Розділ 990. За душею | Розділ 991. Доля, покладена на плечі
Розділ 990. За душею
– Який метод?
Після паузи з печатки пролунало:
– Якщо сприйняття демонів несе ризик для людей, тоді слід перетворити демона на людину.
– Ви маєте на увазі… переселення душі? – Роланд негайно зрозумів суть справи.
– Ви згадували про існування демонів у Світі Сну, а це означає, що спадкоємиця міста Падучої Зорі, використовувала здібність схожу до вилучення душі на демонах. Це принаймні доводить, що на них також можна впливати пристроєм душ. – Зої пояснила: – Тож якщо пізніше перемістити душу вищого демона в тіло воїна божої кари, всі ризики, пов’язані зі сприйняттям, візьме на себе саме він.
– Он воно що, – Роланд кивнув на знак розуміння. Якщо використати воїна божої кари як вмістилище, то це рівнозначно тому, що вони примусять демона адаптуватися до людського тіла, тоді як сенсорне відчуття для того, хто створив зв’язок, буде вже знайомою інформацією. Коли супротивник розгублений, набагато легше здобути перемогу у зіткненні свідомостей. Безсумнівно, це здавалося непоганою ідеєю. – Але ви також втратите тіло, в яке можна перенести душу.
Після падіння церкви тіла воїнів божої кари ставали дедалі рідкіснішими.
– Замість холодної, бездушної клітки, ми воліємо заснути навіки у вашому сні… тож у цьому нема нічого поганого.
– Кха, кха… – Роланд мало не вдавився чаєм.
Хоча він знав, що співрозмовниця жінка, але почути, як ці слова промовляли глибоким чоловічим голосом, все одно було надто приголомшливо.
– Жартую, – усміхнулася Зої, що траплялося рідко. – Насправді у нас є кілька бракованих тіл, які ідеально підійдуть для цієї передачі. Крім того, порівняно з потенційною вигодою, порожня оболонка – це незначна ціна.
– Браковані тіла? – прокашлявшись, запитав Роланд.
– Від Гермеса до нашого початкового сховища потрібно було перетнути Непрохідні гори, що є нелегкою подорожжю, а особливо під час Місяців Демонів. Деяким воїнам божої кари навіть довелося повзти, бо їхні ноги були відгризені демонічними звірами. Такі тіла, ясна річ, непридатні для використання в бою. Спочатку ми планували запропонувати їх дворянам, щоб ті могли насолоджуватися безсмертям.
Роланд потайки стиснув губи. Чи справді таким життям можна було б насолоджуватися?
– Але навіть браковане тіло має здібність, подібну до ефекту божого каменю відплати, чи не так? Якщо використати його під час процесу з’єднання, хіба це не спричинить деяких проблем?
– Не потрібно хвилюватися. Навіть нам знадобилися десятиліття, щоб опанувати нові тіла, – відповіла Зої. – А активація зони божої кари займає ще більше часу. Багато хто може використовувати цю здібність лише після другого переселення. Навіть якщо демон має неабиякий хист до цього, навряд чи він зможе зробити це під час допиту.
Агата додала:
– Навіть якщо резонанс перервати, біль, що виникає, є лише тимчасовим – Сільва особисто пережила подібну ситуацію, коли займалася розвідкою.
– До речі, ви обговорили це з пані Камілою? – Роланд раптом подумав про вирішальне питання.
– Обговорили. Спочатку вона була проти – зрештою це те, що ніколи раніше не намагалися зробити, тож не можна гарантувати, що будь-яка відьма, яка проводитиме допит, буде у повній безпеці, але Зої переконала її.
– Справді…? – скептично запитав Роланд. Зої не була особливо красномовною співрозмовницею.
– Насправді все досить просто, Ваша Величносте, – втрутилася стародавня відьма. – Я просто сказала їй, що тою людиною, яка буде з’єднана з демоном, стану я.
Роланд був трохи приголомшений.
– Я не лише надзвичайна, але також і перша пробуджена відьма божої кари… Тож я більше за інших упевнена, що зможу боротися з демоном. – Вона спокійно додала: – Звісно, найголовніше те, що я є ініціаторкою цього плану, тож, природно, маю взяти всі ризики на себе.
«Мабуть, саме тому стародавні відьми, попри їхню високу самооцінку, не були неприємними…» – подумав Роланд. Коли справа доходила до демонів, вони були серед тих, хто очолював атаку і кричав «За мною!», вже в одному цьому стародавні відьми випереджали інших.
– Зрозумів. Зробимо, як ви сказали. – Роланд на мить замовк, перш ніж додати: – А також будьте пильними поряд з вищим демоном, коли повертатиметеся.
– А, я «добре подбаю» про це, Ваша Величносте, – засміялася Зої.
Можливо, процес супроводу вона очікувала більше, ніж допиту.
Завершивши розмову, Роланд глибоко задумався.
Чи справді люди і демони мали душі?
Якщо ні, то як відьми Такіли могли вільно змінювати тіла? Який принцип лежав в основі пристрою душ?
Якщо так, то чому душа не може існувати незалежно від тіла? Зрештою якщо душу можна відокремити і вселити, це нічим не відрізнялося від безсмертя.
А ще був Світ Сну… як же вдалося створити такий реалістичний, але неіснуючий у реальному світі ілюзорний простір? Що ж насправді чекало на іншому боці світлового стовпа, який, за давніми записами підземної цивілізації, вів до царства божого?
Як не крути, але, мабуть, розгадка цього стане можливою лише тоді, коли буде досягнуто розуміння суті магічної сили і божої волі.
Хай там як, тепер у нього з’явилася можливість на власні очі побачити переселення душі
……
Порівняно з тривогою на початку походу, повернення, здавалося, пройшло набагато швидше.
Оскільки ратуша дедалі більше набиралася досвіду і розширювалася, справ, які вимагали особистого втручання Роланда, залишалося все менше, тож він присвятив більшу частину свого вільного часу кільком ключовим промисловим проєктам.
Тестові польоти планера невпинно продовжувалися. Посібник Тіллі з польотів, який спочатку мав лише кілька сторінок, поступово перетворився на книгу, товсту, як підручник з проміжної хімії. Додавши обкладинку, Роланд навмисно використав золотий колір для заголовка.
Сталевий корабель дедалі покращувався у руках Грома. Хоча спочатку системи живлення і керування не відповідали очікуванням, ба більше, постійно виникали різні несправності, проте після кількох удосконалень він нарешті став схожим на справжній морський корабель.
Крім того, в останній місяць осені завершилося будівництво магічної вежі, яку звели спеціально для Агати. Ця п’ятиповерхова бетонна будівля з унікальною і неймовірною архітектурою, а також висотою, що перевищувала замок володаря, стала новою визначною пам’яткою Беззимного міста з моменту завершення. Безсумнівно, це буде найвидатніша споруда, поки не завершиться зведення Будівлі Дива.
Крім цього, вежа для перегонки нафти і завод, що будувалися для складання джерел енергії наступного покоління, також наближалися до завершення. Раніше західний регіон ставав дедалі тихішим з наближенням зими, ніби міста і села впадали у сплячку разом з землею. Однак з моменту заснування Беззимного міста це явище поступово змінилося, досягнувши нового піку в цьому році. Від гірничодобувної зони Північного Схилу до порту Мілина – всюди можна було побачити метушливі натовпи і новозбудовані будинки. Процвітання і життєва сила, які виднілися на вулицях і провулках, приголомшували всіх торговців, що приїздили сюди.
Через півтора місяця перша армія нарешті повернулася до точки, з якої вирушала так давно.
Жителі Беззимного міста спонтанно зібралися групками на передміських луках, щоб зустріти солдатів, радісні вигуки людей майже досягали небес.
Того ж дня почав сипати блискучий білий сніг.
Довга зима… прийшла.
Розділ 991. Доля, покладена на плечі
Попрощавшись з Його Величністю, Зої повела відьом божої кари назад до Третього Прикордонного Міста.
Розмістивши вищого демона, який ледве тримався за життя, Елія повела її до таємної кімнати глибоко під землею, де вже чекали Паша і Селін.
Очевидно, що для них було важливішим щось інше, ніж полонений демон.
– Що думаєш? – зачинивши важкі кам’яні двері, Елія нетерпляче опустилася перед нею. – Ми зможемо перемогти?
– Хіба ми вже не перемогли? – спокійно запитала Зої.
Елія роздратовано ткнула в її лоб мацаком.
– Ти чудово знаєш, про що я питаю, тож припини мене дражнити.
Як в останньої вцілілої надзвичайної Такіли, її стосунки з головними відьмами, безсумнівно, були тіснішими, ніж в інших.
Хоча після падіння Федерації, вцілілі почали дотримуватися принципу «кожна відьма однаково важлива», стара класова система все ще мала певний вплив.
– Оскільки вона така розслаблена, гадаю, відповідь має бути позитивною, – засміялася Паша.
– Насправді… я не впевнена, – сказала Зої, яка, почувши слова Паші, стала набагато серйознішою. – Нинішні демони, швидше за все, дуже відрізняються від наших ворогів чотириста років тому. Суть не тільки у використанні магії, але і в різноманітності видів. – Далі вона детально розповіла про битву. – Можна сказати… що ідея пані Акаліс була правильною, але дотримання її плану призвело б людство до неминучої поразки.
Бойовий досвід доводив, що відьми божої кари справді є потужною зброєю проти вищих демонів. На жаль, було вже недостатньо покладатися виключно на це, щоб протистояти ворогу на передовій – могутнє тіло, здатне пригнічувати магію, не означало невразливості. У зіткненні з новими бойовими машинами найбільша перевага відьом божої кари зникла б. Як тільки б на передовій не вдалося зробити прорив, задум королеви Падучої Зорі втратив би будь-який сенс.
Підтвердивши це, Паша, здавалося, зітхнула з полегшенням, ніби з неї зняли важкий тягар:
– Отже, ми не помилися з вибором лідера – рішення пані Натаї було правильним. Це справді чудово…
– Так, це справді чудово… – тихо промовила Селін, в її голосі навіть злегка відлунювали сльози. Для тої, хто прожила понад чотириста років, це було справді неймовірне відчуття.
Однак Зої почувалася так само.
Хоча більшість лідерів Федерації підтримували Акаліс, вони твердо стояли на боці королеви Слідування за Сонцем через різницю в ідеології. У найважчий для Царства Відьом час основи Федерації були остаточно розколоті в наслідок раптового і не надто справедливого нападу.
Зої назавжди запам’ятала, як її смертельно поранена посестра зі святої армії ледь чутним голосом промовила: «Це ви все знищили».
Відтоді на їхні серця тиснув величезний тягар.
Сама смерть не була чимось страшним.
Найбільше лякало непорозуміння і презирство товаришок, поки вони шукали слабку надію в темряві.
Якби вони зазнали невдачі, то це означало б знищення єдиної можливості для продовження існування відьом. Що стало б гріхом, який навіть смерть не могла спокутувати.
Саме ця непохитна рішучість дозволила їм витримати повну порожнечу і наполегливо іти далі.
Тепер, коли план Акаліс виявився хибним шляхом, вони, природно, відчули давно втрачене відчуття полегшення – навіть якщо кінцевим результатом все ще буде зникнення людства, принаймні доля тих, хто вижив, не здаватиметься такою трагічною.
– Навіть так, пані Натая всього лише змогла зіграти внічию з королевою міста Падучої Зорі, – Елія потерла носа, якого вже давно не було. – Ми ще не досягли остаточної перемоги, ще зарано радіти…
– Не хвилюйся, тепер, навіть якщо ти будеш плакати, ніхто не побачить.
– Пашо!
Зої всміхнулася і похитала головою:
– Я ще не закінчила… Хоча досі невідомо, хто переможе у Битві Божої Волі, я принаймні бачу надію.
Почувши ці слова, три вищі відьми замовкли.
Протягом чотирьохсот років блукання у темряві надія була неймовірно бажаною, але водночас недосяжною – ніхто не знав, чи справді існувала Обрана, проте вони мусили шукати. Ця безцільна розгубленість постійно нависала над їхніми серцями. Що довше вони жили, то сильнішими ставали страждання. Спочатку всі досить часто обговорювали здібності Обраної, а також її можливий вік і зовнішність, але коли дійшло до того, що відьми під прикриттям «Чорних Грошей» почали пошуки Обраної, ніхто вже не наважувався легковажно говорити на цю тему.
Бо вони боялися створити вигаданий образ і використати його як ціль своїх пошуків – якби їм вдалося знайти когось, хто відповідав опису, а потім виявилося, що це не Обрана, розчарування було б нестерпним.
Тому надія стала розкішшю.
Але тепер вони могли знову легко вимовляти це слово.
Усвідомивши це, стародавні відьми занурилися у хвилинку мовчазних роздумів.
Після довгого часу Паша порушила мовчання:
– Отже… чи можемо ми виконати прохання пані Натаї?
– Прохання? – Елія після паузи додала: – Зачекайте, ми ще не знайшли справжню Обрану!
– Я не маю заперечень, – знизала плечима Зої. – У давніх текстах підземної цивілізації не вказано, є власник ключа чоловіком чи жінкою, чи не так? Зрештою взагалі невідомо, чи мали вони поняття статі.
Натая залишила заповіт, в якому говорилося, що якщо Обрану буде знайдено, всі мають слідувати за нею, знищити демонів і відновити Такілу. Хоча Обрана, яку виявив райдужний магічний камінь, дещо відрізнялася від того, що всі собі уявляли, і не могла активувати Знаряддя Божественного Покарання, ефективність цієї людини у боротьбі з демонами була не меншою.
– Я також… не думаю, що з цим є якісь проблеми, – останньою заговорила Селін. – У стародавніх текстах не зазначено, що може бути лише одна Обрана. Ми завжди можемо знайти іншу Обрану відьму пізніше.
– Оскільки ви всі згодні… тоді гаразд, – безпорадно зітхнула Елія.
– Чи будуть ще Обрані – це інше питання, але я думаю, що заміна нам не знадобиться. – Зої поглянула на Пашу і сказала: – Те, чого ти побоювалася, вже дає про себе знати.
– Ті відьми відштовхнули вас під час бою?
– Не так очевидно. – Зої розповіла про ситуацію з Камілою. – Коли вона дізналася, що допитувати буду я, то погодилася створити зв’язок з розумом демона. Це показує, що її турбота про безпеку відьом, не поширюється на таких безсмертних монстрів, як я.
– … – Атмосфера в мить стала важкою. Століття тому Паша згадувала про цю можливість. Хоча вони вважали себе відьмами, нове покоління могло думати інакше. За зовнішністю, характеристиками і здібностями вони були абсолютно різними. Їх навряд чи можна вважати людьми, не кажучи вже про відьом. Роланд Вімблдон, який так швидко прийняв вцілілих, радше здавався аномалією.
Оскільки історія Федерації поступово стиралася з пам’яті людей, нові пробуджені могли більше не вважати їх відьмами. Якщо зайти ще далі, вони навіть могли використовувати вцілілих як піддослідних, щоб розкрити таємниці магії і технологій підземної цивілізації.
Хоча ця ідея була дещо песимістичною, але не можна заявити, що вона неможлива, особливо якщо розглядати її в масштабах сотень чи навіть тисяч років.
Почувши самоіронічне зауваження Зої, Паша зітхнула:
– Розумію, але я не шкодую про це.
Інші троє ніяк на це не зреагували, бо таким був шлях, який вони обрали.
– Якщо ми зможемо виконати бажання трьох головних відьом, наша місія буде завершена, – вона зробила паузу. – Те, яким стане світ далі, поза нашим контролем… але принаймні зараз ми можемо підготуватися до майбутнього і знайти вихід для себе.
– Сховатися в горах, безслідно зникнути чи знайти місце, де поховати себе? – незадоволено спитала Елія.
– Звичайно, ні, – відповіла Паша, помахавши мацаками. – Ми можемо стати незамінною силою в царстві людей.
Коментарі
Дописати коментар