Розділ 2. Вбивці на ночівлі! Частина 4
Розділ 2. Вбивці на ночівлі! Частина 4
Клоун перевернувся до них обличчям. Його заплямована червоним маска усміхалася.
– Хіік… – Бов Дур відсахнувся.
– То ти Джек-Різник? – Оян Дур, навпаки, залишився спокійним. Він віддав накази підлеглим, а потім повернувся до закривавленого клоуна. – Ти з’явився так, ніби це сплановано. Отже, родина Хоуп таки найняла цього вбивцю.
– Н-ні! Ми не використовуємо вбивць! – заперечила Крістіна.
Однак Оян Дур не слухав, що вона каже.
– Скільки вони тобі заплатили? Ти досить вправний, через тебе ми зазнали добрячих втрат. – Оян Дур подивився на трупи жорстоко вбитих магічних мечників. – Кожен з них був шанованим фехтувальником у злочинному світі. Важко повірити, що це реальність…
Він втомлено зітхнув.
Весь цей час закривавлений клоун лежав на ліжку, а на його масці завмерла посмішка.
– Потрібно подивитися в очі реальності. Як на мене, протистояти тобі навряд чи буде мудрим рішенням. Навіть якби ми билися з тобою і перемогли, то зазнали б великих втрат. Те саме стосується і тебе. Ти ж не думаєш, що можеш битися з Клинками Ночі і піти неушкодженим, чи не так?
Плечі закривавленого клоуна злегка затремтіли від сміху.
– Для нас було б розумніше укласти угоду. Я заплачу втричі більше. Я не проситиму тебе приєднатися, просто відійти убік. Я подбаю, щоб твоя репутація не постраждала від цього. Що скажеш?
Плечі закривавленого клоуна затремтіли сильніше.
Він беззвучно сміявся.
– …Що такого смішного?
Тремтіння раптово припинилося.
Потім клоун повільно сів і вказав пальцем. Його палець неквапливо вказував то на одного, то на іншого нападника. Ніби він робив вибір.
Палець зупинився, вказуючи на одного з нападників.
– Що… – той збентежено нахилив голову.
І водночас клоун клацнув пальцями.
Наступної миті голова нападника відлетіла.
– Як це можливо?!
Кров вистрелила фонтаном, коли обезголовлений нападник упав.
– Хіііік! С-старий, я хочу додому! – Бов Дур упав навкарачки і почав відповзати.
Однак палець закривавленого клоуна вже шукав наступну ціль. Палець пройшов повз Бов Дура і зупинився, вказавши на нападника поруч.
– З-зачекай!
Навіть закричавши, вмілий магічний фехтувальник негайно почав ухилятися. Однак коли клоун клацнув пальцями, верхня частина голови нападника вибухнула. Рот на нижній частині, яка залишалася прикріпленою до тіла, ворушився, ніби намагаючись щось сказати, але з нього виходила лише кривава піна.
Далі палець закривавленого клоуна вказав на Канаде.
– Га, я?! Чому?!! А-а-а-а-а-а-а-а-а!
Однак палець затримався на ній лише на мить, перш ніж перейти на нападника позаду дівчини. Клоун клацнув пальцями.
– А…
Голова, коли відлетіла від тіла, мала приголомшений вираз обличчя.
І ось так залишилися Оян Дур і Бов Дур, батько і син.
– Хі-ік, старий, старий, забираймося звідси! – Бов Дур чіплявся за ноги батька.
Оян Дур також, здавалося, не міг приховати свого подиву, ставши свідком, як в одну мить вбили чотирьох магічних фехтувальників.
– Отже, ти не зацікавлений у переговорах… – сказав він. – Ні, можливо, той факт, що ти навмисно залишив мене живим, означає, що ти планував продемонструвати силу й отримати перевагу в переговорах. Ймовірно, ми ще можемо все обговорити.
Закривавлений клоун не зреагував.
– Для початку дозволь мені попросити вибачення. Буду відвертим, я недооцінив твою силу. Не знаю, як ти здобув таку силу, але вона справді вражає.
Холодний піт стікав по обличчю Бов Дура.
– Однак цей особняк вже оточений. Я щойно наказав своїм людям подати сигнал. Група оточення скоро прибуде як підкріплення. Там будуть не тільки найкращі люди віконта Шінобі і маркіза Джета, а також майстер стилю Білого Тигра – Демон Меча. Яким би вправним ти не був, у такій ситуації тобі не вийти…
Закривавлений клоун поворухнувся, перебиваючи Ояна Дура. Він рився під ковдрою. При уважному погляді стало зрозуміло, що ліжко було дивно опуклим і пофарбованим у темно-червоний колір.
Клоун витягнув дві відрубані голови.
– Щ…? – Оян Дур впізнав їхні обличчя. – Віконт Шінобі… і навіть маркіз Джет…
У їхніх головах були четвірка і п’ятірка пік.
– Хочеш сказати, що знищив всю команду оточення?! Це неможливо! Ти всього лише одна людина!
Цього було достатньо, щоб Оян Дур втратив самовладання.
– Що ти таке?! Чого ти хочеш?! Які твої умови?!
Закричав він, з його рота летіла піна.
Закривавлений клоун неквапливо дістав гральну карту.
Це була шестірка пік.
– Хі-хі-і-і-і-і-і-ік!
Оян Дур негайно зрозумів, для кого призначена ця карта. Він використав свого тремтячого сина, як щит, і сховався за ним.
– Се-серйозно, старий?! Пусти мене! Пустиииииии!
– А-а-а-а-а-а-а!
Коли Бов Дур намагався скинути з себе батька, клоун відвів руку назад, плануючи кинути шістку пік.
У цей момент пролунав звук розбитого скла – і крізь вікно стрибнув високий магічний фехтувальник.
– Ку-ху-ху... Ось ти де, Джеку-Різнику, – сказав новоприбулий.
Його голос був спокійний, а присутність – потужною. Коли він дістав нагінату з піхов, та заблищала у місячному світлі.
– Т-ти ж… Демон Меча!! Ти ще живий?!
Голос Ояна Дура знову набув життєвої сили.
Він висунув голову з-за спини Бов Дура і посміхнувся.
– Я думав, що нарешті за довгий час проведу захопливий бій на смерть. Але ти просто прикінчив слабаків навколо мене і втік. Я розчарований.
Говорячи це, Демон Меча ні на мить не відводив очей від залитого кров’ю клоуна. Він зрозумів. Сила цього клоуна не поступалася його…
– Хто взагалі такий Демон Меча?
Крістіна здригнулася від неймовірної магічної сили чоловіка. Він, безсумнівно, один з найвидатніших магічних фехтувальників світу.
– Не дивно, що ти про нього не чула, – сказав Оян Дур. – Цей чоловік – майстер бойових мистецтв з далекої країни Вакоку.
– Майстер бойових мистецтв…?
Крістіна вже чула про це раніше.
За морем існувала країна різанини під назвою Вакоку, це земля тих, хто опанував бойові мистецтва. Там людей, які стояли на вершині, називали майстрами бойових мистецтв, а не магічними фехтувальниками.
Вакоку закрита для іноземців, тому інформації про країну дуже мало. Проте подеколи майстри бойових мистецтв приїздили до Мідґару для тренувань. Вони мали видатні навички, тому з ними доводилося рахуватися.
– Ба більше, він був видатною фігурою у школі стилю Білого Тигра, одній з чотирьох головних шкіл Вакоку, і став наймолодшим інструктором. Проте через своє прагнення влади він убив дев’ятьох учнів і був виключений.
– Хм… це все в минулому. Мені було трохи нудно з моменту приїзду до цієї країни, але я навіть подумати не міг, що зіткнуся з таким дивним майстром бойових мистецтв, як ти… – сказав Демон Меча, готуючи зброю.
– Ха-ха-ха-ха-ха, Джеку-Різнику! – гучно зареготав Оян Дур. – Закладаюся, ти так боїшся Демона Меча, що хочеш втекти, еге ж?! Куди поділася вся твоя впевненість, яку ти мав раніше?!
– Почнемо, – Демон Меча опустився, змінюючи стійку.
Канаде голосно ковтнула.
І тут клоун клацнув пальцями.
Водночас тіло Демона Меча розмилося, коли він ухилився від чогось. Через мить після цього у стіні позаду нього з’явився отвір.
– Клацання пальцями, га…? – захоплено пробурмотів Демон Меча. – Зібрати таку силу без жодного зайвого руху – це справді вражає. Якби тут був хтось інший, бій закінчився б одним ударом.
Джек-Різник здавався трохи здивованим. Він дивився на Демона Меча, ніби намагаючись оцінити його силу.
– Але на мене це не подіє. Навіть якщо я не бачу, твоя присутність говорить все, що мені потрібно знати… – З цими словами Демон Меча заплющив очі і прийняв бойову стійку. – Вперед, Джеку-Різнику. Твоя атака ніколи не влучить…
У цей момент пролунав напрочуд антикліматичний звук.
– Га…?
Голова Демона Меча відлетіла.
Безголове тіло повільно впало, а з його шиї кров била фонтаном. Відсічена голова Демона Меча, що лежала на підлозі, кліпала очима і збентежено дивилася на Джека-Різника.
– Хаа…
З тихим зітханням клоун підняв шістку пік.
– Н-неможливо…
Оян Дур відсахнувся.
– Хіііік! Чекай, чекай, чекай! За н-нами стоїть потужна сила. Могутній Культ Діабл…
Слова перервалися, коли шістка пік врізалася у його голову.
– Але… чому…
Бов Дур також востаннє видихнув.
Переконавшись, що ціль мертва, закривавлений клоун перевів погляд на Крістіну і Канаде.
Тишу пронизувала дивна напруга.
Канаде тремтіла, як новонароджене оленятко.
– Він нас уб’є… він уб’є всіх свідків…
Однак, всупереч очікуванням Канаде, закривавлений клоун пішов геть. Його кроки супроводжувалися дріботінням крапель.
– Чекай!! – гукнула до нього Крістіна.
Вона прагнула його неймовірної, майже божественної сили.
– Ч-чого ти намагаєшся досягти?! Це ж ти залишив мені документи Ґете Моно, чи не так?!
Почувши ці слова, закривавлений клоун зупинився на місці.
– Чому я…? Що ти хочеш, щоб я зробила?
Він не відповів. Закривавлений клоун повернувся до неї свою маску з вічно завмерлою посмішкою.
– Ку-хе-хе…
Він тихо засміявся.
А потім кинув карту.
Крістіна інстинктивно спробувала заблокувати її мечем.
Однак карта чиркнула по щоці дівчини і влучила в голову Канаде, що була позаду.
– Хіяаааак!
– Канаде?!
Канаде впала, з рани потекла кров.
– Ку-ху-ху-ху!
Клоун вистрибнув у вікно.
Однак Крістіна не погналася за ним.
– Ти як, Канаде?! Скажи що-небудь!
Бо життя Канаде було в небезпеці.
Бо це подруга, з якою вона говорити про все, що хотіла, не турбуючись про сімейні справи. Для Крістіни це було щось абсолютно нове.
– Канаде! Канаде!
Вона мала пульс і дихала, потрібно тільки зупинити кровотечу…!
– О… Крістіно…
– Канаде, тримайся!
Канаде поклала свою тремтячу руку на руку Крістіни.
– Все гаразд… мене… вже не врятувати…
– Це не так!
– Я краще за будь-кого знаю своє тіло…
– Ні, ти нічого не знаєш. Тримайся. Тебе точно врятують!
– Будь ласка… я просто хочу, щоб ти почула мої останні слова…
– До цього не дійде…!
– Будь ласка, Крістіно.
Канаде серйозно подивилася на неї.
– Добре, – сказала Крістіна. – Я не думаю, що в цьому є потреба, але якщо тебе це заспокоїть, то нехай буде так. Якщо станеться найгірше, я обов’язково передам останні слова твоїм батькам у вашому рідному місті.
– Дякую, Крістіно… Але мені нема чого їм сказати.
– Га…?
– Мої останні слова такі! – Канаде широко розплющила очі. – Для того зрадника Сіда Каґено! Я ніколи тобі цього не пробачу!! Приготуйся, я прокляну тебе на смерть!
Після чого вона мирно заплющила очі.
– Канаде. Канаде, прокинься!
Вона навіть не здригнулася.
– Мені треба подбати про все, ти не можеш спати тут!
Крістіна висмикнула гральну гарту з голови Канаде.
– Ой! – заверещала та.
– Це не твоя кров.
– Га…? Я жива? – Канаде приголомшено торкнулася до своєї голови.
– Не хвилюйся. На тобі немає жодної подряпини.
– Е… хвилинку, але карта застрягла у моїй голові…
– Вона просто приклеїлася через кров.
– Та… та нехай тобі грець, Джеку-Різнику! – Канаде підскочила, її обличчя зробилося яскраво-червоним.
– О, чекай. На картці щось написано.
– Га? Що там, що там?
На картці, яку тримала Крістіна, кров’ю був написаний вірш.
«Ці чванливі Клинки
Тут, щоб вбити пустотливих хлопчиків і дівчат,
Хоча я просто рахую, рахую і рахую,
Але іноді граюся так»
– Цікаво, що це означає? – сказала Крістіна.
– У цьому має бути який сенс, адже він доклав зусиль, щоб залишити це…
Раптом двері кімнати повільно відчинилися.
– Привіт усім! Радий, що ви живі!
До них з дещо лукавою посмішкою зайшов Сід Каґено, нічим не примітний хлопець з чорним волоссям.
– Слава Богу, ти в порядку, – Крістіна зітхнула з полегшенням.
– Хей, Сідчику! Скільки в тебе нахабства, щоб показати тут, брудний зраднику?! – Канаде ж, навпаки, кинула на нього грізний погляд.
– Ой, ні, я мало не помер.
– О, справді? Ми мало не відправилися у потойбіччя, бо ти, боягуз, втік! Якби не з’явився Джек-Різник, ми б точно загинули.
– Ого, тут був Джек-Різник!
– Так, так, – раптом Канаде почала говорити так, я завжди. – Він героїчно з’явився, а потім шух-шух-шух! Це було дуже круто!
– Ну, це добре.
– Саме так! О, а потім він блискавично розправився з майстром бойових мистецтв Вакоку… Ні, це не те!! Ми говоримо про тебе, Сіде Каґено!
– А, так.
– Я тебе ніколи не пробачу, зраднику! Як ти посмів втекти, кинувши мене помирати!
– Вибач.
– Думаєш, вибачення виправлять це?! Настав час тобі… отримати жорстоке покарання!
Після цього Канаде наскочила на Сіда, обхопила його ногами і почала бити кулаками по всьому тілу.
– На, ось тобі!
– Ні-і-і-і. Припини.
Це покарання тривало деякий час.
Коментарі
Дописати коментар