Розділ 988. Перша перемога на Рівнині | Розділ 989. Після битви
Розділ 988. Перша перемога на Рівнині
Фортечна гармата номер шість була тією самою, яку Фаньна оглянув перед атакою. Завдяки своєму розташуванню поблизу краю позиції вона майже не зазнала пошкоджень, коли відбулися дві хвилі метання списів. На відміну від гармат, які перекинули крилаті звірі, їй потрібен був лише резервний загін артилеристів, щоб знову повернутися до робочого стану.
Менш ніж за хвилину після отримання параметрів фортечна гармата випустила вогняний потік у напрямку цілі!
Відстань у два кілометри призвела до того, що траєкторія снаряда була надзвичайно низькою. На полі бою як люди, так і демони чули характерний свист, коли пролетів снаряд…
Однак різниця полягала в тому, що вороги одразу ж за собою почули оглушливий гуркіт!
Грізний король війни знову повернувся до своїх володінь!
На такій відстані точність артилерії великого калібру вже не була нестабільною. Перший вибуховий снаряд влучив точно в ноги повзучого монстра – сильний вибух роздер половину його тіла, зовнішня оболонка повністю зникла, оголивши плоть всередині.
Також загинув загін лютих демонів, які охороняли повзучого монстра.
Судячи з їхньої позиції, вони явно стояли на сторожі, очікуючи нападу відьом, але під тиском мінометного вогню їм довелося збитися біля «великого павука», що лежав на землі, у сподіванні використати його кам’яні кінцівки, як захист від осколків.
Однак це було безглуздо з огляду на різницю в калібрах. Енергія від вибуху легко вплинула на них через повзучого монстра.
Ударна хвиля вмить розтрощила внутрішні органи і кістки лютих демонів, змушуючи їхні, здавалося б стабільні тіла, піти брижами, немов вода. Коли пил осів, навколо епіцентру залишилася лише безладна гора трупів.
– Влучання! – Сільва не могла не стиснути кулак. – Наступна ціль… 12 градусів 6 мінут, 2480 метрів!
– Немає проблем, підтримка вже в дорозі!
Тим часом демони, страждаючи від мінометного вогню, нарешті увійшли в зону за кілометр від позиції.
Якраз коли всі подумали, що битва ось-ось досягне вирішального моменту, наступ противника різко припинився.
Весь процес тривав менше ніж десять хвилин.
Люті демони, що мчали в перший рядах, наблизилися на відстань 500 метрів до Спостереження Північного Схилу, тобто до першої лінії колючого дроту.
Але на цьому все закінчилося.
Без загрози крилатих моторошних звірів всі кулеметні загони на передовій, включно з зенітними групами, націлили зброю на величезний натовп ворогів.
Все поле бою практично закипіло.
Вогнева міць першої армії була значно більшою ніж при битві біля Хребта Холодного Вітру. Тоді обмежена кількість важких кулеметів була ретельно розподілена між бункерами і їх дозволялося використати лише проти найбільш загрозливих цілей. Тепер же вони могли випускати потік боєприпасів у будь-якого ворога, що потрапляв у зону дії, навіть якщо подібне «марнотратство» дозволяло протриматися лише одну битву.
Ділянка у 500 метрів стала мисливським угіддям для груп високоточної стрільби в першому окопі.
Для демонів такі перешкоди, як колючий дріт, зазвичай не ставали причиною для занепокоєння, їхні міцні тіла дозволяли легко перестрибнути або вирвати дерев’яні кілки.
Але в поєднані зі снайперами такі дії були рівнозначними самогубству.
Коли демони зрозуміли, що не можуть підійти на відстань кидка, руйнування їхніх радів стало неконтрольованим – суть була не у дисципліні чи моральному дусі, а в радше в інстинктивному відчаї звірів.
Заливши перед оборонною лінією майже тисячу трупів, вороги розвернулися і відступили, ніби хвиля повернулася в море. Кулемети продовжували стріляти, поки не розжарилися стволи.
Порівняно з запеклими боями в тилу, передова лінія здавалася відносно спокійною.
Сільва нарешті зітхнула з полегшенням. Можливо, лише вона знала, наскільки небезпечною була «битва титанів» за два кілометри. Магічні вихори двох повзучих монстрів були повністю готові – і саме тоді, коли вони збиралися вивільнити свою силу, відновлені фортечні гармати номер один і номер три вчасно вступили в бій.
Якби це сталося на секунду чи дві пізніше, кам’яні колони завдали б ще більшої шкоди першої армії, яка все ще була залучена в бій.
Але попри це, людство виграло цю битву – після чотирьох сотень років мовчання вони повернулися до цієї забутої землі і нарешті відвоювали частину території у демонів.
……
Через чотири дні Роланд отримав детальний звіт із фронту.
Оскільки перемога була настільки масштабною, першій армії знадобилося чимало зусиль, щоб прибрати поле бою – згідно з досвідом Такіли, спочатку потрібно спалити тіла демонів, а потім забрати всі магічні камені.
Другий пункт був особливо важливим. Перемога не була повною, якщо не зібрати магічні камені з тіл ворога. Якби противних забрав каміння, то міг використати його для інших демонів.
Кінцеві результати були неймовірними: майже шість тисяч демонів загинули в засідці, ця кількість перевищувала чисельність сил першої армії, які брали участь у битві.
Менше ніж половина була вбита безпосередньо артилерійським і кулеметним вогнем – більшість ворогів загинули, коли червоний туман розсіювався на шляху, яким вони йшли.
Ворог не був непідготовленим. Коли проходила перевірка після битви, перша армія виявила понад десяток звірів облоги, переобладнаних на транспорті засоби, і це якщо не враховувати ті, що були знищені. Якби люди опинилися у невигідному становищі, демони могли б поступово поповнити посудини червоним туманом, але розгром зробив це неможливим. Покладаючись виключно на запас червоного туману, який вони мали, відступ з форпосту до руїн Такіли став нездоланною перешкодою.
– Якщо я правильною пам’ятаю, відьми також можуть користуватися звірами облоги, правда ж? – сказав Роланд у печатку прослуховування.
– Маєте рацію, ядро цієї штуки – магічний камінь, а для управління знадобиться невелике тренування, – замість Залізної Сокири тепер доповідала Зої. – Хоча ця річ повільна, вона може перевозити багато речей. Федерація використовувала її для заміни мулів, щоб здійснювати перевезення на далекі відстані.
Роланд подумав, що було б гарною ідеєю передати їх міністерству будівництва. Будівельним бригадам потрібна партія транспортних засобів, а низька швидкість насправді була перевагою у місті.
На жаль, більшість зібраних магічних каменів не мали особливої користі. Щоб розкрити повний потенціал, їх потрібно було з’єднати з магічною істотою, тож можна вважати, що це каміння призначене виключно для демонів, тому зазвичай його відвозили у тил для централізованого знищення.
– До речі, як саме ворог уникнув розвідки Сільви?
– Дозвольте мені пояснити це, – Агата прочистила горло. – Після битви ми ретельно обшукали форпост і знайшли підземний хід – він з’єднаний з печерою за два кілометри. Там ми виявили підземний табір демонів. У ньому знайшлися не лише вежі для зберігання туману, але і колона божого каменю відплати. Загальний розмір табору більший за форпост, який виконував роль приманки. Фактично, це справжня цитадель демонів.
Роланд насупився:
– Божий камінь відплати, який може покрити цілий табір?
– Саме так. – Агата повільно сказала: – Майже п’ять метрів у діаметрі, близько десяти метрів заввишки і з гладким зрізом, ніби шматок бурульки, відсічений гострим лезом. Таке було просто нечуваним за часів Федерації. Якби я не бачила цього на власні очі, то, мабуть, не повірила б.
Розділ 989. Після битви
Звичайно, це було нечуваним. Якби демони мали такі можливості чотириста років тому, Царство Відьом не протягнуло б і десятка років. Швидше за все, воно було б знищено за рік або два.
Зрештою покладатися на жменьку
надзвичайний було б просто недостатньо, щоб протистояти нескінченному потоку
ворогів. Якби кожен форпост був оснащений подібним божим каменем відплати,
відьми не мали б іншого варіанту, крім як чекати своєї загибелі.
Роланд добре знав, наскільки важко вирізьбити такий стовп божого покарання. Характерною рисою божого каменю було те, що чим він цілісніший, то міцнішим є. Навіть постріли рушниць з близької відстані залишили на первинній брилі у нижній частині шахти Північного схилу лише кілька білих плям. Єдиний спосіб видобутку й обробки – це поступове роз’їдання і відшаровування за допомогою магічної крові з подальшим розрізанням та поліруванням. Тому великі камені божого покарання були надзвичайно цінними.
Однак навіть головний камінь у соборі Гермеса не був таким великим. Судячи з опису Крижаної Відьми, демони, здавалося, безпосередньо вирізали частину необробленого каменю якимось гострим інструментом. Іншими словами, або ворог володів неймовірними техніками обробки, або їхнє розуміння магії значно поглибилося.
І в будь-якому разі, це були погані новини для людства.
– Судячи з нової зброї демонів, вони не сиділи склавши руки протягом останніх чотирьохсот років… – Роланд постукав по столу. – Третя Битва Божої Волі, ймовірно, буде складнішою, ніж передбачалося.
Початкові побоювання справдилися. Порівняно з демонами часів Федерації, вороги тепер були не тільки набагато хитрішими, але й технологічно розвиненішими. Гібридні форми життя, такі як повзучі монстри, були практично зброєю, спеціально розробленою для боротьби зі звичайними відьмами. Дальність у два кілометри дозволяла їм атакувати, коли супротивник був абсолютно непідготовленим, залишаючи армії відьом мало часу на реакцію.
Коли ворог розпочне таку атаку, навіть з такими розвідниками, як Сільва, скількох товаришок зможе захистити відьма, чиї оборонні можливості обмежені п’ятьма метрами?
– Хоча мені не хочеться цього визнавати, демони справді розвинулися швидше за нас, – сказала Зої. – Якби це була битва у часи Федерації, ми, швидше за все, були б повністю розбиті.
Роланд міг легко уявити це собі: затиснуті у лещата, з відрізаними шляхами втечі, з вищим демоном, який спостерігає з неба, й ордою лютих демонів на землі, плюс нові монстри з руйнівними ударами по площі, у такій ситуації лише дуже невелика кількість відьом, ймовірно, змогла б втекти живими з засідки.
Тож поставало питання, були ці п’ять повзучих монстрів єдиним козирем демонів чи лише невеликою частиною авангарду? Крім цих істот, чи розробили ворогу іншу зброю війни? Як тоді вона виглядатиме і як з нею боротися?
Це були ті розвідувальні дані, знання яких терміново необхідне Беззимному місту.
Після звіту про результати наступним кроком стало обговорення втрат першої армії.
Роланд вже мав загальне уявлення про це після битви, а детальна інформація через чотири дні особливо не відрізнялася. Безсумнівно, все це було завдяки Нані і Лілі.
Вся армія мала понад 190 поранених і 75 загиблих, більшість яких були вбиті повзучими монстрами – уникнути кам’яних голок, які посипалися в окопи, було неможливо. Проткнувши тіло, вони врізалися у землю, фактично притискаючи солдатів до траншей. Щоб перенести поранених до табору підтримки, бригадам медичної допомоги довелося виймати метрові кам’яні голки, що призводило до сильної кровотечі. Численні важкі травми у поєднанні з неправильно наданою першою допомогою призвело до того, що багато солдатів випустили свій останній подих протягом кількох хвилин після цього.
Роланд, звісно, не став би звинувачувати медиків. Адже вже сама поява медичних бригад першої допомоги дозволила виграти чимало часу для поранених солдатів. До того ж магія Нани не могла вилікувати стільки людей одночасно, тому доводилося застосовувати конвеєрний метод: спочатку лікувалися смертельні поранення. Тож надання першої допомоги при легких пораненнях набувало особливого значення.
Зі зростанням кількості солдатів Нана могла дбати про все меншу кількість поранених, тож перша армія мала покладатися на власні ресурси для вирішення проблеми медичного питання.
– Поверніть прах полеглих воїнів, – серйозно сказав Роланд, – Сірий Замок їх не забуде.
– Так, Ваша Величносте! – так само серйозно відреагував Залізна Сокира.
– Отже… які ваші плани щодо наступного кроку першої армії? – спитала Перлина Півночі. – Втрати противника явно перевищили їхні очікування. За спостереженнями пані Блискавки, кількість патрулів поблизу руїн Такіли значно зменшилася. Їм довелося наблизитися на відстань у сто кілометрів, перш ніж вони помітили якихось демонів, які б спробували їх перехопити. Пані Сільва також підтвердила це. Крім великих монстрів з залізними каркасами, кількість джерел з магічною реакцією не досягає навіть тисячі. Іншими словами, опорний пункт ворога на Родючій Рівнині наразі майже порожній.
Роланд довго вагався, перш ніж вирішити:
– Як тільки поранені відновляться, збирайте табір і повертайтеся до Беззимного міста.
– Ви хвилюєтеся через припаси?
– Якщо ми не зможемо захопити руїни, немає сенсу продовжувати шлях на північ. – Він ковтнув чаю: – Крім того… скоро зима.
Хоча Місяці Демонів не прив’язані до пори року, для людей поблизу Пустки нескінченний сніг і хмари, що затягують небо, були ознаками справжньої зими.
У такий час перша армія не тільки зіткнеться з надзвичайно суворими погодними умовами, але їй також доведеться остерігатися всюдисущих демонічних звірів. Якщо битва проходитиме на такій відстані у Диких Землях, Беззимне місто не могло гарантувати постачання їжі і спорядження для холодної погоди, також воно не могло забезпечити армію достатньою кількістю боєприпасів для ведення війти на багатьох фронтах.
Тому залишатися у Пустці на зиму – це надзвичайно ризикована справа.
Як тільки випаде сніг, відступ буде не таким легким.
– Я зрозуміла, – відповіла Едіт. – Генеральний штаб співпрацюватиме з командувачем, щоб розробити план повернення.
– Безпека – це головне. – Як тільки Роланд вже зібрався завершити цю «дистанційну зустріч», раптом пролунав голос Агати.
– Ваша Величносте, є ще дещо, що вам потрібно знати.
– О? Говори.
– Річ ось у чому: вищий демон, якого перемогли відьми божої кари, все ще живий…
Почувши пояснення Агати, Роланд був приголомшений.
– Чи може Каміла взагалі встановити зв’язок з розумом демона? Це взагалі спрацює?
Йшлося не лише про свідомість, а в певному сенсі про спільне сприйняття, злиття в єдине ціле. Іншими словами, під час духовного резонансу суб’єкт міг відчути, що таке бути демоном. І це не було чимось новим чи цікавим – досвід відьом Такіли, які вселилися у носіїв, був доказом цього; сенсорна інформація, яка не належала до людського сприйняття, призводила до хаосу у думках, а після того, як відбулося звикання до цього, вже неможливо було повернутися до звичайного ставлення. Тож про наслідки, які виникнуть через зіткнення двох абсолютно різних розумів, можна навіть не говорити.
Це змусило його подумати про термін «інформаційний бруд».
– Ризик занадто високий, тому після тривалих обговорень із Зої ми придумали більш доцільний метод.
Коментарі
Дописати коментар