Розділ 966. Пікова операція | Розділ 967. Книга Світу Сну
Розділ 966. Пікова операція
Через два тижні після початку плану контратаки під назвою «Пікова операція» Роланд отримав звіт Блискавки, яка проводила розвідку на передовій. Батальйони першої армії успішно виконали перший етап плану і зустрілися в поворотному пункті «Лісова №2 + 1.76» у Туманному лісі.
Назва точки була запозичена з системи позначення залізничних кілометрів: перша частина позначала заплановану станцію, а друга – скориговану відстань. Іншими словами, точка повороту розташовувалася за один кілометр сімсот шістдесят метрів від другої станції лісової залізниці. Цей метод дозволяв Роланду точно відстежувати пересування армії на великій мапі.
Це також було закінченням колії на даному етапі. Звідси перша армія мала перейти до наступного кроку плану: солдати залишать Туманний ліс і просуватимуться на північний схід у Пустку без прикриття Листочка.
Чи вдасться знищити форпост демонів, повністю залежало від успіху цього кроку.
Після того, як будуть встановлені позиції фортечних гармат і кулеметні розрахунки, перебіг битви може повернутися до тактики, найбільш знайомої першій армії.
– Зрозумів. – Роланд позначив поворотну точку. – А демони? Вони відреагували?
Печатка прослуховування зашурхотіла у відповідь:
– Сільва сказала, що ще ні. Вони досі зосереджені на будівництві форпосту, кілька чорних кам’яних стовпів уже встановлено. Також за форпостом з’явилася «червона лінія». Генеральний штаб припускає, що кількість тих довгоногих монстрів обмежена.
Це була гарна новина. Агата колись сказала, що єдине, що обмежує можливості демонів повністю знищити людство – це червоний туман. Якби до Третьої Битви Божої Волі вони знайшли спосіб подолати це обмеження, це стало б руйнівною звісткою для всіх. Якщо не брати до уваги всього іншого, то неперевершена мобільність крилатих звірів у поєднанні з неймовірною бойовою силою вищих демонів перетворювали довгі кордони чотирьох королівств на нічим незахищене сито.
Роланд тепер знав, що кам’яні колони у форпості не такі самі, як легендарний обеліск з чорного каменю, хоча вони і мали багато спільного. Перші могли накопичувати червоний туман і повільно вивільняти його, створюючи особливе туманне середовище, яке демони поглинали. У таких умовах їхні можливості і здатність до самовідновлення посилювалися; простіше кажучи, це як гра на власному полі.
Кам’яні колони підсилювали ефект, дозволяючи використовувати одну одиницю туману вдвічі ефективніше, але зрештою це було споживання резервів. Однак чорний кам’яний обеліск міг самостійно створювати червоний туман, покриваючи широку територію, по суті, це було серцем міста демонів.
Крім того, кам’яні колони не можна було використовувати одразу після встановлення. Інформація, здобута стародавніми відьмами, говорила, що деякі з них мертві, а інші живі; зазвичай їх потрібно посадити і доглядати близько місяця, перш ніж вони зможуть виділяти хмари туману. До того часу кам’яні колони використовувалися лише як збільшену версії посудин з червоним туманом.
Спостереження Сільви додали йому більше впевненості. Ніхто не хотів, щоб супротивник постраждав, відступив додому на пару днів, а потім, відновивши сили, кинувся на них разом з підкріпленням. З нинішніми темпами будівництва у першої армії могла бути змога розпочати атаку до того, як кам’яні колони почнуть функціонувати.
– У такому разі, продовжуйте розвідку. Повідомляйте мене про будь-які нові події. Пам’ятайте безпека завжди має бути для вас на першому місці.
– Блискавка зрозуміла.
Потім світло печатки прослуховування згасло.
Роланд взяв лінійку і поклав на мапу; якщо все пройде добре, перша армія увійде в розвідувальну зону демонів через шість місяців, приблизно з настанням пізньої осені.
Для тих, хто звик до війни на землі, це буде неабияким випробуванням.
– Що, хвилюєшся? – спитала Соловейко, відкладаючи печатку. – Хіба результати випробувань нової зброї не були досить хорошими?
– Але це було всього лише випробування. Ніхто не знає, що станеться на війні, поки не відчує все на власному досвіді. – Роланд знизав плечима: – Крім того, оскільки увага Сільви буде повністю зосереджена на небі, перша армія, щоб захиститися, зможе покладатися лише на себе.
– Уразити кожну повітряну кульку, що летіла у повітрі, з відстані п’ять кілометрів – це вже неймовірно. Поки Андреа тримає цю зброю, вона не підведе, – усміхнулася Соловейко. – А те, що Сільва не зможе займатися розвідкою, то є ще Блискавка і Месі. Хіба перша армія раніше не завжди так діяла?
Роланд підняв брову:
– Коли ти навчилася так добре втішати людей?
– Бо я чесна, – Соловейко присвиснула, – звичайно, я також досить красномовна. Всі аристократи, з якими я колись спілкувалася, погоджувалися з моїми словами.
Е-е… це ж відверте залякування, так?
– Кхм, кхм, твоя правда, – у Роланда сіпнулися губи. – Я подрімаю у кабінеті. Якщо не буде чогось термінового, не буди мене.
Соловейко, здавалося, щось зрозуміла:
– Тут? Хіба не слід повідомити відьом Такіли?
– Ні, – хитнув головою Роланд, – навіть не підпускай їх до замку.
– Зрозуміла, – охоче погодилася вона. – Не хвилюйся, я подбаю про те, щоб ніхто не потрапив у стовп світла.
……
Роланд рідко спав удень, хіба що дуже втомився або була якась особлива причина.
Як, наприклад, цього разу.
Минув місяць з його останньої розмови з Ґарсією у Світі Сну; якраз достатньо часу, щоб вона доповіла у штаб-квартиру і повернулася. Вони домовилися, що вона принесе книгу, написану півстоліття тому. Ту, в якій згадувалася Битва Божої Волі. З якоїсь причини Роланд вважав за краще поки що приховати цю інформацію від вцілілих Такіли.
Довго обмірковуючи це, він зрозумів, що зможе залишитися спокійним, хай там що буде у книзі, тоді як відьми, що бачили Битву Божої Волі, не зможуть. З наближенням великої війни – що менше несподіванок, то краще.
Цього разу він потрапив у Світ Сну так, ніби в його голові клацнули перемикачем; щойно Роланд подумав про це, як заснув за лічені секунди і йому не довелося мучитися, перевертаючись з боку на бік.
Після того, як Зеро пішла до школи, Роланд із нетерпінням взявся за телефон.
– Алло? Ти взяла книгу?
– Якщо я скажу «ні», ти будеш таким розчарованим, що навіть розіб’єш свій телефон? – зі слухавки донісся знайомий саркастичний голос Ґарсії. – Прошу ласкаво, ти нагадував мені про це три дні тому. Я не забудькувата і не така ненадійна, як дехто.
Роланд зітхнув з полегшенням:
– Ні, я його не розіб’ю. Мені потрібно утримувати сім’ю, я не можу собі цього дозволити.
– Утримуєш сім’ю? Базової зарплати майстра бойових мистецтв тобі недостатньо? Хей… Ти ж не пішов якоюсь кривою доріжкою?
«Що ти собі уявляєш? – подумки буркнув він. – Мені практично доводиться виховувати групу ненажер, які живуть століттями».
– Мушу наголосити, що ми, хоча і знайомі, але…
– Ти збираєшся подати на мене в суд за наклеп? Це нова ера, будь ласка, не використовуй ці старі кліше, добре? – перебила Ґарсія.
Роланд мало не задихнувся. Найстрашніше – це зазнати критики з боку стародавньої людини.
Він негайно перейшов до суті:
– Гаразд, де книга?
– Звісно, у мене вдома, прийти і забери, – відповіла співрозмовниця.
Розділ 967. Книга Світу Сну
Коли він зайшов до квартири 0827, Ґарсія, здавалося, щойно прийняла душ; її ранковий одяг для тренувань був замінний червоно-білим вбранням майстра бойових мистецтв, а щоки досі мали рожевий рум’янець від впливу гарячої води. Завдяки поєднанню чудової зовнішності, успадкованої від родини Вімблдон, і злегка вологого, розпущеного сивого волосся вона виглядала неймовірно.
– Хочеш чогось випити? – Ґарсія похитала склянку у руці.
Він пригадав, як уперше відвідав її дім, тоді в неї на обличчі був холодний, відчужений вираз… Звичайно, навіть тепер це не надто змінилося.
–
Ні, дякую. – Роланд з цікавістю спитав: – У тебе сьогодні матч?
– Ти коли-небудь бачив, щоб спортсмен переодягався вдома? Розігрітися перед змаганням – одна з найважливіших частин підготовки для спортсменів. – Ґарсія налила собі склянку молока і сіла навпроти нього. – Навіть на найзанедбанішому спортивному стадіоні є роздягальня – іноді я справді думаю, чи не відбулося «ерозії» з твоїм здоровим глуздом.
– Ха-ха… – Роланд, намагаючись приховати ніяковість, незграбно засміявся. – Я думав, що майстри бойових мистецтв – особливі люди.
– В очах громадськості це нічим не відрізняється від інших видів спорту, це просто цікавіше і з більшою сумою призових коштів, – вона знизала плечима. – Причина, чому я одягнула цей костюм, полягає в тому, що пізніше мені знадобиться використати вплив майстра бойових мистецтв.
– О? Зніматимешся у рекламі?
– Це для протестного маршу! – Ґарсія роздратовано сказала: – Ти що, газет не читаєш? Корпорація Три Листки сьогодні збирається знести стіну у північній частині Круглої вулиці.
Е-е… він майже забув про це.
– Що ж… удачі вам усім.
– Ти…!
– Я абсолютний новачок, який не провів жодного матчу, без краплі репутації і навіть не маю бойового костюма, – сказав Роланд, вдаючи жаль. – Навіть якби я пішов, це нічого б не змінило.
– Все залежить від спільних зусиль людей, розумієш?! – Ґарсія дістала зі столика список і поклала перед ним: – Поглянь на цих людей, скільки з них – майстри бойових мистецтв? Все це мешканці трубоподібної будівлі, що живуть на нижчих поверхах, але всі до одного готові піти зі мною на протест! Якщо ми вирішимо мовчати, бо нас ніхто не знає, то всі проігнорують наше існування!
Дивлячись на рішучу Ґарсію, Роланд не міг не відчути певного зворушення: чи то боротьба з ерозією, чи то у повсякденному житті, ця, здавалося б, байдужа жінка насправді була набагато пристраснішою, ніж більшість людей.
Невже їй не було, де жити? Звісно, ні. За походженням, вона донька з багатої родини, відома майстриня бойових мистецтв і людина, що опанувала силу природи, – будь-що з цього дозволило б Ґарсії легко купити будинок у центрі міста. Вона робила це не для себе, а для інших мешканців цього старого району – здебільшого звичайних людей, які заробляли мізерні зарплати, але все ж могли користуватися перевагами розвиненої інфраструктури навколо. Якщо їх переселять до нового району на околиці міста, якість їхнього життя, безсумнівно, погіршиться на кілька щаблів.
Хоча він знав, що все це ілюзії, породжені Світом Сну, а мешканці цього багатоквартирного будинку були переможеними особами, чиї душі поглинула Зеро, проте, оскільки світ поступово змінювався в невідомому напрямку, його дедалі більше охоплювали сумніви щодо правдивості початкових припущень. Ілюзії, які неможливо розрізнити, певною мірою не відрізнялися від реальності. Наприклад, йому було важко сприймати сяючу жінку перед собою як порожню оболонку. Що довше він залишався у Світі Сну, то сильнішим ставало це відчуття.
Вона вже принесла книгу, тож це можна буде вважати подякою – не буде проблем, якщо він пройдеться з нею.
Саме коли Роланд збирався погодитися, його погляд раптом притягнуло знайоме ім’я у списку…
«Бароротехім».
Це ім’я особливого мешканця будинку з квартири 0510, де жив демон.
Серед усієї інформації, зібраної відьмами Такіли про жителів будинку, це довге ім’я виділялося. Тому навіть швидкого погляду вистачило, щоб одразу його помітити.
Серце Роланд завмерло. Ім’я демона у списку означало, що той покине трубоподібний будинок і приєднається до протесту майстра бойових мистецтв та інших мешканців – це здавалося чудовою нагодою зазирнути у його фрагмент спогадів.
– Кхм, кхм, у мене зустріч сьогодні вдень… тому я можу запропонувати вам лише моральну підтримку, – Роланд відвів погляд, вдаючи, що не бачить очікування в очах співрозмовниці.
Більшість людей, мабуть, обміняли б можливість прочитати книгу на послугу собі.
Але Ґарсія цього не зробила. Вона просто сердито встала.
– Я мала б здогадатися. Говорити тобі про все це – марна трата часу, – з цими словами Ґарсія зайшла до спальні, а потім повернулася, несучи стару книгу в червоній палітурці.
Спочатку здавалося, що вона гепне книгу прямо перед ним, але зрештою не стала цього робити й обережно поклала її.
– Це та книга, про яку часто згадує наставниця. Тепер, коли вона у тебе, можеш іти!
Роланд недбало розгорнув книгу, але побачив, що імені автора не вказано, там написано було лише слово «невідомий».
– Ніхто не знає, хто написав цю книгу?
– Якби знали, то навіщо б писали, що автор невідомий? – різко відповіла Ґарсія. – Серед численних книг у бібліотеці Асоціації ця відома не стільки своїм змістом, скільки тим, хто її написав. Кажуть, що автор помер, не встигнувши закінчити книгу, а організація так і не змогла знайти жодних відомостей про нього.
– Помер, коли писав книгу? – Роланд здивувався.
Чи була це раптова смерть? Він спочатку хотів поговорити з автором особисто, півстоліття – це не так вже багато. Якби пощастило, творець книги міг би бути ще живим. І навіть у випадку смерті, про це мали б бути якісь відомості. Півстоліття назад система архівування вже була досить поширеною, ба більше, мова йшла про майстра бойових мистецтв, який пробудив силу природи.
Щось тут не так.
– Що, злякався? – глузливо сказала Ґарсія. – Ти ж не думає про ті історії з привидами і прокляттями, правда? Не хвилюйся, нема жодних доказів того, що людина, яка прочитає цю книгу, помре. Інакше я б не рекомендувала тобі стати майстром бойових мистецтв. Звісно, якщо ти дуже боїшся читати її, я не буду з тебе сміятися і точно нікому про це не розказуватиму.
Ні, ти точно це зробиш…
Роланд взяв книгу і кивнув їй:
– Дякую.
– Хмф, – Ґарсія відвернулася, більше нічого не сказавши.
Якомога швидше повернувшись до 0825, Роланд негайно замкнув двері. Протест мав розпочатися лише після обіду, в нього було ще кілька годин, щоб задовольнити свою цікавість.
Назва книги, як і сказала Ґарсія, була «Причини існування».
Обкладинку зробили з характерного для того часу червоного матеріалу, всередині якого, здавалося, був шматок тонкої дерев’яної дошки, тому вона виглядала дуже міцною. Роланд припустив, що, оскільки книга стосувалася бога, то зміст буде заплутаним і незрозумілим. Але, відкривши першу сторінку, його погляд одразу притягнув акуратний і красивий почерк.
На правій стороні був текст, ліворуч же розмістилися зображення або короткі описи, внизу – цифри, все зробили з надзвичайною точністю, ніби це не твір-передбачення, а ретельно складена академічна робота.
Більшість зображень пожовтіли від часу, короткі описи були переважно з газет і журналів. В епоху інтернету рідко можна знайти рукописні документи з ілюстраціями, зробленими за допомогою ножиць і клею. Книга випромінювала атмосферу старовини, але її зміст виявився напрочуд легким для сприйняття, тож під час читання не виникло жодних проблем.
Перше ж речення говорило: «Бог нас обманув».
Коментарі
Дописати коментар