Розділ 8. Ув’язнений Колдрім. Частина 2
Розділ 8. Ув’язнений Колдрім. Частина 2
***
Від також переглянув відео того, що відбулося в королівському палаці Каламора. Як учасник квесту, він мав змогу спостерігати за цим.
На дуже коротку мить, приблизно на 0,01 секунди, Від замислився над наслідками війни.
– Ну, байдуже. Це не моя справа.
Яке рішуче ставлення!
Ґомчі кивнув, ніби це була найприродніша річ у світі.
– Діти виростають, б’ючись. Житимуть вони чи помруть – це їхня справа, тож не потрібно перейматися.
Ґомчі3 додав:
– У дитинстві, коли я не отримував прочуханку раз на три дні, у мене починалося порушення травлення.
Ґомчі4 згадав минуле:
– У дні, коли мене сильно били, я, як не дивно, добре засинав.
Загинуть гравці королівств Каламор і Хевен чи ні – їх це абсолютно не цікавило.
Однак були ті, хто відчував хоч невеликі докори сумління, це виявилася група Пейла.
Глибокі зморшки на лобі Пейла не хотіли зникати.
– Війна…
Ірен також дуже хвилювалася.
– З користувачами обох королівств все буде добре, правда ж?
Деякий час Пейл не міг нічого сказати.
Війна була можливістю.
Золотою можливістю в одну мить порушити застійний баланс між фракціями!
Ймовірно, були ті, хто чекав цього дня, а також і інші, які неминуче будуть втягнуті у війну та зазнають шкоди.
Королівство Каламор і королівство Хевен.
Яка б сторона не втратила території, які б замки не були зруйновані – це була втрата для користувачів, що базувалися в цих регіонах.
Якби дворяни чи лицарі, з якими вони наполегливо працювали, щоб побудувати дружні стосунки, загинули, це також була б величезна втрата.
У найгіршому разі їх чекало вигнання і втрата всього.
Для таких гравців, як Пейл та Ірен, що вже давно покинули королівство Розенхайм і багато мандрували, це не мало великого значення, але значна частина користувачів не змогли покинути свою батьківщину.
Було багато переваг через те, що це країна, з якої вони починали.
Селяни і містяни поводилися привітніше, а також було чимало інформації про територію навколо. Зі зростанням, накопичений внесок і рівень близькості не давали так просто повернутися гравцям спиною до батьківщини.
Навіть для користувачів з рівнем понад 300 цінність країни, з якої вони починали, була неоціненною, оскільки вони часто вирушали в експедиції, про які просила знать, і поверталися з них.
Однак Пейл не мав уявлення про розклад сил між королівствами Каламор і Хевен, а також про всі ті заплутані обставини, що перепліталися між собою.
Тож він запропонував найзручнішу і найраціональнішу відповідь.
– Ну, поки нас не спіймають, все має бути добре.
– Це справді мудра думка.
Зефір висловив згоду.
– Поки інші не знають, все гаразд.
– Саме так. Це не наша справа.
Думку Пейла всі сприйняли з великим ентузіазмом.
Це був результат того, що група, колись така добра, поступово ставала злою під впливом Віда.
Мейлон теж добре знала, що їй слід зробити.
– Я виріжу цю частину.
Якщо на трансляції не буде показано, що вони звільнили Колдріма, то ні про що не доведеться турбуватися. Адже якщо заздалегідь видалити ці фрагменти з оригінального матеріалу, а потім надіслати на телеканал, вони нізащо про це не дізнаються.
Сторона, відповідальна за жахливий перерозподіл сил між двома королівствами, знову звернула свою увагу на скарбницю вампірів, що знаходилися прямо перед ними.
За успішне виконання завдання безіменний вампір вручив Віду іржавий ключ, міцність якого майже вичерпалася, але для нього це не було перешкодою.
[Ключ від скарбниці
Міцність: 2/20
Ймовірно, через тривале
використання ключ жахливо зношений. Він настільки сильно поїдений корозією, що,
швидше за все, його можна буде використати близько трьох разів.]
«Я не вперше виконую квести, для мене – це раз плюнути».
Потрібно було знайти, де розташована скарбниця.
Оскільки вампір не розкрив, де вона, вони мали дослідити все за допомогою іржавого ключа. Однак Від уже ретельно вивчив Тодум і визначив ймовірне місце розташування скарбниці.
– На вершині шпиля. Місце, над яким вночі висять місяці, якщо дивитися з центру Тодума.
Щоразу, коли Від хотів відмовитися від завдання, він дивився на шпиль і відчував, як течуть слинки.
Так само було і вдень великої битви, коли лунав грім та спалахували блискавки. Він побачив, як усередині шпиля, ніби у відповідь на це, зблискувало золоте світло.
Мейлон озвучила свої сумніви:
– Але ж на шляху до шпиля немає замкнених дверей?
– І ключ до цього – вікно.
– Що?
– Нам слід дивитися на це з точки зору вампірів. Вікна для них зручніші. Якщо зайти у шпиль через вікно, то ти опинишся не з того боку, звідки ведуть сходи, а з протилежного. Саме там, де місяці будуть прямо перед тобою.
Від, який оцінював речі з перспективи іншої людини лише в такі моменти.
Він без труднощів увійшов до скарбниці через вікно. Вампір, який слідував за ними, підтвердив його припущення.
Безіменний вампір заговорив:
– Ви можете взяти лише одну зброю або один обладунок на людину. Якщо ви забажаєте більше, то накличете на себе гнів нас, вампірів.
[Дозволено взяти лише один предмет. Якщо візьмете більше, вампіри не пропустять вас і можуть напасти.
Якщо ви загинете від їхніх рук,
всі предмети, що ви маєте при собі, будуть вилучені і відправлені до скарбниці.]
І ось, звільнивши Колдріма зі скарбниці, вони, не встигаючи оглянути все, метушилися, шукаючи потрібні речі.
Навіть звільнення Колдріма було
неабиякою подією.
На показ були виставлені десятки куль, а душа Колдріма була замкнена в одній із прозорих сфер, на якій було намальоване магічне коло.
– О, нарешті сюди прийшли люди… – пролунав моторошний голос Колдріма.
Це був голос, від якого навіть привиди заплакали б, але його сповнювало хвилювання, радість і екстаз.
– Люди, випустіть мене швидше. Я – Колдрім, лицар королівства Каламор, нарешті зможу знову присягнути на вірність його величності.
Однак, на його жаль, люди, які потрапили до скарбниці вампірів, виявилися не такими вже і поступливими.
Від, який піклується лише про гроші, його супутники, що мимоволі стають схожими на нього, і бездумні Ґомчі!
Роздратованим тоном Від спитав:
– Хто ти такий, щоб тебе випускати?
– Ти не знаєш мене? Я Колдрім, лицар королівства Каламор.
– Справді? Але тепер ти ув’язнений.
– ……
Колдрім заговорив набагато обережніше.
– Все ж… якщо тільки розбити цю кулю, що утримує мою душу, я стану вільним. Мою душу вампіри схопили в полон лише завдяки обману, а моє тіло мало залишитися цілим десь на континенті, тож я можу воскреснути.
– А що, як воно вже згнило?
– ……
Манера, з якою говорив Від, могла довести співрозмовника до відчаю лише кількома словами!
Люди, що увійшли до скарбниці, скинули сповненого надії Колдріма у безодню!
Чиста біла душа всередині сфери зменшилася до крихітних розмірів.
Душа пораненого лицаря!
Мейлон обережно прошепотіла йому на вухо:
– Віде, є прецедент, коли когось у подібному випадку воскресили цілком здоровим.
– Як?
– Для воскресіння історичних постатей існує кілька передумов: вони можуть заволодіти новим тілом… ну, це в основному стосується темних магів; або вони можуть отримати нове тіло в храмі, або їхнє колишнє тіло може залишитися. Тіло лицаря, яке втратило душу, не зникає, а зберігається завдяки якомусь заклинанню або виживає в підземеллі, відбиваючи нападників під впливом інстинктів.
– Отже, ти кажеш, що Колдріма справді можна воскресити на цьому континенті.
– Це цілком можливо.
Однак це не означало, що Від одразу ж звільнив лицаря.
– Колдріме, ви, мабуть, навіть не уявляєте, як важко нам довелося боротися, щоб дістатися сюди. Нам довелося погодитися на вимоги вампірів, щоб врятувати вас. Ми навіть кинули наші тіла в багнюку, щоб потрапити сюди… А ви, якого так легко звільнять, швидко забуде про цей прояв доброти.
– Лицар ніколи не забуває зробленого добра.
– Колдріме, не забувайте своїх переконань. Дотримуйтеся лицарських чеснот: знищувати монстрів і захищати слабких. Це єдине, чого я від вас прошу.
Раптовий режим надзвичайної люб’язності!
Від прагнув посилити їхню близькість, не розбиваючи кулі з ув’язненою душею. Його наміром було потоваришувати з праведним лицарем, спираючись на справедливість і чистоту.
Однак Колдрім не дарма мав репутацію великого лицаря, а тому не повірив так легко.
– Як дивно. Ще мить тому ти говорив так, ніби не збираєшся мене випускати…
– Це тому, що побавивши тебе, мене охопив гнів… бо я думаю про багатьох товаришів, які пожертвували собою, щоб врятувати тебе… у-у-у!
Від навіть спробував вичавити кілька сліз!
Коли він думав про загиблих практикуючих, на його губах з’являлася посмішка.
«Я можу заощадити на продуктах».
Однак, подумавши про цих людей як про шукачів пригод, що цінують товаришів, тон Колдріма пом’якшав.
– Щоб врятувати мене… Коли я повернуся до королівства Каламор, то не забуду про вас. Вибачте. Зараз мені нічого запропонувати, тому я не можу пообіцяти щось ще.
Якщо зблизитися з королем і вельможами, то можна легко отримати завдання і значні вигоди. Оскільки Від вже трохи налагодив стосунки, він зможе легко зав’язати розмову, коли відправиться у королівство Каламор.
Як темному гравцю, йому було невідомо до якої країни пізніше поведе шлях, тому потрібно було налагодити стосунки з якомога більшою кількістю людей.
Від був задоволений уже цим, але раптом у голову прийшла ідея.
– Виклик лицаря смерті Ван Гоука!
– Ви кликали, господарю?!
Лицар смерті. Згадавши, про його належність до імперії Каламор, Від вирішив викликати його.
– Ти колись був лицарем імперії Каламор, так?
– Це було за мого життя. Тепер, як лицар смерті, я клянуся у вірності своєму господарю.
– Однак тут є хтось з Каламора, тож трохи поговорімо.
– Зрозумів.
Лицар смерті втупився у сферу, в якій ув’язнили душу Колдріма.
– Ти з Каламора?
– Це так. Але це не та назва, яку може вимовляти якийсь там лицар смерті.
Колдрім, як і належало чесному лицареві, намагався відмовитися від розмови з Ван Гоуком.
Лицар смерті терпляче запитав:
– З якого батальйону?
– Що?
– Я питаю, з якого ти батальйону академії лицарів.
– З 694-го.
Почувши це, лицар смерті зневажливо посміхнувся:
– Вже стільки часу минуло? Я зі 164-го.
– Старший!
Колись лицар – завжди лицар!
Ван Гоук, який жив за часів імперії Каламор, був далеким старшим товаришем Колдріма.
Це не було питанням близькості.
Це – ієрархія!
Між лицарем смерті Ван Гоуком і Колдрімом встановилися ієрархічні стосунки.
Це нагадувало армійський принцип, де солдати підпорядкувалися тим, хто має вищий ранг.
Лицар смерті вперше за довгий час відчув прилив сил.
– Коли я був у Каламорі, ми панували над усім континентом. Де б ти не був, варто тільки сказати, що ти з Каламора, як всі тремтіли від страху.
– Вибачте, старший. Зараз міць нашої держави значно ослабла через сусідні країни, ми навіть більше не називаємося імперією.
– Як прикро.
– Це все через некомпетентність молодших товаришів. Якби ж мене тільки не полонили вампіри… А! Старший, ви теж допомогли мене врятувати.
– Як лицар Каламора, я мав це зробити.
– Дякую, старший.
– Нікчемо! Подумати тільки, що тебе змогли полонити якісь там вампіри.
Це був момент, коли гордий Колдрім затремтів перед Відом і лицарем смерті.
Коментарі
Дописати коментар