Розділ 2. Вбивці на ночівлі! Частина 2
Розділ 2. Вбивці на
ночівлі! Частина 2
***
Переглядаючи копії викривальних документів, які їй надали, Алексія хмурилася.
– То ось воно що. Джек-Різник вже зв’язався з тобою…
В академічній аудиторії, якою ніхто не користувався, було троє людей: Алексія, Крістіна і Сід.
– Якщо ми ефективно використаємо ці докази, то зможемо загнати у кут фракцію Дакуайкан. Але оскільки мотиви Джека-Різника невідомі, не можна діятися необачно. – На обличчі Крістіни був стурбований вираз.
– Ми навіть не знаємо, друг він чи ворог, – погодилася Алексія. – Нам відомо лише, що він хоче, щоб ми використали докази, але яку користь Джек-Різник з цього матиме…?
– Ми також не можемо сказати, звідки взяли документи. Це обмежує можливості їх використання.
– У мене є ідея стосовно цього. Чи можу я взяти ці документи на деякий час?
– Це копії, але звісно. Що ви плануєте зробити?
– Я хочу порадитися з батьком.
– О, це було б неабиякою допомогою.
Алексія, поклавши закривавлені документи в сумку, сумно посміхнулася:
– Я б не була так в цьому впевнена…
– Про що ви, принцесо Алексіє?
– Нічого такого. Що важливіше… чому ти і це спите разом?
Алексія схопила Сіда за комір і штовхнула його перед Крістіною.
– Ну, з міркувань безпеки? Він бачив інформацію в документах, якщо фракція Дакуайан дізнається про це, то виникнуть проблеми.
– Звучить так, ніби ви спите в одній кімнаті.
– Бо простіше забезпечити безпеку, коли всі в одному місці.
– Це правда, але…
– О, до речі, я чула, що ви раніше вдавали, що зустрічаєтеся з Сідом.
– Щ-що з цього?
– Я просто хвилювалася, що ви двоє, можливо, справді зустрічалися. Якщо так, то прошу вибачення за мою неуважність.
– Н-ні, ми не зустрічалися. Це абсолютно неможливо.
– Саме так, я краще помру, ніж зустрічатимуся з Алексією, – додав Сід.
– Стулися, Почі!
Алексія грубо потрясла його за шию.
– Он як, то ви все ж таки не зустрічалися, – сказала Крістіна.
– Звичайно, ні. Якби я зустрічалася з Почі, це стало б ганьбою для родини Мідґар.
– Що ж, тоді проблем нема, чи не так?
– Га?
– Якщо ви не зустрічаєтеся, то я не бачу жодної проблеми в тому, щоб ми спали в одній кімнаті.
– Ну… я хвилююся за тебе, Крістіно. Переживаю, що цей хлопець може зробити щось дивне.
– Я такого не робитиму, – сказав Сід.
– Хвилюєтеся за мене? Я ціную це, але нема причин для хвилювання. Мої навички магічного фехтувальника вищі, ніж у Сіда.
– Ти маєш рацію, але Почі іноді демонструє неймовірно витончене володіння мечем. Хоча це малоймовірно, але завжди є шанс…
– Ви така добра, принцесо Алексіє. Я неймовірно зворушена тим, що ви так турбуєтеся про мене. У такому разі, чому б вам не приєднатися?
– Га? – Алексія здивовано кліпнула.
– Якщо ви залишитеся з нами на ніч, то нічого поганого не станеться, – запропонувала Крістіна.
– Будь ласка, ні, – заговорив Сід. – У мене мурашки повзають шкірою лише від думки, що доведеться спати в одній кімнаті з Алексією…
– Замовкни. – Алексія закрила рукою рот Сіда. – Гадаю, це непогана ідея.
– Мій батько буде у захваті.
– Ммм! – протягнув Сід.
– Я зміню свій розклад.
– Добре, я проведу відповідну підготовку.
– Ммм! Ммм!
– Тоді побачимося пізніше.
З цими словами Алексія швидко пішла геть.
– О Боже, як так сталося, що Алексія ночуватиме з нами? – простогнав Сід, він виглядав похмурим, ніби воїн, що ішов на смерть.
– Хіба ж це не чудово? – сказала Крістіна.
– Я спатиму у гуртожитку.
– Ні.
– Вибачте, але я не можу скласти вам компанію. У мене є справи…
Сід майже закінчив говори, як…
– Що це в біса таке?!
З коридору докотився вигук студентки.
– Цей голос…! – сказала Крістіна.
– Гм?
– Це був голос Елізи. Здається, щось сталося.
Крістіна і Сід вийшли, щоб подивитися.
***
У коридорі здійняли галас Еліза і її свита.
– Як вона сміє? Думає, що я підніму руки і дозволю це зробити?
Коли Еліза кинула пильний погляд на глядачів, ті розбіглися, як перелякані павуки.
Далі її погляд упав на Крістіну.
– Охо-хо-хо, Крістіно. Ти так розслаблено поводишся після того, що зробила.
– Зробила? Про що ти говориш, Елізо?
– Про це! Ти єдина людина, яка могла залишити мені щось подібне!
З цими словами Еліза показала листа, написаного кров’ю.
«Тринадцять жирних поросяток. Перше у паніці втекло і померло. Друге недооцінило небезпеку і померло. Третє померло через власну дурну гордість. Як помре наступне поросятко? Джек-Різник»
– Це… погроза? Де ти її знайшла? – запитала Крістіна.
– Вона була у моїй сумці. Думаєш, розумна, га? – Еліза грізно глянула на неї. – Тринадцять жирних поросяток – це моя родина і наші друзі, чи не так?
– Ну, я не можу сказати напевно.
– Не прикидайся дурною. Джек-Різник. Це ж той убивця, якого ти найняла.
– Ні, це не так.
– А тепер ти провернула такий трюк. Думаєш, що тобі це зійде з рук?
– Я ж сказала: це не так.
Звук ляпаса прокотився коридором.
Еліза вдарила Крістіну по щоці.
– Насолоджуйся цим, поки можеш. Мій батько розлютився, тож у тому, що станеться, ти не можеш звинувачувати когось іншого, крім себе.
Крістіна відповіла крижаним поглядом.
Раптом Сід, який був позаду, відлетів.
– Піґяа-а-а-а-а-а!
З його носа і рота бризнула неймовірна кількість крові, коли він злетів у повітря.
– Сіде?!
– Ахаха, як жалюгідно!
Його вдарив один з лакеїв Елізи.
– Що ти робиш?! – вигукнула Крістіна. – Він до цього не причетний!
– Ой, ну, не знаю. Це те що трапляється, коли ти кидаєш мені виклик. Молодець, Бов Дуре.
Її лакей, Бов Дур, гордо витер кров з кулака й усміхнувся.
– Хе-хе-хе, я просто легенько стукнув його.
– Неймовірно, Бове. Навіть легеньким ударом ти відправив його аж в інший кінець коридору.
І справді, удар Бова відкинув Сіда на відстань понад п’ятдесят метрів у протилежний бік коридору.
– Ну, знаєш, я став сильнішим, – сказав Бов.
– Ти такий надійний, – Еліза обійняла його рукою і притиснулася до нього грудьми. – Мені подобаються мужні хлопці, як ти.
– Ехехе, можеш розраховувати на мене.
– Але будь обережним, ти можеш стати наступною ціллю.
– Ха. Та я розмажу того Джека-Різника!
– Ху-ху, якщо ти це зробиш, я дам тобі винагороду.
Спокусливо усміхаючись, Еліза пішла зі своїм лакеєм.
***
У лазареті академії мені надавала допомогу сексуальна лікарка.
– Добре, все зроблено. Постарайся більше не вв’язуватися у бійки, гаразд? – сказала лікарка, після чого зайнялася іншими своїми обов’язками.
– Сіде, ти в порядку? – Крістіна стурбовано подивилася на мене.
– Це був досить сильний удар, але мені вдалося уникнути трьох відсотків пошкоджень, ухилившись, тож я заледве вижив.
Я усміхнувся, моя щока опухла.
– Тобі слід сьогодні відпочити в лазареті. Я прийду за тобою після занять, – сказала Крістіна, а потім вийшла.
Я ліг на ліжко і легенько потягнувся.
– Привіт.
Раптом з-під ліжка виринула маленька дівчина. Це Ніна.
– Привіт, – відповів я.
Я з самого початку знав, що вона підслуховувала.
– Що таке?
– Просто хотіла повідомити тобі про ситуацію з Клер.
– А, звісно.
– Ходімо до її палати.
Ніна була мініатюрною, як і завжди. Я пішов за нею до кімнати Клер.
Її палата трохи змінилася з останнього разу, коли я тут був. Тепер навколо була купа медичного обладнання і дивних магічних пристроїв. Клер лежала на ліжку абсолютно нерухомо.
– Сестро…
Біп, біп, біп,
біііііііп…
Один з магічних пристроїв запищав. Я бачив подібні в лікарнях у моєму попередньому житті.
– Її пульс зупинився. Вона пішла…
Я склав руки разом і заплющив очі.
Ніколи раніше не вірив у потойбічне життя, але оскільки я переродився, то, можливо, моя сестра теж десь переродиться, якщо їй пощастить.
Зараз я молився, що вона не переродилася тарганом чи блохою.
– Хоча б дозволь їй переродитися мишею або чимось подібним.
– Вона не мертва, – Ніна кинула на мене докірливий погляд.
– Але пристрій щойно зупинився.
– Це звук завершення вимірювання магічної сили.
Це сказала не Ніна, а сексуальна лікарка. Вона майже безшумно зайшла до кімнати.
– А ви… ви ж були в лазареті, так? – сказав я.
– Так. Мене звати Мю, я лікую Клер і виконую обов’язки шкільного лікаря. Мене представила Ніна.
Сказавши це, вона глибоко вклонилася мені.
Лікарка мала темну шкіру, повні губи, а зі срібного волосся стирчали загострені вуха. Темна ельфійка.
– О, ви дуже ввічлива. Мене звати Сід Каґено. Я брат дівчини, що спить.
– Звісно, я знаю, хто ви. Для мене честь познайомитися з вами, сподіваюся, моя робота відповідає вашим стандартам.
– Ні, ні, це честь для мене.
– Ні, ні, ні, ні, це честь для мене.
Люб’язність за люб’язністю.
Ми неодноразово схиляли голови. Однак Мю – лікарка, чому вона поводилася так шанобливо? Це було досить незвично, але, мабуть, мати темного ельфа за лікаря – це рідкість, еге?
Закінчивши з поклонами, вона вміло працювала з пристроєм, перевіряючи магію Клер. Я був приголомшений, наскільки бездоганно Мю маніпулювала магією. Хтось з такими навичками працював лікарем в академії? У неї справді дивовижні навички. Те, як вона стерла свою присутність раніше, було так природно. Сучасні лікарі справді неймовірні…
Я нічого не знав про медицину, тому вирішив, що краще залишити все їй.
– Не можу повірити, що ти знаєш таку вправну лікарку, Ніно. У тебе неймовірні зв’язки.
Ніна сором’язливо засміялася:
– Ня-ха-ха.
– То як стан моєї сестри?
– Її життю нічого не загрожує. Вона згодом прокинеться. Щоб пояснити про стан детальніше, можна сказати, що коливання магічної сили впливає на новий знак на її правій руці…
Коли Мю почала серйозно пояснювати, я підняв руку, щоб зупинити її.
– А, так, так, я зрозумів. Все гаразд, поки її життю нічого не загрожує.
– П-прошу вибачення за мою зухвалість.
– Як я вже казав, все гаразд. Питання в тому, коли вона прокинеться?
Я хотів, щоб Клер спала якомога довше, якщо це можливо.
– Якщо ми чекатимемо, поки вона прокинеться природним шляхом, це займе від кількох тижнів до кількох місяців. Все залежить від адаптивності магії Клер.
– Зрозумів.
– Звісно, ми можемо розбудити Клер силою, але в такому разі виникнуть наслідки для її магічних ланцюгів…
– О, хвилинку, це погано. Цього не можна робити.
– Згодна. Не слід недооцінювати наслідки для магічних ланцюгів. Якщо ми хочемо зробити це, то спочатку потрібно врахувати здоров’я Клер…
Краєм вуха слухаючи пояснення Мю, я поглянув на сестру, яка мирно спала, і ледь чутно пробурмотів:
– Якби ж вона спала вічно.
Клер все одно тільки те і робила, що чіплялася до мене.
Щойно я це сказав, як атмосфера замерзла. Очі Ніни розширилися, а Мю різко вдихнула.
– Якщо ти справді цього хочеш…
Сказала Ніна таким серйозним голосом, ніби проголошувала кінець світу.
– Велика ваша воля, і дивитеся ви далеко за межами наших можливостей. Я не знаю, куди веде ця стежка, але йтиму нею, поки не перестану дихати… – Мю стала навколішки, її погляд сповнений рішучості.
– Е-е…
Що це була за атмосфера? Я відсахнувся, приголомшений напругою, що висіла в повітрі.
– Я… я просто пожартував…
Ви справді не можете
сприйняти серйозно те, що я кажу.
– О, то це був просто жарт…
– Як негідно з вашого боку. Я думала, що моє серце зупиниться.
Напруга в повітрі розвіялася, і вони знову усміхнулися.
Але чому раптом Ніна заговорила так ввічливо?
– Щ-що ж, тоді моя сестра у надійних руках.
Я так швидко вийшов з кімнати, ніби тікав.
Що це була за атмосфера?
Трохи подумавши, мені стало шкода, бо я усвідомив, що це жарт був не зовсім доречним. На своє виправдання я міг сказати, що Клер з дитинства була неймовірно стійкою. Вона з малечку мала надзвичайну здібність до відновлення. Це було настільки неймовірно, що я навіть міг посміятися з того факту, що Клер у комі.
Коментарі
Дописати коментар