Розділ 986. Багряний Лотос у погоні за вогнем | Розділ 987. Зіткнення
Розділ 986. Багряний Лотос у погоні за вогнем
Попри зловісну магічну реакцію, що з’явилася в тилу, Сільва не могла дозволити собі відволікатися.
За винятком мінімального спостереження і попередження, вона зосередила всю свою увагу на армії демонів за кілька кілометрів на північ.
Там було щось, чого відьма раніше не бачила. Вона навіть не могла визначити це як щось неживе чи живе, але сам їхній вигляд випромінював зло.
Розмір однієї такої штуки був приблизно як у двоповерхової будівлі, за формою воно нагадувало рептилію, щось подібне до краба чи павука, але кінцівки і тіло були зроблені з чорного каменю. Його рухам бракувало будь-якої спритності, кожен крок був напруженим і суворо визначеним – вони абсолютно не зважали на те, що навколо час від часу падали снаряди. Навіть коли їхніх товаришів-демонів розривало на шматки, ці монстри не вагалися. Вони чимось нагадували машини, винайдені Його Величністю Роландом.
Однак це була не справжня машина.
Крізь товсту оболонку вона чітко бачила масу звивистої плоті, прихованої всередині, світло магії витікало звідки і проникало через незліченні вени в кожну частину оболонки.
Якби Сільва мала якось описати це, то єдиним слово, яке спадало на думку, було «паразит».
Живі істоти паразитували всередині каменю і металу.
Порівняно з цими монстрами, ті грізні «звірі облоги» вже не здавалися такими страшними.
На щастя, вони не були незнищенними.
Розривні снаряди, які випускала перша армія, все ще могли пошкодити їх навіть без прямого влучання. Коли вони падали достатньо близько до монстра, щоб завдати шкоди кінцівкам, ті більше не могли рухатися.
На жаль, порівняно з десятками тисяч демонів, вони були просто занадто малою ціллю – хоча Сільва керувала артилерійським батальйоном, щоб стріляти по них з моменту, як монстри з’явилися, снаряди, що пролетіли кілька кілометрів, не були призначені для точного прицілювання. На той час, коли крилаті звірі атакували артилерійську позицію, лише один із п’яти повзучих монстрів був пошкоджений і зупинений.
Коли тил занурився у хаос, вона не могла не відчути тривоги за фронт.
Артилеристи, мабуть, зовсім не усвідомлювали величезної загрози, яку вони становили для демонів.
Насправді з усіх учасників битви тільки вона була свідком неймовірної руйнівної сили фортечних гармат – особливо коли з-під землі виринула орда демонів, завдяки їхнім щільним рядам поле битви за вісім кілометрів перетворилося на справжню бійню.
Кожен снаряд, який влучав посеред ворожих бійців, піднімав земляний стовп майже десять метрів заввишки; разом з ним піднімалися відрубані кінцівки. Розбитого ж каміння цілком вистачало, щоб пробити броню зі шкіри і кісток тварин на ворогові, про осколки, які розліталися на всі боки, можна і не говорити. Масивні тіла лютих демонів ставали легкою мішенню для випадкових уражень. Часто після удару одного снаряда десятки демонів купами лежали навколо кратера, а їхня кров просякала ґрунт, ніби розпустилася блакитна квітка.
Всього трьох залпів вистачило, щоб похитнути ворожий стрій, і це з осічками. Хоча згодом ряди демонів розсіялися, невблаганний натиск смерті все одно чинив на них величезний тиск, про що свідчила швидкість їхнього бігу.
Якби не втручання моторошних звірів, ворог, ймовірно, був би повністю розбитий.
Хоча артилерійському батальйону вдалося відновити деякі з гармат, однак точність і скорострільність значно знизилися. Демони скористалися цією можливістю для швидкого просування. На той час, коли з’явилася реакція кількох джерел магії, ворожа армія опинилася за два кілометри до оборонної лінії.
Тепер солдати на передовій мали б неозброєним оком бачити демонів, що з’являються з-за горизонту.
Сільва, дотримуючись заздалегідь розробленого плану, надіслала попередження Шаві, яка охороняла фронт.
– Вороги в межах досяжності мінометного вогню.
– Зрозуміла, я негайно повідомлю командира, – швидко відповіла інша відьма. – До речі, як ситуація в тилу? Вони ще не розібралися з тими літаючими демонами?
– Сталося дещо… непередбачуване, – з ваганням відповіла Сільва. – Але все має бути добре.
– Якби Андреа була тут, бій, мабуть, вже закінчився б, еге?
– Ну… можливо, – щоб не хвилювати Шаві надто сильно, вона вирішила поки що приховати побачене. Саме в цей момент Сільва раптом помітила, що чотири повзучі монстри з армії демонів зупинилися.
Вони розставили довгі кінцівки й опустилися на землю.
Що намагався зробити ворог?
Сільва досить швидко побачила, що панцир на спині монстра розкрився і зсередини висунувся циліндр, схожий на чорний кристал. Він був приблизно завтовшки з людину, а його поверхню покривав слиз, ніби цей стовп виріс прямо з тіла. Циліндр, як і оболонка монстра, був пронизаний судинами і венами, що розширювалися та стикалися під впливом потоку магії.
Наступної миті вихори у тілах ворогів швидко закрутилися, вибухнувши сліпучим світлом.
В одну мить довгий циліндр з чорного каменю, здавалося, під дією величезної сили піднявся до неба, промчав над головами численних демонів і полетів прямо до Спостереження Північного Схилу. Цей рух нагадував постріл з арбалета, збільшеного у сто разів!
У цей же момент заревіли міномети першої армії…
Понад сотня снарядів злетіли в небо й, описавши високі параболічні дуги, під впливом сили тяжіння упали на демонів, що наступали.
На частку секунди міни розминулися з кам’яними циліндрами, ніби уособлення сили, якою володіли дві раси, що знову зіткнулися через чотириста років.
– Шаві, активуй щит! – щосили крикнула Сільва.
Щойно ці слова зірвалися з її вуст, над оборонною лінією опинився довгий кам’яний циліндр.
Затим спалахнуло магічне сяйво – і весь циліндр вибухнув. Його кристалічна структура розлетілася на незліченну кількість довгих голок, змішаних з блакитною кров’ю, які посипалися на солдатів, що внизу чекали на ворога.
……
У цей момент артилерійська позиція затихла.
Агата та її команда негайно евакуювала артилеристів поблизу гігантського монстра, поки зенітний батальйон вів запеклий бій з останніми моторошними звірами, що залишилися. На полі бою стояло близько десятка відьом божої кари і вищий демон в повному обладунку.
Останній холодно оглянув усіх присутніх, а потім раптом видав гучний крик, що навіть заглушив гуркіт кулеметів удалині – кожен міг відчути гнів, прихований у його голосі.
Потім він простягнув праву руку і стиснув кулак. З його долоні вискочив промінь світла, що в одну мить перетворившись на тріскучий довгий меч!
Далі вищий демон люто розмахнувся й ударив по фортечній гарматі поруч. З різким звуком сталевий корпус розколовся, а розсічений край зробився яскраво-червоним, ніби під дією високої температури.
Крижана Відьма затамувала подих – це явно була зброя, зроблена з магії!
Зої, однак, залишалася незворушною:
– Що, незадоволений своїм супротивником? Ти прийшов сюди з готовістю битися на смерть, а тут виявилося, що вороги – це купка смертних? – Вона посміхнулася, вираз обличчя був розслабленим, а в тоні відчувалася нотка глузування, проте її очі, здавалося, палали вогнем. – Твоя найбільша помилка полягає в тому, що ти спустився. Якби залишився в небі, то зміг би пожити ще трохи. Тепер ти по-справжньому відчуєш, що таке чотириста років люті. Що ж до твого дріб’язкового гніву, то він абсолютно незначний!
Хоча вони не могли спілкуватися, їхні думки були цілком очевидними. Демон, заревівши, кинув у Зої магічний меч, що, немов сліпуча блискавка, полетів у її бік!
Дві відьми божої кари, що стояли поруч з Зої, підступили до неї ближче, одночасно активувавши «зону божої кари»!
Дивна сила в мить спотворила простір навколо них. Блискавка ніби врізалася в ніщо – сліпуче світло було поглинуте бездонною темрявою, в одну мить безслідно зникнувши!
Вищий демон завмер на місці.
Інші ж відьми підняли великокаліберні дробовики.
У мить артилерійську позицію наповнили звуки пострілів. Навколо тіла демона спалахувало блакитне світло, але швидко, дуже швидко згасало.
Навіть його чорна броня не витримала шквалу вогню.
Під дощем куль вищий демон ніби постійно отримував удари кувалдою – під впливом величезної сили його тіло не сильно відрізнялося від пошарпаної ганчірки, що безладно смикалася. Коли постріли припинилися, внутрішні органи і кістки ворога перетворилися на криваву кашу.
Розділ 987. Зіткнення
Гігантський звір, здавалося, відчув небезпеку. Побачивши, як його господар падає, він замахав крилами, намагаючись втекти, не усвідомлюючи, що втеча відрізнялася від прибуття сюди.
З інших крилатих звірів, які відтягували вогонь на себе, залишилося менше десятка. Він втратив приголомшливу ауру свого спуску, а масивне тіло ще більше ускладнювало його підйом. Хоча перебування монстра на землі перешкоджало кулеметникам стріляти, бо міг відбутися дружній вогонь, цей острах зник щойно істота опинилася у повітрі.
В одну мить більшість зенітних
кулеметів табору були спрямовані на цього велетня.
Щільний град куль посипався з усіх боків, немов би довгі батоги повністю охопили монстра – там, де була броня, спалахували іскри, тоді як оголену плоть розривало на шматки. Цього разу крилатому звіру навіть не вдалося видати тужливий крик, перш ніж він упав на землю. З кульових отворів, схожих на стільники, текла смердюча кров, яка швидко утворила під тілом неглибоку калюжу.
Агата не могла не зітхнути.
Зої, здавалося, мала рацію: відьми божої кари справді були потужним козирем проти вищих демонів. Не дивно, що багато вищих чинів Федерації стали на бік королеви Падучої Зорі.
Здатність у будь-який момент придушити магію, знизити сили демонів, які володіли різними магічними каменями, і власна сила, що не поступається надзвичайним, не лише кардинально вирішити проблему нестабільності здібностей відьом, але і дали змогу вперше в історії здобути чисельну перевагу над ворогом. Для Федерації, яка зазнавала поразки за поразкою, це, безсумнівно, був промінь надії серед моря відчаю.
Згідно з початковим планом пані Акаліс, якби половина небойових відьом взяла участь у ритуалі перетворення, це означало б, що тисячі небойових відьом в одну мить стали б бійцями вищого рівня. Бойові відьми мали б розібратися з армією демонів, відьми божої кари вбивали б вищих демонів, а найпроблемніших ворогів залишили б вищим надзвичайний – ось у чому полягала суть тактики, на яку Царство кинуло всі свої сили.
Враховуючи, що відьми божої кари з самого початку задумувалися як козир у фінальній битві проти демонів, те, як швидко вони знищили вищого демона, здавалося природним – іншими словами, якби десятку довелося битися проти одного вищого демона, королева Падучої Зорі ніколи б не поставила на цей план.
Однак було вже надто пізно.
Агата подивилася на Зої, губи якої скривилися у задоволеній і радісній посмішці, і не змогла не відчути сплеску емоцій.
Якби Федерація реалізувала цей план з самого початку, результат Другої Битви Божої Волі міг би бути інакшим. Хоча людству довелося б відступити з Царства Світанку, Родюча Рівнина все ще могла б мати тисячі міст і майже десять мільйонів жителів. На цьому фундаменті Федерації вдалося б легко створити таку ж потужну армію, як в демонів.
Однак після поразки у Битві Божої Волі все, що залишалося королеві Падучої Зорі, це невелика, віддалена території і менше ніж мільйон варварів. Можливо, коли вона приймала це рішення, то думала лише про те, щоб зробити все можливе.
– Не збираєшся його вбивати? – Агата підійшла до Зої.
Попри серйозні рани, вищий демон ще тримався за життя. Ці жахливі вороги мали стійкість, що була більшою, ніж у вищих надзвичайних. Навіть без магічного каменю балансу Агата знала, що залишки магічної сили демона пронизували тіло, намагаючись відновити його.
Звісно, це не означало, що ворог зможе відновитися від таких важких травм. Здатність тіла до самозцілення мала свої межі. Якщо залишити демона так, він зрештою помре від виснаження магічної сили.
Не кажучи вже про постійне зменшення червоного туману.
Можливо, Зої більше хотіла спостерігати за його передсмертними муками, ніж швидко добити ворога?
– Я хочу поки що зберегти йому життя. – Відповідь Зої здивувала Агату. – Цього разу атакувало багато демонів, ми зможемо зібрати чимало посудин з червоним туманом. Якщо підлікувати йому рани і поповнювати червоний туман, то він має протриматися ще кілька днів.
– Що ти хочеш зробити? – насупилася Крижана Відьма.
– Не хвилюйся, хоча я особисто прагну піддати його вічним мукам, однак таке можливо лише за умови, що це не вплине на загальну ситуацію. – Зої серйозно сказала: – Якщо я не помиляюся в іншому загоні є відьма зі здатністю утворювати зв’язок між розумами, так?
– Ти хочеш, щоб вона утворила зв’язок з демоном? – здивовано спитала Агата.
Зої кивнула:
– Я знаю, що є ризики, але якщо це спрацює, у нас буде можливість протистояти демону лоб в лоб. А оскільки він командир, те, що в його голові, варте ризику!
«У минулому це було б справді непереборною спокусою для вищих чинів», – подумала Агата. Але зараз не часи Федерації. Ні Його Величність Роланд, ні Тіллі Вімблдон не будуть примушувати відьму ризикувати життям заради якоїсь можливості.
Хіба що Каміла Даррі згодиться на це добровільно.
Тільки-но вона відчула вагання, як з іншого боку позиції раптово пролунало кілька вибухів!
Поглянувши туди, Агата побачила велику хмару пилу, що піднімалася з північної сторони фронту, ніби там пройшлася буря.
Однак вона не чула інтенсивної стрілянини.
Можливо, у ворога був ще один загін крилатих звірів? Або… демони прорвали оборону?
Агата швидко активувала печатку прослуховування:
– Сільво, яка ситуація на фронті?
– Нас атакують монстри, яких ми раніше ніколи не бачили, – з печатки пролунав тривожний голос Сільви. – Фронту потрібна підтримка фортечних гармат!
……
Коли кам’яна колона розбилася, на армію демонів посипався град мін.
Для лютих демонів, одягнених в обладунки зі шкіри і кісток тварин, різниця між гаубицею калібру 152 міліметри і мінометом була незначною. По суті, останній, з його перевагами у чисельності і скорострільності, завдавав набагато більших втрат ворогу, що наступав.
На полі бою, де летіли осколки, демони, що мчали на повній швидкості і не мали жодного укриття, ще більше підвищували вбивчу силу снарядів. Вибухи, що піднімали хмари крові, стали звичною справою. Зіткнувшись з невпинним обстрілом, просування ворога зупинилося.
Однак Сільва не мала часу спостерігати за результатами битви.
Крім спостереження за рухами в повітрі, її погляд був зосереджений на чотирьох незрозумілих істотах.
На жаль, міномети були менш ефективними проти повзучих монстрів, зроблених з чорного каменю і металу.
Якщо це не було пряме влучання, самі лише осколки не могли пробити їх.
Раптом на спинах повзучих монстрів знову почали наростати циліндри. Сільва виявила, що вони справді були частиною тіла істот. Що камінь, що вени – все це ретельно відокремлювалося, а потім збиралося в колону.
Вона знала, що їм слід якнайшвидше знищити ворогів, здатних завдавати ударів на велику відстань.
Перший обстріл завдав значної шкоди першій армії. Вони були заскочені зненацька, тож лише на передовій було поранено понад сто людей. Деякі солдати в окопах навіть отримали поранення у плечі і груди. Що ще важливіше, такий раптовий і безпрецедентний напад, без жодних контрзаходів, безсумнівно, завдав важкого удару по моральному духу.
На щастя, процес «наростання» у ворога був набагато повільнішим, ніж перезаряджання артилерії.
– Артилерійський батальйон наполегливо працює над тим, щоб повернути фортечні гармати на початкової позиції, – рівний тон Агати дещо заспокоїв її. – Я попросила командира батальйону особисто поговорити з тобою.
– В-вітаю… пані Сільво, – пролунав трохи невпевнений голос, – я командир батальйону Фаньна… Знадобиться трохи часу, щоб підготувати гармати до стрільби. На щастя, перевірка показала, що одна з гармат не зазнала жодних пошкоджень – якщо ви можете надати мені параметри стрільби, я негайно організую підтримку.
Сільва мимоволі стиснула кулак. Стримуючи хвилювання, вона глянула на компас перед собою і ретельно оголосила параметри:
– Північний напрямок, 11 градусів 17 мінут, відстань 2310 метрів; будь ласка, стріляйте!
– Зрозумів. Північний напрямок, 11 градусів 17 мінут, відстань 2310 метрів, – повторив Фаньна. – Шостий загін, вогонь!
Коментарі
Дописати коментар