію. Прошу вибачення, що сумнівалася у вас.
– Ні, все гаразд. Я радий, що нам вдалося вирішити непорозуміння.
Фух, це було досить близько. Якби я справді забрав трусики додому, мені складно було від них позбутися. Упевнений, я спочатку запанікував би, а потім замочив би їх у спирті, щоб зробити експериментальну випивку з трусиків. Якби це сталося, Сільфі й Аїша дізналися б про це і зневажали мене.
– Яке полегшення, – м’яко сказала Сільфі. – Я хвилювалася, що не задовольняю тебе, Руді.
Її відверті слова трохи підняли настрій. Аріель і Люк подивилася на неї з легким здивуванням. Сільфі знадобилася секунда, щоб усвідомити, що саме вона сказала, після чого її обличчя залилося рум’янцем.
Раптом продзеленчав дзвінок, сповіщаючи про кінець обідньої перерви.
– О, це недобре. Ми запізнимося на заняття.
– Принцесо Аріель, мені дуже шкода за всі клопоти, які завдали Лініа і Пурсена…
– Все гаразд, Рудеусе. Подібне трапляється.
Люк відчинив двері і запросив мене вийти. Що я і зробив. Аріель і Сільфі ішли за мною, останнім вийшов Люк, він замкнув за собою двері.
– Ходімо.
Коли ми закрокували, Аріель ішла поруч зі мною. Сільфі і Люк трималися трохи позаду. О, можливо, мені теж слід було іти позаду? Я не дуже розбирався в тонкощах етикету.
– А…
Щойно я про це подумав, як ми завернули за ріг і натрапили на Норн. Вона йшла коридором, стурбовано озираючись навколо. Побачивши мене, сестра міцно стиснула губи.
– Норн, що трапилося? – спитав я. – Заняття ось-ось почнеться.
– … – Норн не відповіла і відвернулася від мене. За чистим збігом обстави вона зустрілася поглядом з принцесою Аріель.
– Привіт. Я Аріель, президентка студентської ради університету.
Принцеса яскраво усміхнулася й обличчя Норн у мить стало червоним. Аріель справді була харизматичною.
– Я… я Норн Ґрейрат.
– Приємно познайомитися, Норн. Щось трапилося? Заняття ось-ось почнеться.
– А, н-ну… я не знаю, де знаходиться третій клас для практичних занять…
– А, розумію.
Отже, Норн залишилася позаду, коли її клас переходив до іншої аудиторії, так? Бідолашка. Це може здатися незначним, але подібні речі справді боляче ранять, коли трапляються в дитинстві. Мабуть, вона справді ізгой у власному класі.
– Люку, будь ласка, покажи їй дорогу, – попросила Аріель.
– Звісно. Сюди, Норн. Це недалеко.
Люк, обережно поклавши руку на спину Норн, повів її коридором. Обличчя моєї сестри стало червоним від збентеження. Це легко зрозуміти, адже Люк був дуже гарним хлопцем, але пізніше я мав застерегти її – він нікуди не годився, бо був природженим плейбоєм.
– … – Перш ніж вони завернули за ріг, Норн раптом глянула на нас. Її погляд перебігав між мною, Аріель і Сільфі. Але потім вона знову відвела очі, так нічого і не сказавши.
…Мені стало трохи сумно.
Після закінчення занять я покликав Лінію і Пурсену до задньої частини головної будівлі університету. Мені потрібно було поговорити з ними про сьогоднішні події.
Лініа і Пурсена прийшли у піднесеному настрої. Зустріч за навчальною будівлею. Це було місце, де часто відбувалися сцени в якійсь романтичній драмі про школу.
– Що таке, босе? Чому ти покликав нас сюди, няв?
– Збираєшся освідчитися нам у кохані? Якщо плануєш зробити нас своїми наложницями, то спочатку обговорити це з Фітц. Не хотілося б, що вона на нас розізлилася.
Мені стало майже шкода псувати їхній гарний настрій. Майже…
– Нам треба поговорити про сумку, яку ви мені дали, – сказав я. – В обід я віддав її принцесі Аріель і попросив повернути вміст власницям.
Спочатку їхні обличчя спорожніли від збентеження. Але через мить вони почали штовхати одна одну ліктями.
– Я ж казала! Він їх не хотів, няв.
– Це твоя вина, Лініє. Ти казала, що бос любить трусики.
– Що? Пурсено, ти теж так думала, няв!
– Я хотіла спочатку перевірити. І віддати йому твої.
– Чому тільки мої?! Це було б несправедливо, няв!
– Ось чому ми зібрали трусики у дівчат з гуртожитку.
– Я не про це, няв! Ти могла віддати йому свої, няв!
– Я не підходжу, бо в мене великі груди.
Було трохи цікаво спостерігати за їхнім комедійним номером, суть якого зводилася до спроб перекласти провину з одної на іншу. І чому вони думали, що мені подобаються дівчата з маленькими грудьми? З великими мені теж до смаку.
– Замовкніть! – Здавалося, вони могли займатися цим вічно, тому я плеснув у долоні, перебиваючи. – Пам’ятаєте, що я казав раніше? Я ж казав вам не чіплятися до слабких. Пригадуєте, так?
Від цього вони затремтіли.
– М-ми не чіплялися до слабких, няв! – скиглила Лініа.
– Т-так. Ми чемно їх просили… – схлипнула Пурсена.
Прохання, га? Ніби якась першокурсниця змогла б сказати «ні» цим двом порушницям спокою.
– Ви ж звіролюдки, тому повинні розуміти, як це принизливо, коли з вас здирають одяг.
– А-але ми давали їм натомість нову спідню білизну, няв!
– Справді? Судячи з усього, ціла купа першокурсниць виглядали нещасними.
– Мабуть, їм просто не підійшов розмір нових. Ми не вимагали трусиків у дівчат, які категорично відмовлялися, клянусь!
Гм? Це трохи не відповідало тому, що мені сказала Аріель. Від цього мені стало трохи легше. Я почувався б жахливо, якби вони силою зривали з когось одяг. У мене навіть виникла спокуса роздягнути їх догола і примусити ходити на публіці просто для того, щоб вони зрозуміли, як це принизливо.
– Б-босе, ти ж казав, що не будеш сердитися, няв! Ти обіцяв!
– Це всього лише прикре непорозуміння, гаразд? Будь до нас трохи поблажливішим…
Очевидно, ці двоє боялися покарання більше, ніж чогось іншого. Проте, якщо подумати, вони робили це заради мене. Я виглядав пригніченим, тому Лініа і Пурсена вирішили мене підбадьорити. Це була їхня єдина мотивація.
Навіть якщо мені не сподобався їхній подарунок, у певному сенсі це все одно був гарний жест. Звісно, люди, що постраждали, почувалися огидно і я співчував їм, але звіролюдки робили це з добрими намірами.
На відміну від хуліганів з мого минулого життя, вони робили це не тому, що хотіли принизити іншу людину. Це як діти збирали мушлі цикад і приносили додому. Чи не буде надито суворо карати їх за це?
– Що ж, гаразд. Але якщо я дізнаюся, що ви справді когось травмували, то примушу вас голими стати на коліна перед ними і вибачитися.
– Д-добре, няв.
– Вибач…
Ну, турботу про їхніх жертв я міг залишити на Аріель.
Я не міг змусити себе розізлитися на них. Можливо, це тому, що ми близькі. Можливо, я став упередженим, бо вони мої друзі?
– Але чому ви взагалі вирішили подарувати мені купу спідньої білизни?
Вони з розгубленістю подивилася на мене, ніби я поставив найдивніше питання у світі.
– Бо ти поклоняєшся їм як богам, так, няв?
– Бо трусики є у твоєму особливому вівтарі.
А, зрозуміло. Зрештою це була моя вина. Я ніколи не мав дозволяти цим двом навіть на секунду побачити мого святого ідола.
– Ви неправильно зрозуміли, – сказав я. – Я не вважаю трусики богами чи щось таке. Вони просто належали комусь, кому я поклоняюся. Священна реліквія, так би мовити.
– О, серйозно, няв?
– Ми серйозно думали, що ти у культі трусиків чи щось таке.
Мені справді подобалися трусики, але я ніколи не заходив так далеко.
– Гаразд, раз все з’ясувалося… подбайте про те, щоб такого більше не повторилося, добре?
– Зрозуміли, няв!
– Ми будемо обережними.
Однак я не міг не додати ще кілька слів.
– Якщо ви справді відчуваєте потребу дати мені трусики, я б віддав перевагу тим, які ви знімете з себе прямо переді мною.
– Га?
– Га?!
Упс. Можливо, не слід було це говорити.
Лініа і Пурсена чомусь багатозначно посміхнулися мені.
– Так і знала! Босе, ти хочеш з нами спарюватися, няв!
– Та, звісно, хоче. Він же теж чоловік, тому не може встояти перед нашими чарами.
Тц, ці двоє дратували. Я щойно попросив їхні трусики й отримав таку реакцію. Вони ж мали відчувати огиду чи щось таке, але замість цього дражнили мене. Можливо, ці двоє закохані в мене?
Ні, це не так. Це було щось інше. Вони мали до мене прихильність, але це відрізнялося від того, що відчувала Сільфі. Я не міг точно визначити в чому різниця. Тому поки що думав про це як про дивну дружбу.
У будь-якому разі, я сказав все, що потрібно, і ця розмова закінчилася. Моя репутація, мабуть, постраждала трохи після цього випадку, але це не мало стати великою проблемою. Я не з тих, хто переймається чутками.
Коли ми втрьох вийшли з-за будівлі, то натрапили на групу першокурсників. Судячи з сумок, які вони мали при собі, ці студенти, мабуть, поверталися до гуртожитку. Щойно вони помітили нас, то всі відійшли вбік, щоб не йти нам на зустріч. Я помітив Норн у самому кінці групи. Вона подивилася на мене, а потім на Лінію і Пурсену. Спочатку на її обличчі з’явився подив, потім недовіра й обурення, а коли вона проходила повз нас, то кинула на мене неприємний погляд.
Лінія і Пурсена обернулися їй у слід з похмурими обличчями.
– У чому проблема тої першокурсниці? Яке зухвале ставлення, няв.
– Серйозно. Треба показати їй, хто тут головний.
– Просто, щоб ви знали, ця дівчинка – моя молодша сестра.
Щойно я це сказав, як Лінія і Пурсена здригнулися, а їхні вуха помітно опустилися.
– Н-ну, добре бачити, що в неї є дух, няв!
– Ага, і ще вона дуже мила.
Це було досить легко зрозуміти. З усмішкою, я поплескав їх по плечах:
– Що ж, за можливості приглядайте за нею, добре?
– Звісно, няв.
– Ми будемо чемними.
Проте мовчання Норн мене турбувало. Я хотів, щоб ми могли нормально поговорити, але не знав, що робити. Однак… поки вона сама справлялася, мені здавалося, що я не мав форсувати це питання.
І ось так без якихось пригод минали дні. Я не зближувався з Норн, але вона дотримувалася обіцянки і приходила до мене додому раз на десять днів.
Враховуючи, що сестра мене явно недолюблювала, я був здивований, що вона поводилася так слухняно. Мені здавалося, що Норн буде більше опиратися, але прямого опору не було… хоча вона іноді кривилася.
Хмм… Якщо подумати, то я проводив з сестрами час тоді, коли вони були ще зовсім маленькими, щоб щось розуміти. Можливо, було дурістю очікувати, що ми раптово зблизимося як сім’я. Мабуть, у такому випадку дружнє ставлення Аїші більш незвичайне. Те, що ви родина, не означає, що можете беззастережно ладнати. Я добре це знав.
Насправді існували деякі речі, які неможливо пробачити саме тому, що ви родина. Як, наприклад, коли я вдарив Пола перед Норн. Ми з ним помирилися і швидко залишили це позаду, але спогад про це, можливо, досі тлів у ній як щось, що неможливо пробачити.
Якби… якби вона колись загадала про цей випадок, я мав би щиро вибачитися. І не звести все до слів: «Не згадуй про цю стару історію».
Ну, не було потреби поспішати. Ми, ймовірно, роками житимемо поруч, а то й десятиліттями. Якщо їй знадобиться рік чи два, щоб розвинути до мене теплі почуття, я міг з цим впоратися.
Зрештою братам і сестрам не потрібно ставати найкращими друзями. Головне: бути достатньо близькими і підтримувати розумну дистанцію. Знадобиться деякий час, щоб знайти комфортні для нас стосунки.
Всього через кілька днів після досягнення цього висновку я отримав тривожні новини.
Норн зачинилася у своїй кімнаті.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар