Розділ 2. Вбивці на ночівлі! Частина 1
Розділ 2. Вбивці на ночівлі! Частина 1
На головній вулиці столиці панував хаос.
– Ц-це мертве тіло…!
– Що сталося?
– Кажуть, двох дворян убили!
– Не підходьте ближче!! Ми проводимо розслідування!
Два трупи висіли на фонтані посеред вулиці. Навколо зібрався натовп, здійнявся галас.
– Це гральні карти застрягли у їхніх головах?
– Я чув, що днями вбили ще одного дворянина.
– О, я знаю. Графа Ґете Моно вбили. Моя подруга працювала в нього покоївкою…
– Що, правда?!
– Правда! Хорако навіть бачила вбивцю! Він був одягнутий як клоун!
– Ну, це більше схоже на брехню…
– Сказано ж: стійте подалі! Відійдіть!!
Лицарі відтісняли натовп, що скупчився.
Рано-вранці на головній вулиці зібралася незвично велика юрба, крізь яку пробивалася красива дівчина з рудим волоссям.
Це була Крістіна.
– Будь ласка, відійдіть, мені потрібно пройти! – наполягала вона.
– А ви…?
– Я Крістіна Хоуп, донька герцога. Я тут, щоб оглянути місце злочину.
– А, так, родина Хоуп. Можете проходити…
На обличчі лицаря, який стримував натовп, з’явилося роздратування, але він все-таки пропустив Крістіну.
– Це ж…
Побачивши фонтан, вона ахнула.
На його головній колоні висіло двоє чоловіків. Крістіна впізнала ці попелясті обличчя.
– Граф Кузая і барон Ґрехан…
На обличчях мертвих відбилися страх і шок.
– …Хе.
Губи Крістіни скривилися у посмішку.
Ще двох паразитів знищено.
– Троє членів Тринадцяти Клинків Ночі були вбиті один за одним. Важко повірити, що це збіг обставин.
Позаду неї прозвучав голос.
Крістіна прикрила криву посмішку рукою й обернулася. Там стояв Ґрей, голова слідчого відділу ордену лицарів.
– Голово Ґрею… що ви маєте на увазі?
– Просто висловив свою щиру думку, пані Крістіно, – він ледь помітно засміявся, але його очі пильно дивилися на неї. – Троє дворян убиті один за одним. І всі вони належали до однієї організації. Назвати це випадковістю важко.
– Що ж, тут не заперечиш.
– Я також чув, що є дворянський рід, який має проблеми з цією організацією.
– Здається, ви багато знаєте.
– Це моя робота.
– Заздрю тому, який відданий голова відділу ордену лицарів. Упевнена, що ви скоро впіймаєте вбивцю.
– Звісно, це я і планую зробити. А тепер мені потрібно повернутися до роботи.
Ґрей повернувся спиною, але раптом зупинився.
– Щось ще? – запитала Крістіна.
Голова Ґрей звернув на неї свій гострий погляд.
– До речі, пані Крістіно, недавно сталося щось хороше?
– Га?
– Мені здалося, що ви щойно сміялися.
– …Мабуть, вам примарилося, – відповіла Крістіна, прибираючи руку від рота.
– Справді? Мабуть, так і було.
З цими словами Ґрей справді пішов геть.
Крістіна видихнула білу хмарку. Потім вона знову подивилася на два трупи.
– Крістіно.
Почувши своє ім’я, вона обернулася і побачила знайоме обличчя.
– Принцесо Алексіє…
– Я щойно прийшла з особняка графа Кузая.
– Чому звідти?
– Це не місце, де скоїли злочин. Вбивця убив двох людей в особняку графа Кузая, а потім приніс їхні тіла сюди. Бачиш, лицарі досліджують сліди.
– Ваша правда…
Лицарі майже повзали, досліджуючи червоні сліди, що вели до фонтану.
– Особняк графа у такому ж стані, як дім Ґете Моно, – сказала Алексія. – Охоронці або мертві, або так сильно поранені, що не здатні битися. Служниці лише знепритомніли і не постраждали.
– Це неабияка робота.
– Ця людина досить вправна. Вона успішно здійснила кілька складних убивств поспіль. Граф Кузая і барон Ґрехан не дурні. Вони були напоготові і залишалися у таємній кімнаті, але це їм не допомогло…
Крістіна знову подивилася на тіла, що висіли на фонтані.
В одного з них гральна карта застрягла у горлі, а в іншого – у потилиці. Наскільки вона могла судити, це були єдині травми.
– Кожен з них помер від одного удару гральною картою, – зауважила Крістіна. – Той самий метод, що і минулого разу.
– Служниці графа Кузая також говорять, що бачили закривавленого клоуна. Жодних сумнівів, що винуватець той самий, – сказала Алексія.
– Чого він сподівається досягти? Гральні карти, костюм клоуна, перенесення тіл аж до фонтану… ніщо з цього немає сенсу.
– Я не знаю. Є лише жменька людей, що здатні на таке. Гадаю, вони почнуть розслідування з найвпливовіших людей столиці.
– Сподіваюся, їм вдасться знайти винуватця…
– Думаю, нам слід піти. Буде недобре, якщо хтось бачить, що ми затрималися тут.
– Так, маєте рацію. До речі, принцесо Алексіє, я б хотіла з вами дещо обговорити…
Як тільки Крістіна зібралася піти з місця події…
– Ой-йой, це дивно.
Пролунав млявий голос. Він належав звичайному хлопцеві з чорним волоссям і чорними очима. Це був Сід Каґено.
– Чому ти тут, Сіде? Я ж сказала тобі чекати мене на віллі!
– Що ти маєш на увазі під «чекати мене на віллі»? – Алексія неймовірно швидко відреагувала на слова Крістіни.
– Е, н-ну… – вона завагалася, не знаючи, як краще відповісти. Крістіна мала намір обговорити все, включно ситуацію з Джеком-Різником, з Алексією. – Багато чого трапилося.
– Точніше.
– Що ж, я збиралася пізніше розповісти вам усе.
– Тоді це пізніше має настати швидше, добре?
Крістіна кивнула, відчуваючи дивну напругу.
– Ой-йой, це дивно, – Сід повторив ті самі слова, ніби з нетерпінням чекав на реакцію.
– Чому ти тут, Сіде? – запитала Крістіна. – Я ж сказала тобі зачекати, бо тут небезпечно…
– Ну, я хвилювався за тебе, тому і прийшов, – сказав він монотонним голосом.
– Ви, здається, досить добре ладнаєте. Коли ви так зблизилися? – солодко посміхнулася Алексія.
– Сіде, що такого дивного? – запитала Крістіна.
– Гральні карти.
– Гральні карти, звичайно, дивні, але…
– Будь-хто це може бачити, що вони диві. Чому ти завжди такий, Почі? – пробурчала збоку Алексія.
– Якщо я правильно пам’ятаю, першу жертву вбили тузом пік, – сказав Сід.
– Так, це правда.
– А цього разу жертв убили двійкою і трійкою пік.
– Ти намагаєшся сказати, що цифри зростають?
– Будь-хто може це зрозуміти, – різко кинула Алексія.
– Річ не лише у числах, – Сід вів далі, – ці гральні карти – усі піки. Вбивця, мабуть, не просто так обрав цю масть.
– Так, вони всі піки, але чи має це якесь значення?
– Кожна масть у колоді карт символізує певну річ. Наприклад, черви – це кохання, бубни – торговців, хрести – знання.
– Я ніколи не чула про це. Що символізує піка?
– Одне зі значень – зима.
– О, розумію, вбивця обрав піки, бо зараз зима, – роздратовано сказала Алексія. – Блискучий висновок, Почі.
– Піки мають не одне значення. Є й інші. Наприклад, ніч, меч, смерть.
– Ніч і меч?! – вигукнула Крістіна.
– І ще смерть… Не може бути! – Алексія різко втягнула повітря.
Вони обмінялися поглядами.
– У колоді тринадцять карт пік, – сказав Сід. – Цього якраз достатньо для тринадцяти людей.
– Тобто він планує вбити всіх Тринадцять Клинків Ночі?!
– Це не може бути правдою…
Бо інакше це було прямою провокацією й оголошенням війти проти Тринадцяти Клинків Ночі.
– Про що він думає? Тільки божевільний міг так попередити своїх жертв, – сказала Алексія.
– Але він справді убив трьох жертв, як і кажуть картки. Звичайний божевільний не міг би цього зробити, – Крістіна гарячково міркувала.
– Я теж не знаю, про що думає вбивця. Але він залишив тут ще одну важливу підказку, – Сід багатозначно посміхнувся.
– Важливу підказку?
– І де вона…?
Алексія і Крістіна озирнулися.
– Ось там.
Поглянувши туди, куди вказав Сід, вони побачили схвильований натовп.
Їхні погляди упали на трупи. Лицарі зняли їх з фонтану, оголивши закривавлену колону.
– Вам не здається, що кров на ній схожа на літери? – поцікавився Сід.
– Га?!
– Що?!
Алексія і Крістіна помітили це одночасно.
– Що це? Там напис кров’ю!
Здавалося, юрба помітила це трохи пізніше.
– Що там написано? Я звідси погано бачу. Джек… щ… що?
– Джек-Різник, ось що там написано.
Слова Сіда прозвучали зловісно і в мить рознеслися у натовпі.
– Там написано Джек-Різник!
– Це ім’я вбивці?!
– Мабуть, так! Джек-Різник – серійний вбивця!
– Він убиває дворян у столиці! Це виклик для знаті!!
Вигукуючи, натовп розбігся по столиці.
Алексія скривилася:
– До полудня всі у столиці довідаються про те, що сталося.
– Новина зрештою мала поширитися, – зітхнув Сід.
– Джек-Різник… – тихо сказала Крістіна.
– Що таке, Крістіно? Ти щось зрозуміла? – запитала Алексія.
– Ні, але… я б хотіла про дещо поговорити, – сказала вона зі стривоженим виразом обличчя.
Коментарі
Дописати коментар