Розділ 980. Звичайні люди | Розділ 981. Несподіваний початок
Розділ 980. Звичайні люди
……
– Отже, зрештою пані Тіллі обрали для написання «Посібника з польоту»? – Анна відклала книгу й усміхнулася: – Венді ж не надто засмутилася, правда?
– Вона точно трохи засмутилася, але не думаю, що це стане проблемою. – Роланд посунувся вище, влаштовуючись зручніше.
– Ти впевнений у цьому?
– Соловейко щойно авансом за наступний місяць попросила в мене Хаотичний напій, а Сувій замовила три порції пирога з морозивом. З цими двома поруч вона, можливо, оговтається за одну ніч. Я також спеціально прислав дві пляшки фруктового вина, як своєрідну розраду. П’яною вона про це не хвилюватиметься.
– Це вино називається «Напитися до нестями»?
– Ні, воно називається «Ванільне, середньої міцності».
– Що? Така звичайна назва…
Ці моменти завжди були для Роланда найбільш розслаблюючими – змивши денний пил і втому, вони спиралися на м’які чорні оксамитові подушки та ділилися деталями про свій день. Анна зазвичай читала перед сном дорожні нотатки або біографії, а він любив повертатися і милуватися її м’яким, сяючим профілем.
Відколи почалося будівництво залізниці у Туманному лісі, це була одна з небагатьох можливостей, коли вони проводили час віч-на-віч.
Приблизно раз на три дні вона їхала поїздом на північний захід, щоб попрацювати зі щойно прокладеними рейками, і так само поїздом поверталася увечері.
Навіть без зварювання колій у неї було багато роботи.
Наприклад, виготовлення ключових компонентів для деякої зброї.
А також заміна і вдосконалення верстатів.
Різання і складання каркаса планера також значною мірою залежали від неї.
Хоча промисловий рівень західного регіону значно просунувся з початкового етапу, а отримання сировини для виробництва основних металів і виробничі засоби вже позбулися магічного впливу, але це все одно не могло зрівнятися зі швидкістю оновлень креслень Роланда.
Тому цей вільний час був ще ціннішим.
– Однак буде непогано, якщо пані Тіллі напише «Посібник з польотів», – Анна знову перевела тему на тестові польоти. – Адже те, що ти зрештою хочеш створити, призначене для використання всіма, а її погляд ближчий до погляду звичайних людей. Крім того, якщо говорити лише про здатність до навчання, то її знання не менші за мої – вона має принести тобі більше користі, ніж Венді.
– Так… це точно несильна сторона Венді, – кивнув Роланд. – Мені слід було з самого початку подумати про це.
– Отже, ти розглядав обладнання для нового літака?
– Звичайно, – впевнено відповів він, – це те, в чому я найкращий. Крім того, тепер, коли для орієнтира в мене є Світ Сну, креслення прототипу можна завершити за один раз. Як тільки вежа для перегонки нафти буде готова, ми зможемо розпочати виробництво.
Потім вони обговорили численні промислові питання Беззимного міста, охоплюючи все, від технічних деталей до планів розвитку – і це не зводилося до монологу. Анна не лише розуміла його наміри, але також висловлювала влучні, проникливі думки і похвалу. Це відчуття, ніби він знайшов споріднену, огортало теплом, як лагідний весняний вітерець.
Згадавши жахливе співвідношення чоловіків і жінок на факультеті машинобудування, а також похмурі перспективи працевлаштування, він поглянув на дівчину поруч з собою, яка тріпотіла віями, і раптом відчув, ніби бог механіки захищає його.
Мабуть, через те, що Роланд надто довго дивився, Анна не втрималася від сміху:
– Невже я справді така гарна?
Він не відповів, а натомість показав свої почуття діями: нахилився і ніжно поцілував її у вухо.
– Якби я знала, що ти такий, то почала б діяти раніше, – з усмішкою сказала Анна.
Чи говорила вона про той раз, коли перехопила його біля воріт замку в ніч першого святкування після Місяців Демонів?
– Що ти про мене спочатку думала? – з цікавістю запитав Роланд.
– Що яким би милосердним ти не був, ти все одно принц, вершина знаті, про яку всі говорять, і що ти зрештою відрізняєшся від нас.
– Ха-ха… Вибач, що розчарував, – сказав він, вдаючи жаль, – я всього лише звичайна людина.
– Ні, так навіть краще… – Анна похитала головою і злегка підняла кутки губ: – Бо я теж звичайна людина.
*******************
Два дні по тому, Дикі Землі.
Як і планувалося, основні сили першої армії нарешті прибули на заздалегідь визначену позицію – пагорб Спостереження Північного Схилу.
Однак Залізна Сокира не міг позбутися сумнівів, бо подорож пройшла аж надто гладко. Не було ні очікуваного опору, ні випадкових повітряних атак.
Спочатку він готувався просуватися через ворожі трупи, але за шість днів не бачив жодного сліду демонів. Єдина битва, яка у них відбулася, це зіткнення зі зграєю вовків, які шукали їжу. Крім цього, вся рівнина була оповита моторошною тишею, ніби всі спостерігачі відволікалися на команду снайперів.
Якби це справді було так, то нічого страшного, але, судячи з інформації, отриманої від відьом, ситуація здавалася зовсім іншою.
Насправді демони збільшили чисельність патрулів протягом перших двох-трьох днів, а потім відвели більшу частину крилатих монстрів, не відновивши патрулювання біля форпосту, – можна сказати, що вони відмовилися від спостереження за цією територією.
Після встановлення табору Залізна Сокира негайно скликав командирів і представників генерального штабу до центрального намету.
– Що думаєте про бездіяльність демонів?
– Це справді дивно… – Агата, представниця Союзу Відьом, на мить задумалася, перш ніж сказати: – Тільки червоний туман може обмежувати їхні пересування, але Сільва сказала, що будівництво форпосту не зупинилося, тож це говорить, що червона лінія постачання не перервана.
– Якби це були дворяни, зрозуміти їх було б легше, – додав Вранішнє Світло. – Або у них проблеми в тилу, або вони не бажають жертвувати кількома розвідувальними звірами. – Потім він поглянув на Агату: – Чи бачила пані Сільва, що відбувається в руїнах Такіли?
– Це надто далеко від них, – похитала головою Крижана Відьма, – снайперська команда припинила операцію з відволікання ворога і прямує до нас.
– Скільки часу це займе? – спитав Залізна Сокира.
– Принаймні чотири дні, – Агата глянула на мапу. – Магічний Ковчег досить швидкий, але вони рухаються у протилежному напряму від першої армії. Звичайно, якби це були лише Блискавка і Мейсі, то вони можуть прибути сьогодні ввечері.
– Насправді нам не потрібно вгадувати наміри ворога, – раптом сказала Едіт. – Що б вони не планували, це золота можливість для нас – вийти на позиції атаки без втрат і з безперешкодними підземними лініями постачання. Кращого початку не могло й бути. Далі нам потрібно всього лише розгорнути фортечні гармати і зрівняти форпост демонів з землею.
Якщо дивитися з точки зору результату, це твердження було беззаперечним.
Залізна Сокира на мить задумався, перш ніж запитати:
– Поки Магічний Ковчег не спливає на поверхню, демони практично не можуть його виявити, так?
– Можна й так сказати, – відповіла Агата.
– Тоді чи могла б Мейсі взяти з собою пані Сільву?
– Я їй скажу.
– Дякую. – Залізна Сокира швидко прийняв рішення: – Командире Фаньна!
– Тут! – Фаньна виступив уперед.
– Розгорніть фортечні гармати і приготуйтеся до стрільби. – Підкреслюючи кожне слово, він сказав: – атака офіційно розпочнеться завтра ввечері!
Розділ 981. Несподіваний початок
Вранішнє Світло піднявся на вершину пагорба і, споглядаючи метушливі, але впорядковані бойові ряди, що розкинулися перед ним, відчув хвилювання у душі.
Це був не його перший раз на полі бою… У п’ятнадцять років він уже був чудовим зброєносцем і кидався у бій пліч-о-пліч зі своїм паном. Досягнувши повноліття, Фейрін заслужив репутацію першого лицаря західного регіону.
Війна не мала бути для нього чимось незнайомим.
Але тут він відчув зовсім іншу атмосферу.
Перед початком битви дворяни вигукували різні заклики, роздавали нагороди і влаштовували щедрі бенкети, щоб підняти бойовий дух війська. Через це табори вільних людей і найманців зазвичай поринали у хаотичне гуляння, тож, якщо не брати до уваги відсутність випивки, вони нагадували ринок просто неба. Щоразу, коли таке траплялося, лицарі глузували з них, називаючи дурнями, які втрачали голову через кілька шматків хліба з сиром, не усвідомлюючи, що на кону стоїть їхнє життя.
У той час Фейрін Сіерте також щиро вірив у це, вважаючи, що лише дворяни знають, як воювати. А без лідера, який стежить за дисципліною, навіть величезна кількість вільних людей була не більше ніж неорганізованим натовпом.
Лише коли сили герцога Раяна були повністю розгромлені групою шахтарів з Прикордонного Міста, він зрозумів, що реальність дещо відрізнялася від його уявлень.
Однак, задовольнивши своє бажання помсти, Фейрін не став заглиблюватися далі, натомість зосередивши всю свою енергію на дружині Ірен.
Два роки по тому Вранішнє Світло, який вирішив приєднатися до генерального штабу після розмови з батьком, виявив, що війна повністю змінилася.
Уже лише дисципліна, яку продемонструвала перша армія під час маршу минулого місяця, приголомшила його, а професіоналізму, який зараз проявляли солдати, вистачило б, щоб засоромити більшість дворян.
Без жодного заохочення кожен знав своє завдання напам’ять: біля підніжжя пагорба викопали кілька окопів, мішки наповнили ґрунтом, а перед кулеметними позиціями звели прості низькі стіни. Між окопами натягнули колючий дріт і дерев’яні загородження, тож прорватися з фронту було майже так само складно, як прорвати стіну головного міста.
За оборонною лінією було кілька буферних зон. Навіть якби вороги прорвали кулеметні позиції, битва б не закінчилася. Відьми Такіли служили як щитом, що захищав артилерійський батальйон, так і резервними силами, що були готові в будь-який час підтримати передову.
У самому кінці, на вершині пагорба, розташувалося серце наступу першої армії – шість фортечних гармат встановили високо і спрямували на форпост демонів. Артилеристи перевіряли параметри стрільби, роблячи останні приготування до прийдешньої атаки.
Все це не потребувало окремих наказів командира; лише за один день перша армія перетворила цю місцевість на повноцінне поле бою.
Фейрін був свідком потужності нової вогнепальної зброї під час артилерійських навчань, але зрештою це були інструменти – керували ж зброєю люди.
І саме ці солдати, що складалися з вільних людей, приголомшили його найбільше.
Таку дисципліну й організованість було важко створити навіть лицарському ордену, сформованому дворянською родиною.
Хоча зміни в населенні були помітними ще у Беззимному місті, вони блідли в порівняні з тим неймовірним видовищем, що відбувалося перед ним.
– Тепер знаєш? – раптом за спиною Вранішнього Світла почувся знайомий голос. – Відповідь на те питання.
Фейрін обернувся і кивнув Джезу Сіерте:
– Так, батьку.
Чому, коли Його Величність оголосив про свій намір об’єднати Сірий Замок протягом кількох місяців та одночасно наступати на Гермес і королівство Світанок, генеральний штаб не тільки не виступив рішуче проти, але й розробив низку, здавалося б, неймовірних планів?
Бо з такою зброєю і такими воїнами ніхто на континенті не міг зрівнятися з ним або, точніше… ворожі сили були абсолютно незначними порівняно з його.
– Шкода, що король прямо заборонив дворянам вступати до бойових підрозділів, – сказав Фейрін з ноткою жалю. – Я більше б волів битися пліч-о-пліч з цими чоловіками, ніж сидіти у своєму кабінеті…
– Особиста хоробрість більше не важлива. Генеральний штаб – найкраще місце для тебе, – посміхнувся Джез. – Крім того, раптом щось піде не так у битві з таким невідомим ворогом, як демони? Я все ще хочу потримати на руках онука. Добра подруга Ірен недавно народила дитину. Тобі теж потрібно постаратися.
– Батьку! – Фейрін не втримався і потер чоло.
– Добре, добре, я нічого не кажу, – пан Сіерте погладив бороду. – Сонце наближається до обрію. Повернімося до табору. Артилерійський батальйон скоро має відкрити вогонь – не можу терпіти шум цих штук.
– Так, – Вранішнє Світло востаннє глянув на позицію, а потім спустився з пагорба разом з батьком.
Йому також слід піти на інше поле бою, щоб виконати свій обов’язок.
……
О п’ятій годині вечора офіційно розпочався обстріл.
В одну мить роздерши тишу Родючої Рівнини, шість гармат почали стріляли по черзі відповідно до заздалегідь налаштованих кутів обстрілу.
Через понад чотириста років людство знову ступило на цю землю, розпочавши атаку проти демонів.
Спочатку провели два раунди випробувальних стрільб, щоб виправити недоліки. Коли Сільва повідомила про влучання, постріли гармат стали злагодженими.
Удосконалені 152 міліметрові фортечні гармати були ближчими до своїх історичних попередниць. Щоб збільшити дальність стрільби, камера заряджання виросла удвічі, а снаряди почали заряджати по частинах, що призвело до невеликого сповільнення темпу скорострільності. Однак завдяки підвищеному тиску у стволі ці гармати вже перетворювалися на смертельну загрозу для нерухомих цілей на відстані десяти кілометрів.
Через збільшення дальності стрільби зросла і вага, що стало неабияк тиском на логістику. Остаточним рішенням стало розібрати гармати на чотири частини і доставити їх за допомогою хробаків-пожирачів Такіли.
Ніхто не міг чути ревіння чи бачити полум’я при падінні снарядів. Це був абсолютно новий спосіб ведення війни. Якби не пережиті численні артилерійські битви, солдатам було б важко повірити, що вони можуть знищувати ворожі фортеці і міста у спокійних умовах та без зорового контакту, всього лише за допомогою повтору кількох рухів.
Існувало дві причини, чому вирішили розпочати атаку на заході сонця. Перша, для спостереження Магічним Оком не потрібне сонячне світло, що дозволяло керувати артилерійським вогнем у темноті. Друге, крилаті моторошні звірі не могли діяти вночі, що робило демонів вразливими до атаки о цій порі.
Фортечні гармати стріляли кожні дві хвилини. Крім слабкого гуркоту, який долинав з горизонту, поле битви, огорнуте темрявою, здавалося незмінним. Але в очах Сільви земля за десять кілометрів виглядала зовсім інакше…
Ударні хвилі вибухів збурили поверхню навколо. Понад половина з приблизно десяти чорних кам’яних веж була розбита на шматки. А коли виникали розриви, спричинені снарядами, що прошивали вежі для зберігання туману, то темний камінь в одну мить перетворювався на вулкан, що вивергається.
Однак вона досі не помітила жодних слідів демонів.
Наступного ранку, саме тоді, коли всі подумали, що ворог покинув форпост, сталася раптова зміна.
На північ від позиції першої армії, за вісім кілометрів від Спостереження Північного Схилу, раптово з’явилася велика орда демонів!
Водночас Сільва також помітила ознаки активності десятків крилатих звірів – вороги, які зникли на кілька днів, в цю мить нагадували темні хмари, що мчали прямо до них.
Коментарі
Дописати коментар