Розділ 1006. «Фантом» | Розділ 1007. Печатка часу
Розділ 1006. «Фантом»
Як не дивно, Великий вождь чекав на неї не в кабінеті.
Коли Лоргар пішла за Венді до приймальні на першому поверсі замку, то виявила, що, крім Роланда Вімбдона, там була ще незнайома жінка.
Вона кілька разів зацікавлено оглядала незнайомку, яка також уважно вивчала її. Проте Лоргар збентежив цей пильний погляд іншої гості, ніби та бачила дівчину-вовчицю наскрізь.
– Ти прийшла, – сказав Роланд, все ще зберігаючи свою розслаблену і лагідну манеру поведінки. – Я викликав тебе, бо маю нове завдання. Сідай і поговоримо.
– Добре. – Провівши півроку у Беззиному місті, Лоргар вже досить непогано розібралася у характері Великого вождя, який не надавав великого значення етикету. Тому, піднявши хвіст, вона одразу ж сіла навпроти жінки. – Однак спочатку дозвольте мені повідомити деякі новини стосовно Крайнього Півдня.
– О? – Роланд підняв брову. – Продовжуй.
Лоргар переповіла те, що дізналася від батька:
– Хоча я не думаю, що клани Міста Залізного Піску становлять велику загрозу для порту Чиста Вода, все ж краще проявити пильність. Обробка землі вимагає чималих зусиль, а зруйнувати все досить просто, особливо в ситуації, коли основні сили першої армії повернулися до Беззимного міста.
– Он воно що, – сказав Роланд, погладжуючи підборіддя. – Насправді генеральний штаб врахував це, розробляючи план переселення, тож тепер, коли минув вже майже рік, вони мають бути готові.
Лоргар задумливо сказала:
– Маєте на увазі…
– Ти вгадала правильно, – з усмішкою відреагував Роланд. – Доки загроза Битви Божої Волі не буде усунена, перша армія не зможе контролювати кожен куточок королівства. Справи Крайнього Півдня будуть вирішуватися місцевими силами, – він зробив паузу. – Звісно, незалежно від цього, я мушу висловити свою вдячність твоєму батькові. Якщо він погодиться втрутитися, вирішення цієї справи, безсумнівно, пройде більш гладко.
– Я б могла написати батькові листа, – мимоволі сказала дівчина-вовчиця. І лише тоді, коли слова зірвалися з вуст, вона зрозуміла, що підсвідомо вже стала на бік Беззимного міста… або, точніше, Великого вождя.
– Оскільки це політичні розмови, залиш цю справу мені, – махнув рукою Роланд. – Крім того, я покликав тебе сюди не для того, щоб обговорювати таке серйозне питання. Дозволь мені спочатку представити вас. Цю пані поруч зі мною звуть Мей. Можливо, ти чула інше її ім’я: Зірка Заходу.
– Трупа… Зірка і Квітка? – Лоргар трохи здивувалася.
Вона мало цікавилася театром, навіть цю назву дівчина-вовчиця почула від Луни. Їй було відомо лише те, що у трупі було дві актриси, які надзвичайно популярні серед жителів Беззимного міста, звідси і назва.
Але яке це мало відношення до неї?
– Ви, мабуть, Лоргар, третя принцеса клану Божевільного Полум’я, так? Як і слід очікувати від людини пісків, ви справді відрізняєтеся від нас. – Мей нарешті відвела пильний погляд, встала й елегантно вклонилася їй. – Приємно познайомитися, панно Лоргар. Сподіваюся на плідну співпрацю в майбутньому.
Співпрацю? Лоргар розгублено подивилася на Великого вождя. Співрозмовниця не була відьмою, а сама дівчина-вовчиця, на відміну від Луни, не мала акторських здібностей. Про яку співпрацю могла йти мова?
– Справа ось у чому, – заговорив Роланд, на його губах заграла усмішка, – пам’ятаєш, я казав, що нам потрібно, щоб більше людей приймали відьом зі здібностями, схожими до твоїх? Людей не мають судити за зовнішністю. Незалежно від того, мають вони незвичайні частини тіла чи на їхньому обличчі є луска – по суті, вони все одно такі ж, як і ми. А найшвидшим способом досягти цього, безсумнівно, є театр.
– Ви хочете, щоб я зіграла у виставі? – Лоргар на мить збентежилася. Хоча місцеві жителів не виявляли до неї жодного відвертого відторгнення після того, як вона вирішила більше не ховати вуха і хвіст, але навмисно привертати увагу до себе – це вже інша справа. – Однак я нічого про це не знаю, ба більше, це не моя сильна сторона. Крім того, я не відчуваю жодної очевидної ворожості в Беззимному місті. Можливо, вам слід знайти когось іншого.
– Не хвилюйся, – Роланд, ніби прочитав її думки, – тобі не знадобиться виступати перед усіма, глядачами ж будуть не жителі Беззимного міста. Це безпрецедентний експеримент, я називаю його філ… ні, «фантомом».
– Фантомом? – повторила дівчина-вовчиця.
Великий вождь підняв зі столу дивний кристал і показав їй. Лише в цей момент вона помітила, що це була не звичайна прикраса. Три сліпучі дорогоцінні камені були вставлені у сріблясто-білу призму, а навколо тягнулися примарні блакитні смуги. Коли він поворухнув дивною річчю, дівчина-вовчиця побачила, як тими смугами потекло холодне світло.
– Ця річ називається печаткою часу. Як і печатка божої волі, це технологія, що залишилася з часів Такіли. За допомогою поєднання різноманітних каменів, вони досягають різних магічних ефектів, – пояснив Роланд. – Однак функція печатки часу полягає не в керуванні часом, а в тому, щоб записати подію і багаторазово відтворювати її. Якби не ця перемога, завдяки якій ми здобули чимало високоякісних магічних каменів з тіл величезного крилатого звіра і вищого демона, то подібну дорогоцінну печатку було б справді непросто отримати. Іншими словами, сцена для цього виступу – це не центральна площа чи якийсь обмежений простір, а самий що не є реальний світ.
– Коли я почула, що магія може робити такі дивовижні речі, то здивування і радість, які я відчувала, були невимовними, – емоційно сказала Мей. – Панно Лоргар, ви, можливо, мало що знаєте про театр і не розумієте, що це означає. На акторів впливають такі фактори, як вік, досвід і стан, що ускладнює підтримку одного і того самого рівня гри в кожній виставі. Тому вони можуть показати вершину своєї гри лише один раз.
– Але тепер Його Величність може записати це, що означає, якщо заздалегідь підготуватися і кілька разів провести репетицію, то можна знову і знову відтворювати найблискучіший виступ, де кожен рух і вираз обличчя виконуються з повною віддачею. Для нас це просто диво!
– Я чула, що спочатку ці печатки використовували лише для запису важливих зустрічей і церемоній. Пов’язати їх з театром і вирішити поставити історію, засновану на реальних подіях – мушу сказати, що ідея Його Величності абсолютно блискуча, – Мей не стримувала похвали. – Б’юся об заклад, як тільки новина пошириться, жоден театральний актор не залишиться байдужим. Вони віддадуть усе, щоб скористатися цією історичною можливістю.
– Кхм, кхм, – прочистив горло Великий вождь, на його обличчі була ледь помітна нотка збентеження, що бувало нечасто. – Ця честь, звісно, більше підходить театральній трупі Зірка і Квітка. За останні два роки ви доклали чимало зусиль для просування розпоряджень уряду. – Далі він подивився на Лоргар: – Що думаєш? Можна сказати, цю історію створено спеціально для тебе, я витратив майже два тижні свого вільного часу, щоб написати її.
Лоргар так до кінця і не зрозуміла, що ж таке «фантом». Вона не могла пов’язати театр з магією, а також не хотіла витрачати свій дорогоцінний час на те, що її не цікавило. Однак, почувши від Великого вождя, що цю виставу створено спеціально для неї, дівчина-вовчиця мимоволі змінила своє рішення.
– Що ж… тоді я спробую, – відповіла Лоргар, смикнувши вухами.
Розділ 1007. Печатка часу
Після того, як всі пішли, заговорила Соловейко:
– Два тижні вільного часу? Хіба ти не прийняв це рішення два дні тому?
– Не звертай уваги на дрібниці, – ніби недбало сказав Роланд. – Якби я так не сформулював, як думаєш, чи погодилася б вона одразу? Якби Лоргар не погодилася, цю роль довелося б доручити Аой, а вона досі не може нормально спілкуватися. Вона почувається трохи вільніше у присутності Блискавки і Мейсі, тож навіть якби Мей взялася за її підготовку, це навряд чи допомогло б. Тому я і висловився так серйозно, щоб вона не могла відмовити… Зрештою це один з методів ведення переговорів.
– Гаразд, можливо, ти маєш рацію… – Соловейко надула губи і пробурмотіла під ніс: – Але чому мені здається, що причина її згоди була зовсім не в цьому?
– Га? Що ти сказала?
– Ні, нічого, – вона засвистіла і сунула до рота шматочок сушеної риби. – Що ж до ситуації на Крайньому Півдні, то чи справді все гаразд?
Роланд знизав плечима, вирішивши не наполягати:
– Якби це було до великого переселення, то подібне цілком могло б стати досить поганими новинами, адже тоді ніхто не знав, яким буде життя у порту Чиста Вода. Але тепер подібним консерваторам вже надто пізно втручатися. Той факт, що лідер Божевільного Полум’я написав Лоргар, доводить – раз вони стали на наш бік, то великих потрясінь не станеться.
У Хребті Упалого Дракона і в порту Чиста Вода було розміщено по загону новачків у кількості 500 чоловік, але він не мав наміру використовувати ці сили, щоб заглиблюватися у пустелю. Роланду всього лише потрібно повідомити Браяну, який все ще був у південному регіоні, той знав, як впоратися з цим питанням.
Фаза перемовин і демонстрації сили закінчилася. Тепер якщо хтось все ж наважиться порушити порядок, він, не вагаючись, дозволить їм скуштувати залізний кулак диктатури.
Проте подібні дрібниці не варті того, щоб витрачати на них забагато енергії. Роланд знову перевів увагу на печатку часу.
Пройшло понад пів місяця з моменту початку Місяців Демонів. У минулому увага Беззимного міста, безсумнівно, змістилася б з будівництва і розширення на захист. Навіть не існувало потреби у великому розголосі, люди самі були готові і прагнули боротися з демонічними звірами.
Однак, на диво, на всьому північному заході панувала тиша. Не кажучи про великі зграї гібридів, навіть поодиноких демонічних звірів було важко побачити.
Якось Блискавка злітала до плато Гермес, і ситуація там була такою самою. На мурах Нового Святого Міста майорів прапор королівського дому Сірого Замку, черниці туди-сюди переносили цеглу, ремонтуючи нові укріплення, а гарнізон Хребта Холодного Вітру зайняв оборонні позиції. Однак за межами снігової рівнини простягалася лише порожнеча, ніби Родюча Рівнина повністю замерзла.
Після тривалих обговорень стародавні відьми дійшли висновку, що, можливо, саме демони захистили їх від вторгнення демонічних звірів.
Це пояснення мало сенс. Хоча руїни Такіли – це лише непомітна цятка на рівнинах, за ними ховалися складні лінії постачання і форпости демонів. Ймовірно, демонічних звірів давно знищили.
У будь-якому разі, кордон залишався мирним, а сильний снігопад уповільнив будівництво всіх проєктів. У цю епоху, коли вкрай не вистачало розваг, навіть найменший проміжок вільного часу розтягувався до нескінченності – достатньо поглянути на відьом у замку, які щодня віддаються картковим іграм і пиятиці, щоб зрозуміти, наскільки серйозна ситуація. Після великої перемоги найгірше – це повністю розслабитися. Щоб місто не втратило свою енергію, а відьми мали спосіб вивільнити магію, з’явилася ідея зняти фільм.
Роланд уже був свідком дії печатки часу у Храмі Відображення Старого Святого Міста. Реалістична візуалізація і відчуття присутності перевершували навіть 3D-фільми наступних поколінь. У певному сенсі це було відтворенням реальних подій. До того, як відбудеться прорив у технології віртуальної реальності, такі печатки мали незамінну практичну цінність.
Якщо вже проста театральна вистава могла зачарувати містян, то якою була б реакція на справді захопливий 3D-фільм?
Тому зрозуміло, чому Мей була так схвильована і навіть дещо втратила самоконтроль, коли почула про цю ідею й особисто випробувала печатку, привезену зі Старого Святого Міста. Для них це було абсолютно епохальне нововведення. Якщо їм вдасться завдяки цьому залишити свій слід, їх точно запам’ятає весь театральний світ.
Звісно, вона, мабуть, не могла уявити, що кіно, з’явившись на світ, невдовзі нестримною хвилею витіснить театр і одним махом підніметься на вершину світу мистецтва.
Однак печатка часу мала і суттєві недоліки. Крім того, що матеріали, необхідні для її створення, можна отримати лише від демонів, вона не могла змінювати вже записані події. За словами Агати, одна така печатка могла записувати приблизно 12 годин безперервно. Поки її наповнювали магією, вона фіксувала подію, на яку спрямований магічний камінь, якщо ж припинити подачу магічної сили, це зупиняло запис. Іншими словами, будь-яка помилка неминуче залишить недолік. Єдиний спосіб усунути її – це наповнити печатку магією ще на дванадцять годин і почати процес запису з самого початку. У такому випадку те, що було записано раніше, буде перезаписано.
Ще одне – печатку не можна використовувати повторно.
Як і прослуховування, час також входить до особливого типу комбінованих печаток. Однак у першому випадку після досягнення резонансу основа розрізалася на дві частини: «слухавку» і «мікрофон». У другому випадку все відбувалося навпаки. На вершині кришталевої основи залишалося заглиблення; після того, як туди буде вставлений останній магічний камінь і він буде просякнутий магічною кров’ю, незалежно від обсягу записаної інформації, печатка переходила з режиму запису до режиму відтворення. Цей процес був незворотним. Вилучення магічного каменю повністю знищувало печатку. З точки зору запису історії це, безумовно, перевага – як тільки режим змінювався на відтворення, більше не було потреби турбуватися про стирання чогось важливого.
Однак якщо мова йшла про створення фільму, то це перетворювалося на надзвичайну проблему.
Бо не було можливості одразу побачити результат вистави; кожну сцену потрібно зняти з першого разу без жодних помилок, що взагалі здавалося неможливим.
Однак Роланд знайшов рішення.
Всього лише потрібно, щоб Літо відтворила сцени.
Таким чином, незалежно від того, скільки разів сцена не вдаватиметься, це не вважатиметься офіційною зйомкою, доки все не буде ідеально скоординовано. Лише після цього «оператор», який відповідав за печатку часу, робив крок уперед і записував «відзнятий» матеріал. Оскільки здібність Літа могла перемотувати вперед, уповільнювати і зупиняти, то можна було б навіть відтворити особливі ефекти, такі як уповільнення.
Що ж стосувалося відсутності звуку під час відтворення, то Луна могла б зробити дубляж.
Тепер, коли все було готове, залишалося лише акторам вийти на сцену. Роланд сповнився передчуттям від думки про те відчуття, яке викличе цей продукт після свого виходу.
……
Змивши піт у ванній замку, Лоргар, все ще з рушником на голові, повернулася до своєї кімнати.
Перш ніж її хвіст повністю висохнув, вона впала на м’яке ліжко.
День поєдинків майже до дна вичерпав силу дівчини-вовчиці. Все тіло боліло, але вона почувалася неймовірно задоволеною; незалежно від того, покращилися її навички чи ні, Лоргар принаймні змогла вирватися з етапу занедбаності.
Тепер вона нарешті зможе добре виспатися.
Саме в цей момент дівчина-вовчиця краєм ока помітила жовту книжечку на тумбочці біля ліжка.
А… точно, сценарій.
Лоргар нашорошила вуха, скинула рушник, зняла халат, залізла під ковдру і мимохідь взяла до рук сценарій.
Та пані Мей Ланніс, здавалося, казала, що будь-яка п’єса вимагала попереднього ознайомлення з сюжетом, а також, що дівчина-вовчиця завжди могла звернутися до неї з питанням, якщо щось буде незрозумілим.
Однак третю принцесу клану це не хвилювало.
Лоргар просто хотіла знати, якою вона є в очах Великого вождя.
Оскільки це історія, написана спеціально для неї, можливо, сюжет дав би якісь підказки.
Лоргар глибоко вдихнула і торкнулася обкладинки.
І тут її увагу привернув заголовок…
«Дивовижні пригоди Вовчого Серця».

Коментарі
Дописати коментар