Розділ 982. Готовність до війни | Розділ 983. Лютий напад
Розділ 982. Готовність до війни
– Що взагалі відбувається?
У центральному наметі панувала важка атмосфера. Командувач Залізна Сокира, насупившись, дивився на мапу на довгому столі.
– Тут немає жодних червоних ліній, жодних натяків. Невже всі ці демони з’явилися просто з повітря?!
Хоча тривогу оголосили негайно, а бойові частини першої армії вже були на позиціях, однак у серцях усіх все ще панували розгубленість і неспокій.
Ба більше, це сталося під пильним оком Сільви. Без відьми ця битва була б цілком безглуздою, чи не так? Якщо ворог здатний раптово з’явитися за вісім кілометрів, чи не з’явився б він наступного разу прямо в таборі?
Якщо не відшукати відповіді на це запитання, ніхто не зміг би спати спокійно.
За межами намету фортечні гармати, що мовчали пів ночі, знову оглушливо заревли; їхня скорострільність була на піку – зараз не було потреби економити боєприпаси, найважливішим у цей момент стало якомога швидше скоротити живу силу противника.
– Навіть якщо здається, що вони з’явилися з повітря, це неможливо, – рішуче заявила Агата. – Червоний туман необхідний для виживання демонів, і це не змінилося. Інакше вони б давно уже заполонили весь світ. Зараз кількість ворогів наближається до десяти тисяч, без поповнення запасів червоного туману не те що про бойові дії не можна говорити, навіть дорога сюди буде коштувати їм життя!
– Згідно з попередніми даними розвідки, цей форпост може підтримувати щонайбільше кілька тисяч демонів. – Залізна Сокира на мить замислився: – Отже, ви хочете сказати, що поблизу є ще один пункт постачання, який Магічне Око не виявило?
– Це єдине пояснення…
– Ні, є ще одна можливість, – перебила Едіт. – Оскільки ми можемо зробити так, щоб лінія постачання зникла з поверхні, то демони теж можуть про це подумати.
– Викопати тунель з руїн Такіли? – Агата похитала головою. – Якщо не брати до уваги, чи мають вони хробаків-пожирачів, вже просто зробити тунель для пересування понад десяти тисяч демонів – це нелегке завдання, яке неможливо втілити за той час, що вони перебувають у Такілі. Крім того, при такій великій метушні Сільва б точно помітила, що щось не так.
– Я не мала на увазі, що він іде з твого рідного місця. – Едіт нахилилася вперед і вказала на ціль, що на мапі була позначена Х. – Що, якщо вони почали з форпосту?
– Що ти хочеш сказати? – глибоким голосом запитав Залізна Сокира.
– Хіба вам не здається, що… місце, де з’явилися демони, досить підозріле? – Едіт завела пасмо волосся за вухо. – Подумайте, якби ми були звичайною армією – неважливо, сили смертних дворян чи військом царства відьом – якою б ситуація була зараз?
Після запитання Перлини Півночі всі присутні перевели увагу на мапу.
Ті, хто міг увійти до центрального намету, або належали до генерального штабу, або були військовими командирами, або представляли союзні війська; серед них не було нікого, хто зреагував повільно – невдовзі всім спала на думку одна можливість.
Присутні дружньо ахнули.
Однак це швидко заглушив артилерійський вогонь зовні намету. Поки тремтіла земля, всі могли бачити здивування в очах одне одного.
Лише після того, як обстріл стих, Вранішнє Світло порушив тишу, сказавши:
– Хочеш сказати... що форпост був пасткою, підготовленою демонами?
Згідно зі звичайною військовою стратегією, знищення цього форпосту вимагало б ближньої облоги, а це означало б, що вони віддали б свій тил демонам. Якби демони з’явилися у цей час, то утворили лещата разом з руїнами Такіли. Досить легко було передбачити долю першої армії під атаками з двох сторін.
Двокілометрове поле достатньо велике, щоб вмістити обидві сторони; на мапі це виглядало як величезна кишеня.
– Вони були настільки впевнені, що ми прийдемо? – запитав Залізна Сокира.
Едіт не відповіла, а натомість поглянула на представницю стародавніх відьом поряд з собою – Зої.
Порівняно з більшістю людей, її обличчя залишалося майже незмінним, ніби його огорнула байдужість.
– Якби це була Федерація, то ми точно б прийшли. Дозволити демонам створити форпост рівносильне ігноруванню розширення кривавої лінії, бо інакше це самогубство для відьом – падіння міста завжди починається з нездатності зупинити розширення ворога, – вона зробила паузу. – Однак вони ніколи такого не робили.
– Часи змінилися, – сказала Перлина Півночі, розмівши руками. – Це багато що пояснює. Демони не вірять, що звичайні люди можуть знищити загін крилатих звірів, тому Беззимне, очевидно, місто відьом. Ось чому вони влаштували цю пастку. Якби їм пощастило, демони змогли б знищити всіх бойових відьом, які залишили місто. Щоб заманити нас у пастку, демони не лише відмовилися атакувати по дорозі, але і навмисно зменшили дальність своєї розвідки – все заради моменту, коли пастка буде закрита. Що думаєте про це припущення?
– Навіть якщо це правда, як демони уникли погляну пані Сільви? – здивовано запитав пан Сіерте.
– Можливо, ти цього не знаєш, але її здібність не всеохопна, – відповіла Едіт. – Якщо я правильно пам’ятаю, існує суттєва різниця між дальністю спостереження і глибиною проникнення. Взявши до уваги крилатих звірів, вона зазвичай може проводити спостереження на максимальній відстані – у таких випадках Магічне Око, ймовірно, пропускає велику територію.
Почувши це, всі смутно здогадалися про відповідь.
– Звичайно, я не звинувачую пані Сільву, – ледь чутно зітхнула Едіт, – це радше ми надто сильно покладалися на неї.
Магічна сила – це проблема, яку відьми не можуть ігнорувати. Щоб точно відстежувати пересування ворога, Сільва мала постійно залишатися пильною, ретельно розраховуючи кожну краплю магії, яку вона використовувала. Однак погляд крізь шари землі споживав велику кількість магії, особливо при огляді на великій відстані з повітря, тож, ясна річ, вона не могла перевірити кожен сентимент Родючої рівнини.
Дотримуючись принципу, що демони можуть ховатися лише в зоні червоного туману, Сільва, швидше за все, перевіряла шари навколо форпосту, а враховуючи обмеження видимості, глибина, ймовірно, була невеликою.
Агата насупилася.
– Ми можемо перевірити це зараз. – Потім вона активувала печатку прослуховування: – Сільво, можеш подивитися, що під армією демонів?
– Під землею? – Сільва, яка керувала артилерійським вогнем, трохи завагалася: – Я можу спробувати, але мій запас магії…
– Все гаразд.
– Зрозуміла. – Голос на іншому кінці печатки прослуховування замовк на кілька секунд, а потім усі почули слова Сільви: – Дивно… Магічне Око заблоковано – я нічого не бачу, унизу лише непроглядна темрява!
Всі мовчали; цей результат опосередковано підтвердив припущення Едіт.
Опинитися у ситуації, коли ворог перехитрив, було неприємно.
На мить тишу у наметі розривали лише постріли гармат.
Хлоп, хлоп, хлоп.
Саме в цей момент Залізна Сокира раптом плеснув у долоні.
– Пане? – вимовив Вранішнє Світло.
– Що ж, зрозуміло, тепер я можу бути спокійним, – він повільно розтягнув губи у посмішці. – Хто у підсумку виявиться здобиччю – вирішить ця важка битва.
– Ви абсолютно праві, командувачу, – всміхнулася Едіт. – Хоча вони неправильно вгадали супротивника, результат зрештою виявився однаковим. Можна сказати, що жодній зі сторін особливо не пощастило. А точніше, нам пощастило трохи більше – хіба зіткнення з ворогом лоб у лоб на заздалегідь підготовленому полі бою, не є тип типом битви, якого ми хотіли? Нічний артилерійський обстріл завадив їм діяти негайно, тож тепер демони не тільки втратили свою приманку, але й зіткнулися з добре підготовленими солдатами. Здається, це хороший початок.
Перлина Півночі на трохи замовкла, перш ніж продовжити:
– Власне, як я вже казала на початку, нам не потрібно турбуватися про наміри ворога. Що б вони не хотіли зробити, нам просто необхідно знищити кожного, хто наважиться показатися перед нами – і саме з цим перша армія чудово справляється, чи не так?
В цей момент у таборі знову пролунав пронизливий сигнал тривоги, але цього разу звук був різкішим.
«Попередження про повітряну загрозу».
Усі зрозуміли – вони наближаються.
Загони крилатих моторошних звірів, що рухалися в авангарді, вже увійшли в зону ураження першої армії.
Розділ 983. Лютий напад
– Тоді я пішла, – рішуче сказала Агата.
– Ходімо, – на обличчі Зої з’явилася холодна посмішка. – Мої сестри, мабуть, вже зачекалися.
На відміну від першої армії, командири стародавніх відьом також були могутніми воїнами. Коли демони наближалися, у них не було причин відступати першими.
– Пані Агато, пані Зої… – раптом покликах їх Залізна Сокира.
– Є ще щось?
– Хоча, можливо, не мені слід це говорили, але я вважаю, що Його Величність думає так само, – серйозно почав він, – будь ласка, бережіть себе. Адже те, що ви живі, – це найбільший удар по демонах.
– Ха, поки ми не відвоюємо Такілу, я так просто вічним сном не засну. – Зої озирнулася на нього: – Дякую за добрі слова, смертний.
– Не хвилюйся, я знаю, що робити. – Агата усміхнулася і вийшла з намету.
Темні тіні на небі тепер були досить чіткими. Порівняно з попередньою оборонною битвою Беззимного міста, кількість ворогів не тільки зросла, але й летіли вони набагато швидше.
Невдовзі противник наблизився до передньої краю позицій.
Зенітний батальйон з кулеметами негайно відкрив вогонь – щільні постріли швидко перетворилися на безперервний шквал, але результат був незначним. Лише чотири чи п’ять монстрів були збиті з близько шістдесяти, решта просто піднялася вище.
– Ці огидні метелики, – роздратовано сказала Зої, – якби вони наважилися приземлитися, я б розірвала їх на шматки голими руками.
За часів Федерації найефективнішим методом боротьби з такими монстрами були бойові відьми, які могли літати, і надзвичайні, що використовували камені польоту. Це також була одна з причин, чому стародавні відьми зневажали армії смертних: без їхньої підтримки навіть кілька крилатих звірів могли розігнати величезне військо.
– Чому вони не кидають списи? – насупилася Агата, спостерігаючи за ворогом, що вже летів над лінією фронту.
Однак наступної миті наміри демонів стали зрозумілими – моторошні звірі опустилися і помчали до тилу оборонної лінії, саме туди, де розташувався артилерійський батальйон!
Відьми обмінялися поглядами і, не вагаючись, побігли до артилерійської позиції.
……
Позиція Риб’ячої Кульки розташувалася по центру оборонної лінії. З моменту відбиття атаки демонів минулого разу його підвищили до капітана загону за видатні досягнення. Хоча це був не перший випадок, коли він мав справу з цими монстрами, Риб’яча Кулька все одно відчув прилив страху, побачивши темну, жахливу орду, що мчала до них.
– Ка-капітане загону, чи не слід нам стріляти? – пробурмотів товариш по команді, тримаючи стрічку з кулями.
– Вони за 900 метрів! – обличчя спостерігача було попелястим, а кадик тремтів.
Усі боялися. Риб’яча Кулька зрозумів, що навіть найхоробріша людина відчуває щирий страх перед таким неймовірним ворогом. Саме тому, він мав поводитися ще спокійніше, інакше вони посиплються ще до того, як ворог встигне завдати удар.
Подумавши про це, Риб’яча Кулька важко ковтнув і заговорив, навмисно уповільнюючи мову:
– Ще трохи, зачекайте, коли вони опиняться у межах 300 метрів, перш ніж стріляти.
Хоча інструктор зі стрільби говорив, що важкий кулемет Марк I мав дальність ураження понад 1500 метрів, а прицільна дальність була близько 1000, бойовий досвід підказував йому, що якщо звірі не летіли постійно по прямій лінії, уразити ціль на такій відстані неможливо.
Найефективнішим методом стрільби було ігнорувати складні приціли на верхній частині кулемета і безпосередньо використовувати концентричне кільце для націлювання на противника, а також покладатися на інтуїцію для оцінки можливостей.
Якби вони спустошили ящик з кулями, не досягнувши жодних результатів, це, безсумнівно, негативно вплинуло б на моральний дух команди.
Він волів атакувати, коли був упевнений у досягненні успіху.
Однак така відстань також означала, що ворог міг будь-якої миті розпочати контратаку.
Він міг лише сподіватися, що недавно доданий щит перед кулеметом був достатньо міцним.
– Вони спускаються! – крикнув спостерігач.
– Зараз!
Риб’яча Кулька натиснув на курок – він майже бачив, як кулі вишикувалися в ряд, проносячись повітрям, що розірвати масивного звіра, що мчав до нього.
Монстр, який рухався першим в мить перетворився на хмару криваво-синього туману; щонайменше десяток куль з різних напрямків пробили тіло. Лютий демон на його спині почувався не краще. Череп розірвало, нижні кінцівки розсікло навпіл, коли тіло впало, воно було майже непізнаваним.
Смерть ворога викликала радісний вигук у загоні, і серце Риб’ячої Кульки сповнила бурхлива хвиля мужності. Він один рухом навів зброю на іншого монстра – за лічені секунди того спіткала така сама доля.
Щойно Риб’яча Кулька збирався продовжити, як навколо раптом потемніло.
Над головою ніби з’явилася сіра завіса, що закрила навіть сонячне світло, пропустивши лише мерехтливі цятки. Коли ж він побачив справжню природу цієї «завіси», його серце стиснулося.
– Це списи! – Він щосили заревів: – Ухиляйтеся!
Однак від такого щільного шквалу списів не було де сховатися. Все, що могли зробити солдати, це сховати голови і тіла за щитами, залишивши напризволяще кінцівки.
Риб’яча Кулька міцно тримався за товариша по команді, готуючись бути пронизаним наскрізь кістяним списом.
Однак очікуваного удару не було. Він лише відчув порив вітру над головою, а потім небо знову стало ясним.
– Ка-капітане! Озирніться!
Крикнув хтось.
Риб’яча Кулька обернувся, у грудях калатало – артилерійська позиція позаду була сценою повного спустошення. Списи підняли хмару пилу, люди лежали на землі, і доля їх була невідома. З густішої хмари пилу чулися стогони і крики про допомогу. Всі шість фортечних гармат замовкли.
– Укхух, – всі важко ковтнули.
– Чого стали?! – Риб’яча Кулька скрипнув зубами і ревнув: – Повертайтеся на позиції і продовжуйте стріляти!
Незалежно від того, був це порятунок чи відправлення підкріплення – за це відповідали інші люди. Зараз його завдання – це збити якомога більше моторошних звірів, перш ніж ворог пустить другу хвилю списів.
Цей крик вивів солдатів із заціпеніння, і два зенітні кулемети знову ожили.
Демони, зрозумівши, що самою атакою кістяними списами важко злами бойовий дух супротивника, розділилися на дві групи. Одна піднялася вище, щоб зачекати і пустити наступну хвилю списів, а інша негайно приземлилася на землю, маючи намір використати свою перевагу у силі та розгромити ворогів у лобовому бою.
Лютий демон, що зіскочив з крилатого звіра, натрапив на чорноволосого чоловіка.
Цей самець не становив для нього загрози, він витягнув залізну сокиру з-за пояса і недбало замахнувся…
Однак чоловік заблокував його удар лише однією рукою!
Очі лютого демона розширилися від недовіри. Перш ніж йому вдалося осмислити, що відбувається, він побачив, як супротивник націлив на нього якусь залізну трубку.
Пролунав оглушливий гуркіт!
– Нова зброя Його Величності справді вражає. – Зої ослабила хватку, дозволивши демону з продірявленими грудьми впасти на землю. – Якби вона існувала чотириста років тому, Такіла, можливо, не впала б, а три головні відьми не повстали одна проти одної заради виживання.
Вона підійшла до безжиттєвого демона, підняла ногу й одним ударом розтрощила йому череп. Потім холодно подивилася на наступного ворога.
– Але ми все ще живі і прийшли з полум’ям помсти – тепер настав час вам сплатити борг.
Коментарі
Дописати коментар