3.1 «Можливо»
3.1 «Можливо»
Я розумів це, Аяї не мала на меті нічого поганого. В мені говорили дріб’язкова впертість і ревнощі. Але навіть попри це, я не міг витерпіти думки, що вона побачить мене в такому стані, не міг цього пробачити
– Знаєш, Ірідо-куне… Та дівчина з мого класу, яка читала книгу… Коли я говорила з нею про тебе…
Ти серйозно, га? Зовсім недавно ти
розлютилася на мене за абсолютно невинну розмову з іншою дівчиною. Чому
розповідаєш про свою розмову з кимось іншим? Жалієш мене? Бо у тебе з’явилася
подруга? Отже, тепер також думаєш, що я жалюгідний?
– Досить. Мені байдуже до твоєї подруги.
Я знаю. Знаю. Був кращий спосіб це
сформулювати. Незалежно від того, наскільки зрадженим я себе почував. Як би
мені не хотілося, щоб вона привітно ставилася лише до мене, Аяї не поводилася
бездумно.
Якщо
її подруга стала причиною того, що все почало йти не так, логіка підказувала,
що ситуація виправилася б, якби ми стали спільними друзями.
Я знаю. Я знаю. Знаю. Мені слід було проковтнути гордість і просто сказати що-небудь, аби приховати ці нав’язливі думки. Мені слід було ретельніше підбирати слова. Я знав це – глибоко, глибоко в душі.
◆ Ірідо Мізуто ◆
Мій перший візит до конференц-залі, де зібралися всі члени виконавчого комітету культурного фестивалю, не сильно відрізнявся від досвіду перебування на звичайній перерві між уроками. Учні, розсаджені за роками навчання і класами, схвильовано розмовляли. Ті, хто знали одне одного, зібралися у групки.
Ми з Юме зайшли до конференц-зали, вливаючись у цю розслаблену атмосферу. Знайшовши наші місця на білій дошці, ми сіли там, де мали бути представники класу 1-7.
– …А тут доволі розслаблено, еге? – прошепотіла Юме.
– Ну, хоча нас всіх називають вишуканим титулом члени виконавчого комітету, але насправді тут зібралася купка невдах, які програли у «камінь-ножиці-папір».
– Точно є кращий спосіб це сформулювати…
Добровільно люди до таких комітетів не приєднувалися, тому, не дивно, що моральний дух був низьким. Особливо зараз, коли ще не з’явився вчитель. Якщо справи і далі так триватимуть, то ця розслаблена атмосфера пануватиме навіть після початку засідання комітету.
Принаймні я так думав, поки не відчинилися двері і не з’явилася вона.
До зали увійшла невисока тендітна дівчина – і в цей момент учні другого та третього років навчать негайно затихли, а учні першого року навчання наслідували їхній приклад. Її супроводжував хлопець і вчитель. Трійця сіла за довгий стіл, що стояв перед білою дошкою. Дівчина була посередині.
Через свою зовнішність вона виглядала майже як дитина. Дівчина була нижчою за Юме, але вищою за Мінамі-сан. Замість піджака від форми вона носила шкільний светр. Її асиметрична зачіска справляла певне враження.
Однак більше, ніж це…
Враження справляла її приголомшлива присутність, яка контрастувала з мініатюрною статурою. Вона випромінювала таку неймовірну ауру, що в мене мимоволі склалося враження, ніби я знаходився у присутності таких геніїв, як Дазай Осаму і Александр Дюма.
У кімнаті запала така тиша, що я чув цокання годинника над дошкою. Щойно настав час початку засідання виконавчого комітету, вона в мить заговорила.
– Пора. Сідайте.
Її голос, спокійний і красивий, як дзвін, пролунав по всій кімнаті, наказуючи учням, які ще стояли негайно сісти, ніби солдатам, що отримували наказ. Вона усміхнулася, немов хвалячи за слухняність, а потім знову заговорила.
– Почнемо з представлення. Я – Куренай Сузурі, клас 2-7, віцепрезидентка студентської ради. Ліворуч – Хаба Джоджі, скарбник, а праворуч – учитель Аракуса, радник студентської ради.
Хлопець ліворуч від неї злегка схилив голову, коли його представили.
– Радий зустрічі, – низьким голосом сказав учитель Аракуса.
Хлопець-скарбник, як його звали? Хаба Джоджі, так? Його присутність була такою слабкою, що я мало не забув його ім’я за такий короткий час. Він мав кучеряве (мабуть, від природи) волосся і носив немодні окуляри – цього заледве вистачало, щоб помітити скарбника. Цей хлопець був майже повною протилежністю віцепрезидентці.
– Почну з пояснення. Щорічний культурний фестиваль – це останнє завдання, яке виконує студентська рада старшої школи Ракуро у старому складі. З цієї причини, щоб забезпечити плавний перехід, нинішній президент відступає на задній план і обирає собі наступника, який очолюватиме виконавчий комітет. Якщо коротко, через місяць я буду наступною президенткою студентської ради. Не завадить скористатися можливістю, щоб справити на мене гарне враження, чи не так?
Однак ніхто не зреагував на сенс слів майбутньої президентки студради. Дещо інше викликало коментарі у присітніх, особливо в учнів першого року навчання.
– Вона, ну…
– Так, трохи…
– Поводиться як пацан, еге?
Стиль розмови і поведінка надавали їй певного «хлопчачого» ореолу. Куренай Сузурі повільно повернулася до учнів першого року. Цього було достатньо, щоб вони затихли, однак вона ніжно усміхнулася:
– Якщо вам є що сказати, то не потрібно соромитися тільки тому, що я дівчина. Це всього лише різниця у хромосомах. Хлопці, дівчата і всі інші можуть вільно висловити мені свою думку.
Вона говорила з гідністю. Жодного натяку на комплекси чи невпевненість. Її поведінка буквально говорила: вона не боялася того, що про неї думали, і вона була там, де мала бути. Віцепрезидентка явно не була звичайною людиною.
Щойно я про це подумав, як Юме нахилилася до мене і прошепотіла:
– Куренай-семпай – найкраща учениця не тільки другого року навчання, але і з великим відривом випередила випускників попередніх років.
– Випускники попередніх років… Якщо я правильно пам’ятаю серед них багато політиків і відомих науковців. То вона за оцінками випередила їх усіх?
– Я чула, що її вже готові прийняти як Токійський, так і Кіотський університет.
Що за чорт? Звучало як невдалий жарт. …Справжній геній, га? Можливо, я міг би уникнути всіх тих клопотів з написанням жахливого оповідання. Достатньо було показати Ісані справжнього генія.
– Тепер, коли ми представилися, негайно перейдемо до сьогоднішнього порядку денного. Днями ви всі подали заяви щодо того, чим будете займатися…
Щойно віцепрезидентка заговорила, початкова розслаблена атмосфера безслідно зникла.
Її гідна присутність, викликала повагу і відчуття, ніби вона була з іншої планети. Юме ж дивилася на неї з благоговінням в очах, зачарована.
– О, то наша ідея справді перетнулася з іншими класами, – сказала Мінамі-сан після того, як ми повернулися і поділилися деталями засідання.
Оскільки інші класи також хотіли зробити косплей-кафе, нам потрібно було продемонструвати чому саме ми заслуговували на схвалення. Тобто, як і було домовлено, Мінамі-сан відповідала за нашу презентацію.
Загалом п’ять класів змагалися за те, щоб зробити косплей-кафе. Віцепрезидентка Куренай Сузурі, яка також була головою виконавчого комітету культурного фестивалю, заявила, що всі учасники мали провести презентацію, після чого виберуть двох найкращих.
Ми вже очікували цього, тому не особливо здивувалися. Однак оголошений графік був щільнішим, ніж очікувалося, тому нам слід було швидше визначатися зі змістом презентації.
Мінамі-сан нахилила голову:
– Для презентації мені достатньо прочитати сценарій, так?
– Ну, ми вдвох плануємо все записати… правильно? – запитала мене Юме.
– Це складно, але так, здається, буде швидше.
Було б добре, якби найпопулярніша дівчина у класі була трохи надійнішою.
– На чому мені зосередитися? Можливо, на тому, яка мила Юме-чян?
– Акацукі-сан, це занадто…
– Це була б неправдива реклама, – різко сказав я. – Як представники класу, ми будемо зайняті іншою роботою, тому не будемо присутніми в той день у класі.
– То що мені робити?!
– Ну, зазвичай найважливіше – переконатися, що наша презентація справить хороше враження. Але в цьому випадку нам потрібно продемонструвати, що ми справді здатні без проблем керувати кафе. Упевнений оргкомітет хоче уникнути необачних пропозицій, які можуть призвести до проблем.
– Що ж, це правда… Тоді слід зробити просте меню?
– Підходить, – я зробив паузу. – Але вони можуть інтерпретувати просте меню як спробу скорочення витрат. Тому, думаю, нам слід наголосити на заходах для запобігання проблем.
Мінамі-сан нахилила голову:
– Яких саме проблем?
– Їх, звичайно, безліч. Ми не маємо досвіду роботи в ресторанній сфері, тому обмежені в нашій здатності уявити їх. Однак найбільш імовірний сценарій… це небажані залицяння до дівчат, чи не так?
– Ух, твоя правда. Фестиваль лише за запрошеннями, але люди не з нашої школи також прийдуть. Гаразд, розвісимо по всьому класу плакати з написом: «Якщо спробуєш до когось залицятися, тебе вб’ють!».
– Це зіпсує настрій у кафе. Крім того, дехто використовуватиме виправдання, що вони просто говорять і аж ніяк не залицяються.
– Тоді всі дівчата оточать подібного ідіота і будуть тиснути на нього!
– Ти готова це пояснити студраді і батьківському комітету?
– А-а! Це так дратує!
Оскільки кафе було б на території шкоди, ми мали б перевагу домашнього майданчика і могли використовувати численну перевагу для того, щоб виштовхати всіх неналежних клієнтів. Питання полягало в тому, чи буде цього достатньо, щоб розвіяти занепокоєння організаторів.
Ми утрьох застогнали, поки обдували все. Як і очікувалося, новачкам справді було важко з цим розібратися…
– Чому б спочатку не провести тестову спробу? – раптом запропонував Каванамі Коґуре, який, очевидно, підслуховував. Тепер я цьому навіть не дивувався.
Поглянувши на його легковажний вираз обличчя, я сказав:
– Що ти маєш на увазі?
– Ну, модулювання ситуації, де відбуваються небажані залицяння, щоб подивитися, як ти впораєшся з таким клієнтом. Навіть якщо це не по-справжньому, так можна зрозуміти, що працює, а що – ні. Як думаєте?
– Га? Вдавати, що залицяєшся до когось, це…
– Чудово! Гарна ідея! – перебила мене схвильована Мінамі-сан.
Га… що? Зазвичай вона критикувала все, що пропонував Каванамі.
– Практика веде до досконалості! Юме-чян, до тебе ніколи не залицялися, еге? Тобі варто заздалегідь зрозуміти, як це. Бажано з кимось близьким. Гадаю, з членом сім’ї буде спокійніше! Так ти будеш краще підготовлена, якщо це справді станеться!
– Е? Га? З членом сім’ї?
– О, саме так! Тренування з членом сім’ї. Так буде легше. Правда, Ірідо?
Коли Каванамі заговорив до мене, Юме поглянула у мій бік.
Наближалося щось дивне. Перш ніж я встиг зупинити це, Мінамі-сан штовхнула мене.
– Вперед, Ірідо-куне! Зроби це! Пливи за течією!
– Пливти – що?
Навіть якщо це була вдавана ситуація, я не мав ні найменшого уявлення про те, як фліртувати. Поки я перебував у розгубленості, Юме нервово стиснула кулаки, чекаючи мого кроку. …Гаразд! Ти так сильно хочеш підіграти?! Я ж не міг бути єдиним, хто виступав проти?
Чорт… Фліртувати? Як мені потрібно говорити? У манзі і легких романах залицяння до дівчат зазвичай видавалося невимушеним, надмірно фамільярним і навіть трохи грубим, але в реальності я бачив лише повну протилежність…
– …Почнемо?
– Т-так… вперед?
Відчуваючи зайве хвилювання, я використав фрази для флірту, які склалися у голові.
– Звідки ти?
– Е, ну…
– Чим ти займаєшся?
– Н-ну…
– Ти сьогодні одягнена досить…
– Це що, побачення на осліп з наміром одружитися? – голосно втрутилася Мінамі-сан.
Що за скарги? Я зробив те, про що ви просили.
– Ніхто у світі не фліртує так! Що це взагалі таке? Звідки ти? Це що, співбесіда?!
– Хіба флірт з дівчатами не починається з питання «Звідки ти»?
– Закінчуй з ввічливістю! – огризнулася на мене Мінамі-сан. – І, Юме-чян, припини нервувати через його нікчемний флірт!
– А-але…! – затнулася Юме. – Якщо ти так кажеш, чому б тобі не продемонструвати самій, як це робиться?!
– Га? Мені?
– Вона має рацію. Якщо є якісь нарікання, то буде швидше, якщо ти покажеш нам, як це робиться. Правда, Каванамі?
– Мені зіграти роль хлопця…? – запитав він.
Ну, звісно. Ти сам це запропонував.
– Ох, ну… Добре. Гадаю, іншого способу нема. Я покажу, як це робить. Беріть за приклад, добре? Починаємо, Каванамі!
– Так, так… – він відповів з нудьгуючим обличчям, але в голосі лунало роздратування. Однак щойно Каванамі повернувся до Мінамі-сан, то все змінилося. – Хей, хей, дівчино. Ти така мила, ге? Дай мені свою контактну інформацію.
– Ну… я не знаю, – грайливим тоном сказала Мінамі-сан. – Ти ж не будеш ігнорувати мої повідомлення?
– Звичайно, ні! Я відповідатиму миттєво.
– О? І скільки секунд у цьому «миттєво»?
– Десь дві?
– Дві секунди? Дві секунди, так? Ти сказав дві секунди, правильно? Я почула. Тоді відповідай протягом двох секунд, добре? Навіть коли їси, ходиш до туалету або купаєшся – ти маєш відповідати рівно протягом двох секунд, добре?
– Е, чека…
– Я надсилатиму тобі повідомлення, доки ти не відповіси, гаразд? Я писатиму тобі знову і знову, і знову, і знову, поки не отримаю від тебе відповідь, гаразд? Ти зрозумів, так? Не бреши мені, добре? Не зраджуй мене, добре?
– Укх, – весело, кокетлива усмішка зникла з обличчя Каванамі, колій його шкіри став хворобливо зеленим, і він зрештою прикрив рот рукою.
– Хей, ти як?
– … Вбиральня…
І з цим наш майстер флірту, тобто Каванамі Коґуре, утік з місця подій.
Мінамі-сан спостерігала за цим з підтиснутими губами:
– Хмф, не намагайся залицятися до когось, якщо не плануєш зустрічатися, дурню.
– Я… зроблю все можливе, щоб не ігнорувати твої повідомлення… – у голосі Юме лунали нотки страху.
– О, це справді може спрацювати…
Тільки цей метод навряд чи підійде для нашого косплей-кафе.
– Якби хтось фліртував з тобою, щоб ти зробила? – після уроків ми з Ісаною (я досі не звик називати її лише на ім’я) зустрілися, і я вирішив поставити це запитання.
Вона підняла голову від книги, її очі розширилися:
– Що? Флірт? Це можна з’їсти?
– Це майже заспокоює, наскільки ти відірвана від реальності.
– Жарти жартами, але я, ну, швидше за все, втекла б.
Очікувано, так. Я навіть міг уявити, як вона без жодного слова розвертається і тікає щодуху.
– У певному сенсі це була б найрозумніша реакція. Але ж дівчина не може просто втекти, коли обслуговує клієнтів… Хіба що…
У випадку небажаного флірту від клієнта дівчину міг замінити хлопець, але спочатку їй потрібно безпечно відступити. Тобто, найкращою стратегією буде взагалі не допускати, щоб подібне траплялося.
– У ранобе і мангах у таких ситуаціях з’являється головний герой і рятує героїню. На жаль, у моєму житті такого головного героя нема.
– Я не великий шанувальник таких творів. Здається, ніби світ навмисно наповнюють кліше, щоб головний герой виглядав добре.
– Але це ідеальна подія, яка дозволяє легко відчути себе принцом чи принцесою! Гадаю, ти не з тих, хто насолоджується такими зручними сюжетними ходами, еге?
– Нема нічого поганого у зручних сюжетних ходах, але це кліше настільки часто використовують, що воно більше не здається захопливим.
– Ти досить жорсткий у своєму мисленні, еге? Я думаю, що це нормально, адже в романтичних комедіях схожі події можуть повторюватися знову і знову. Який флірт ти б не вважав кліше, Мізуто-куне?
– …Гаразд, дай вгадаю. Хочеш, щоб я продемонстрував, так?
– Ехе-хе. Звучить як вступ до комедійного номера.
Коментарі
Дописати коментар