2.3 «Це було мило»
2.3 «Це було мило»
– Ось, глянь.
Я зрозуміла, що це стосувалося не тільки мене, Мізуто також дивився у мій бік краєм ока.
– Хі-хі, можливо, він не сказав цього вголос, але, здається, йому дуже сподобалося, мм?
Я негайно закрила рот рукавом кімоно. Я більше не могла стримуватися. Моє обличчя… на ньому розповзалася усмішка!
– Е, ну… це фото…
– Я знаю. Я надішлю його тобі, гаразд?
Я тихо подякувала їй. Потім подивилася на Мізуто, який здавався байдужим. Що тоді, коли він відкинув ідею з більш відвертим одягом, що зараз… у мене виникала підозра. Можливо… я подобалася йому?
Після того, як переодягнулися у звичайний одяг і закінчили прибирати у клубній кімнаті, Мадока-сан запросила мене на екскурсію університетом, оскільки ми вже тут. Такі можливості траплялися нечасто, тому я вирішила прийняти її пропозицію. І хоча Мізуто сказав, що хоче якнайшвидше повернутися додому, але зрештою він пішов з нами.
Оглянувши спортзал, кафетерій, лекційні зали і навіть на короткий час нам вдалося зазирнути до бібліотеки, ми вирішили зробити перерву в кафе на центральній площі кампусу. Подібні заклади мене зазвичай не приваблювали, але побути в університетському кафе здавалося надзвичайно цікавим. Я почувалася не на своєму місці, поки ми не прийшли на місце і я не сіла навпроти Мадоки-сан.
– Посунься трохи.
Але щойно Мізуто сів поруч зі мною, всі мої думки зосередилися на ньому. В-він навмисно вирішив сісти поряд, хоча поруч з Мадокою-сан є вільне місце?! О, ні, заспокойся. Йому просто комфортніше зі зведеною сестрою, ніж з двоюрідною. Це воно. Мабуть… А-а! Однак мені так цікаво!
Мадока-сан взяла меню:
– Що хочете? Тут є торти і всяке різне за розумними цінами! Тому не соромтеся, замовляйте, що хочете!
Хмм… Що ж мені робити? Ми плануємо повечеряти,
тож, мабуть, буде краще взяти щось легке…
– О, торт і парфе виглядають смачно…
– Думаю, я просто візьму каву, – сказала Мадока-сан. – А ти, Мізуто-куне?
– Я буду чорний чай… і цей торт.
– Га?
Він вказав на шоколадний торт, який був одним із варіантів, що я хотіла взяти, але вагалася через парфе.
Зі спокійним обличчям Мізуто сказав:
– Я замовлю його, а ти візьмеш парфе. Ми можемо поділитися, щоб скуштувати обидва. Звучить добре, га?
– А… Т-так. Точно…
Що, це було мило! Г-га? Він що, мій хлопець? Ми зустрічаємося?!
– Охо? – очі Мадоки-сан багатозначно засвітилися у відповідь на пропозицію Мізуто.
Я так і знала! Вона теж це помітила! Це правда… мені не здалося! Він закоханий! Захований в мене так?! …О, ні, ні, заспокойся. Ми говоримо про цього хлопця. Можливо, він просто прискіпливий до того, що їсть. Так. Це, мабуть, воно… правда?
Невдовзі мені подали парфе, а Мізуто – торт. Парфе був не надто великим, якраз підходив для швидкого перекусу. Морозиво зверху виявилося не надто солодким, і навіть мало легку кислинку. Хмм… схоже, я віддала б перевагу трохи солодшому.
– Ну як?
Запитав Мізуто, без якось виразу на обличчі, і відкусив шматок торта, перш ніж підсунути його мені. Я у відповідь підсунула до нього парфе.
– Га? Не будете годувати одне одного? – запитала Мадока-сан з широкою усмішкою.
…Звісно, люди так робили, коли ділилися
їжею, але цей хлопець ніколи не зробить щось хоч віддалено схоже на флірт перед
людьми, особливо перед родичами… Але, ну, з огляду на його сьогоднішню
поведінку, він насправді міг би…
– Ні, – категорично сказав Мізуто. Точно… на що я взагалі сподівалася? – Це не те, що слід робити публічно.
Коли я почула ці слова, мій мозок на деякий час припинив працювати. Мадока-сан здивовано подивилася на нього.
– Га? Звучить так, ніби ти зробив би це наодинці з кимось, м?
– Залишу це твоїй уяві, – відповів він.
Га? Ч-чому він прямо не відкинув цю ідею? Зазвичай він би насупився і сказав…
– Що таке, Юме? Ти виглядаєш розгубленою.
– Га? О, ні, я просто з-задумалася… Ох, ну, про калорії і все таке! Знаєш, так?
Коли він подивився на мене, я спробувала швидко придумати відповідь. В-він хвилювався за мене? Мізуто здавався добрішим, ніж зазвичай….
– Хмм. Навіть ти хвилюєшся про це, еге?
– Га? Що ти маєш на увазі під «навіть ти»?!
– Ти досить недбало ставилася до перекусів, тому я думав, що ти не хвилювалася через вагу.
– Я н-не… їм перекусів, і я точно не ставлюся недбало!
Ти добрий чи саркастичний? Вибери вже щось
одне!
Коли ми закінчили огляд кампусу, сонце вже сідало. Нам потрібно було повертатися додому, а Мадока-сан мала плани на вечір, тож ми вирішили розійтися. Ми вийшли з території кампусу через найближчі до станції ворота. Мадока-сан перевірила час на смартфоні і сказала:
– Ми з друзями плануємо випити в Кіямачі, мій хлопець скоро має мене забрати… А, ось він.
Неподалік від нас зупинилася машина. Мадока-сан помахала хлопцеві на водійському сидінні. Отже, це він? Хлопець Мадоки-сан? Через відстань його було важко розгледіти, але він здавався трохи втомленим.
– Гаразд, з вами двома було весело… Я з нетерпінням чекаю шкільного фестивалю!
Після цих слів Мадока-сан підбігла до автомобіля. Спочатку вона зупинилася біля водія, щоб подякувати йому, а потім обійшла і сіла на пасажирське сидіння, після чого помахала нам.
Машина швидко рушила з місця і майже в одну мить зникла вдалині. Ідея про поїздку на автомобілі свого хлопця здалася мені надзвичайно зрілою. Дещо вражена, я мовчки спостерігала, як вони зникали вдалині.
Аж раптом Мізуто з підозрою запитав:
– Вони планують випити, так?
– Га? Так, це те, що вона сказала.
– Але ж він за кермом, хіба це не означає, що він не може пити?
– …
Раніше Мадока-сан сказала, що їй подобаються невдахи, але… вона видавалася справжньою рабовласницею. Чи може… я подумала про спідню білизну Мадоки-сан, яку бачила, коли ми переодягалися. Можливо, вона планувала примусити свого хлопця піклуватися про неї, не даючи йому пити…?
Я уявила Мадоку-сан, розпластану на ліжку у вишуканій винно-червоній спідній білизні, і негайно припинила про це думати. Хоча ми не були кровними родичами, але це було вкрай ніяково – фантазувати про неї так!
У будь-якому разі, залишившись самі, ми скористалися пішохідним переходом і попрямували до станції. Відстань між нами залишалася незмінною – приблизно пів кроку. Все як завжди. Ми також ні про що конкретне не говорили. Я була впевнена, що сьогоднішній день закінчиться так само, як і півроку тому.
Та все ж… я не хотіла цього. Акацукі-сан підтримувала мене. І Мізуто сьогодні поводився уважніше, ніж зазвичай… Тож… все буде добре. Все буде гаразд, якщо я спробую щось нове.
– Слухай… – підштовхнута імпульсом, коли слова полилися з моїх вуст, я зробила крок уперед. – Я… о, ні, чекай – одяг, який я сьогодні носила! Він був… милим?
У мене був шанс на успіх. Я пригадала світлину, яку зробила Мадока-сан. Вона вхопила той момент, коли він дивився на мене. Цей погляд показував, що він насправді думав. Тож навіть якщо Мізуто зараз скаже щось неприємне…
– Нічого особливого. – Бачите? Це ж проти його природи бути чесним у будь-чому… – Це було мило.
…Е?
– Га?
– Чорт. – Мізуто швидко прикрив рота рукою: – П-почекай секунду! Почекай. Я щ-щойно обмовився…
– …Обмовився? Тобто?
– Це, ну… А, чорт! У моєму мозку стався збій! Все тому, що мені доводиться робити те, до чого я не звик…
Бурмочучи під ніс, Мізуто пришвидшив крок, ніби тікаючи від мене. Я поквапилася за ним, а на моєму обличчі з’явилася усмішка. Я щаслива. Так, щаслива. Дуже! Найбільше мене тішив не стільки сам комплімент, скільки те, що я змогла його чесно прийняти.
Послухай. Ти мені подобаєшся, гаразд? Справді подобаєшся, розумієш? Я сказала це не словами, а поглядом, який кинула в його спину, коли він ішов попереду. Поки що я не збиралася йому цього говорити, але… колись я це зроблю. Обов’язково.
◆ Ірідо Мізуто ◆
Повернувшись додому з університету, я згадав, що сказав Каванамі.
– Слухай, Ірідо. Тобі не потрібно робити чогось драматичного. Просто зроби невеликі зміни у своїх словах і діях.
Моя мета полягала в підтвердженні почуттів Юме. Для цього я мав зробити кілька кроків назустріч. Каванамі й Ісана наполягали, що сьогоднішня прогулянка – ідеальна нагода.
– Зовсім трохи. Будь трохи добрішим! Трохи мужнішим! Цього вистачить з головою, щоб зачепити її, – сказав Каванамі.
– Саме так! – втрутилася Ісана. – Враховуючи, що Мізуто-кун зазвичай такий холодний, навіть трохи добріша поведінка матиме великий вплив!
– Як мило, ловеласе.
Так, усе, що я сьогодні зробив, було за наказом цих двох. Я не став би робити кроки до Юме з власної волі. Я більше ніколи в неї не закохаюсь. Але…
– Все просто. Я не кажу тобі робити їй компліменти, називати милою чи щось таке, – це були слова Каванамі.
– …Я сказав забагато… – тепер я дорікав собі.
Це була жахлива помилка. Я зробив те, чого мені не казали. Я все зіпсував. Так, це був повний провал У мене не було абсолютно жодної причини називати її зараз милою.
◆ Ірідо Юме ◆
Коли я показала дівчатам зі свого класу фото зі зразком одягу Тайшьо Роман, вони негайно схвильовано заверещали.
– Якмилооооо!
– М, м, ми-милооооооо...!! – реакція Акацукі-сан була найбільш приголомшливою.
– Аккі зламалася! – сказала Макі-сан.
– Спокійно. Спокійно, Мінамі-чян, – додала Насука-сан.
Вони обидві намагалися стримати Акацукі-сан, яка важко дихала. Відчуваючи небезпеку, я відступила на крок назад.
– Це так гарно! Ого, як чудово!
– Я теж хочу це одягнути! Але не думаю, що це пасуватиме мені так само добре, як Ірідо-сан…
– Так. Згодна!
Я була майже впевнена, що все справа була в якості костюма, але отримувати такі захоплені відгуки все одно було ніяково.
…Однак я ще не показала їм найважливішого фото.
– Чи є в нашому класі хлопця, яким би підійшов такий стиль?
– Це ж стиль шьосей, так? Вони мають виглядати ошатними і розумними.
– Рідкісний набір, га? Це має бути хтось розумний, крутий і стрункий…
Що більше дівчата говорили на цю тему, то більше поглядів повертали у певному напрямку. Туди, де сидів хлопець, який ігнорував світ навколо, зосередившись на книзі. Байдужий вираз обличчя, стрункий і мав одні з найкращих оцінок у класі.
Не в змозі стримати усмішку на обличчі, я нарешті показала їм інше фото на смартфоні – Мізуто, одягнутого у стилі шьосей.
– Огооо!!! – захоплено вигукнули вони в один голос.
Це сповнило мене дивним відчуттям переваги. Мізуто з виразом огиди на обличчі дивився на нас зі свого місця.
Рішення вже було прийнято. У поданих до оргкомітету документах щодо заходу, який ми бажали провести, було записано «Кафе у стилі Тайшьо Роман».
Коментарі
Дописати коментар