Розділ 6. Життя з сестрами. Частина 1
Розділ 6. Життя з
сестрами. Частина 1
Минув ще один місяць, пори року змінилися і нарешті стало тепліше. Це було моє друге літо відтоді, як я приїхав до Раноа.
Хоча літо в цьому регіоні не особливо жарке, але люди одягали легший одяг. Що форма студенток школи, що форма покоївки в Аїші тепер були з короткими рукавами – і це тішило око. Сільфі також почала носити вдома безрукавки. Я не пригадував, щоб у неї раніше було щось подібне, але, мабуть, вона купила новий одяг після того, як переїхала до мене.
Я точно не збирався скаржитися на рішення показати трохи шкіри. Однак мініатюрні, бліді плечі Сільфі викликали в мене бажання обійняти її ззаду.
Літо – гарна пора року. Крім того, тут не було чорних комах, які заводилися в будинку і без дозволу гризли продукти.
До речі, раз мова зайшла про чорних істот, то я останнім часом не бачив Бадігаді. Можливо, він кудись завіявся і забув про це попередити?
За цей місяць сталося багато змін.
Для початку, Норн, здавалося, знайшла собі друзів. Я помітив, що вона пересувалася у групі з трьох дівчат і двох хлопців, включно зі студентами інших класів. Мабуть, це були її перші друзі. Як старший брат, я хотів познайомитися з ними, тому попросив якось привести їх до нас додому, але вона категорично відмовилася. Схоже, Норн думала, що це трохи ніяково – знайомити друзів з родиною.
З іншого боку, здавалося, те, як я вдерся до її класу, не завдало сестрі особливих клопотів. Я відчував невелике полегшення.
Ми з Норн також ладнали трохи краще. Найкращий приклад цього – нещодавно вона попросила мене допомогти їй з вивченням деяких предметів. Я, звичайно, погодився із превеликим задоволенням. І був готовий навчити сестру всім своїм таємним технікам, але потім зрозумів, що надто захопився; Аїша могла трохи засмутитися через те, що її залишили осторонь.
Трохи подумавши, я вирішив зустрічатися з Норн у бібліотеці після занять. Навчальні сесії тривали приблизно годину на день. Ми переглядали те, що вона вивчила сьогодні, а також готувалися до того, що буде завтра. Вже тільки це мало б великий вплив.
Норн, очевидно, дуже старалася не відставати, але їй, здавалося, було важко застосовувати теорію з підручників на практиці. Однак вона не була такою ж поганою, як Еріс чи Ґіслейн. Якщо Норн наполегливо працюватиме, я упевнений – їй вдасться швидко досягти середнього рівня.
– До речі, Руїджерд казав, що він з регіону Бабінос, так? – якось запитала вона. – Я знаю, що ви, брате, якийсь час подорожували Континентом Демонів. Вам відомо, де це?
– Хм? Не з перших вуст. Здається, він говорив, що це недалеко від регіону Бієґоя. Але я там ніколи не був.
Ми з Норн були у настільки хороших стосунках, що навіть могли невимушено спілкуватися під час навчальних сесій. Однак вона здебільшого говорила про Руїджерда. Він був головним інтересом, який нас об’єднував. Але я не заперечував. Я був радий, що міг з кимось поговорити про нього.
– Он як… вибачте, що продовжую вас турбувати, але який загалом Континент Демонів?
– Ну, всі монстри там величезні. Культура також досить відрізняється, але… має багато спільних рис з цим регіоном. Більшість, хто живе там, це звичайні люди, які живуть нормальним життям.
Я помітив, що Норн все ще трохи скуто розмовляла зі мною і була досить ввічливою. Особливо для молодшої сестри, яка розмовляє з власним братом. Ми з Аїшею стали більш неформальними одне з одним, але Норн, здавалося, зараз почувалася комфортніше так.
– О, до речі, ви чули історію про спис Руїджерда, брате?
– Так, її не забудеш. Сумно аж до сліз.
– Ваша правда… Сподіваюся, він зможе колись досягти своєї мети.
– …Так.
Настав час просувати
цей план, еге?
Суть полягала в тому, щоб зробити фігурки воїна Суперда і продавати їх у комплекті з книгою. Я не відмовився від цього плану, але Джулі була все ще недосвідченою і мала не надто багато магічної сили, тому масове виробництво все ще неможливе.
Але, мабуть, настав час попрацювати над прототипом.
Коли мова заходила про написання книги про Супердів, головна проблема полягала в тому, щоб знайти час для цього. За останні кілька місяців, я провів багато годин, вивчаючи магію зцілення просунутого рівня і магію детоксикації середнього. Хоча я добре запам’ятав ці предмети, але це зайняло досить багато часу.
Отже, що я мав вивчати далі?
Я міг перейти до магії детоксикації просунутого рівня, але там не було нічого, щоб мене зацікавило. Не завадило б підняти магію вогню і вітру до святого рівня, однак подібні заклинання в основному зводилися до маніпуляцій з погодою, тож я навряд чи часто ними б користувався. Вивчати щось нове було приємно, але я хотів би зосередитися на чомусь більш практичному. Можливо, слід навчитися верхової їзди…
Я деякий час думав про це, але потім вирішив використати цей вільний час для роботи над книгою про Супердів. До речі, я навіть міг би писати щось на навчальних сесіях з Норн.
Я хотів написати книгу, що відверто розповідала б про трагічну історію племені Суперд. У мене не надто виходило створювати зв’язні прозові текти, але якби я доклав зусиль, то міг би впоратися.
Принаймні я так думав. Однак коли взявся до справи, то спіймав себе на тому, що не знав з чого почати.
Чи не краще записати все в документальному стилі? Чи слід зробити це у форматі щоденника? Я часто чув, краще починати з чогось маленького, ніж намагатися одразу написати шедевр. Можливо, мені слід зробити це буклетом, не довше десяти сторінок. Так би було простіше розповсюджувати історію з фігурками.
Якщо іти цим шляхом, то, мабуть, підійде легкий і простий стиль. Історія про боротьбу добра і зла, де Лаплас розкриється як справжній лиходій…
Хвилинку. Хіба Лапласа не вважали легендарним героєм на Континенті Демонів? Якби я перетворив його на абсолютного лиходія, то міг би розлютити велику кількість людей.
– Брате, що ви робите?
Одного дня, коли я вкотре мучився над цими питаннями, Норн поставила це запитання.
– А, я думаю написати книгу про минуле Руїджеда. Проблема в тому, що я не знаю з чого почати.
– Хмм… – зацікавлено протягнула Норн і уважно подивилася на те, над чим я працював.
Аркуш мав назву «Оповідь про великого воїна Руїджерна і переслідування його народу». Поки що там була лише сторінка тексту. В основному короткий виклад того, хто такий Руїджерд. Оскільки я був досить упередженим, то він виглядав майже як святий.
– Це все?
– Так, поки що. Потрібно ще багато чого зробити.
Головна проблема була в тому, що я не знав, з чого почати цю розповідь. Я досі пам’ятав історії Руїджерда про битви його племені під час кампанії Лапласа, а також історію переслідування, що слідувала за цим. Однак минуло кілька років відтоді, коли я їх чув, тому мої спогади про них стали дещо розпливчастими. Мабуть, я мав тоді робити нотатки якісь чи щось таке.
– Ч-чи можу я допомогти вам з цим? – несміливо запитала Норн.
Це була несподівана пропозиція, Але вона поділилася зі мною, що Руїджерд щовечора саджав її собі на коліна, гладив по голові і розповідав історії про минуле.
Нечесно. Мені навіть
шасну не випало посидіти на колінах Руїджерда! Але Норн змогла це зробити. Ні,
хвилинку, я маю поводитися тут як дорослий.
– О, це дуже допоможе, Норн. Але не нехтуй навчанням, добре?
– Добре!
З того дня ми з нею почали разом працювати над проєктом. Коли в Норн був вільний час між заняттями і навчальними сесіями, вона записувала історії Руїджерда. Її стиль письма був трохи дитячим і незграбним. Але з якоїсь причини, коли я читав ці записи, сльози наверталися на очі. Була в цьому якась потужна сила.
Можливо, вона мала талант у цій сфері? Звичайно, це знову могла бути моя упереджена думка. Але, як то кажуть, людина швидко стає кращою в тому, що їй подобається. Можливо, якщо вона займатиметься цим достатньо довго, то колись стане чудовою письменницею. Поки що ж я займався тим, що виправляв граматичні помилки і незграбні речення. По суті, виступав редактором в нашому тандемі.
У мене виникло відчуття, що книга, яка вийде з-під її рук, буде набагато цікавішою, ніж те, що міг би написати я.
Тепер, коли мої стосунки з Норн почали покращуватися, з Аїшею також відбувалися невеликі зміни. Однак ситуація між молодшими сестрами залишалася майже такою самою. Вони все ще не були особливо дружними, проте Аїша уникала зверхнього ставлення чи образ у бік Норн після того, як я її насварив. принаймні на поверхні вона поводилася з нею ввічливо.
Це мене трохи непокоїло. Можливо, Аїша приховувала те, що хотіла сказати. Я був радий, що Норн почала тепліше ставитися до мене, але це не означало, що я можу нехтувати нашими з нею стосунками. Тому я вирішив підштовхнути її до висловлення власних думок.
– Аїшо, якщо ти хочеш щось сказати, то не тримай це в собі.
– Чи не міг би ти бути конкретнішим, братику?
– Ну, я не знаю. Останнім часом я проводжу багато часу з Норн, так? Можливо, ти хочеш більше уваги до себе або щось таке. Або ти занадто багато працюєш і хочеш зробити перерву. Можливо, хочеш провести цілий день ліжку?
– То ти дозволяєш мені бути егоїсткою? – Аїша приклала палець до підборіддя і нахилила голову набік, запитуючи. Це такий милий жест.
– Так. Ти можеш поводитися більш егоїстично зі мною. Не стримуйся, добре?
– Більш егоїстично… Тоді на думку спадає лише одне!
Аїша лукаво усміхнулася. Чого ж вона попросить? Це ж не буде – навіть жартівливе – прохання про моє тіло, правда? Хоча я сказав, що вона може проявляти більший егоїзм у своїх бажаннях, але якби мені довелося відмовити на її прохання, Аїша б дулася, мабуть, з тиждень.
– Я хочу зарплату, будь ласка!
Що ж, це було не те, чого я очікував.
– Зарплату…
Якщо подумати, то Аїша вже деякий час старанно працювала нашою покоївкою. Навіть дивно, що ми їй досі нічого не платили. Але ж ми родина, так? Тож нічого дивовижного, адже вона не була найманим працівником.
Отже, це швидше можна вважати кишеньковими грошима. Вона цілий день допомагала по дому, тож їй потрібні кишенькові. Справедливо.
– Добре, це можна зробити.
Я негайно й охоче погодився. Однак ми почекали, поки повернеться Сільфі, щоб обговорити деталі. Коли ж я запропонував дати їй досить велику суму, Аїша відмовилася і спробувала вмовити мене на меншу.
Така доросла поведінка. Їй справді лише десять років?
Зрештою ми зійшлися на сумі, з якою всі погодилися.
– Що ти плануєш купити на зарплату? – вирішив запитати я.
Аїша, звісно, могла купити все, що забажає, але про всяк випадок не завадить знати, що саме.
– Ну, багато чого, – просто відповіла вона.
Однак я хотів би знати конкретніше, що саме входить в це «багато чого»…
І щойно я подумав про це, як Аїша сказала:
– Тобі цікаво, братику? Добре. Тоді чому б тобі наступного разу не піти зі мною за покупками?
О. Це звучало як побачення. Побачення з моєю сестрою! Як чудово звучить.
Я розповів Сільфі про наші плани. На жаль, в той день вона мала працювати. Я відчував легку провину за те, що ходитиму містом з іншою дівчиною, поки Сільфі буде на роботі. Але ж я буду з молодшою сестрою, тож все гаразд. Це не зрада.
Однак мене цікавило, що Аїша планувала купити. Можливо, сильного раба чи щось таке? Я сподівався, що це не так. Чесно кажучи, не хотілося, щоб моїм будинком тинявся якийсь спітнілий мачо. З головою вистачало одного великого, чорного типа міцної статури, який час від часу приходив поїсти. Хоча він не з’являвся останніми місяцями.
У день побачення Аїша повела мене на ринок до крамниці з товарами універсального застосування. Він був невеликим і заповнений речами для повсякденного вжитку. Хоча товарів усередині повно, але покупців я не помітив. Здавалося, магазин був заповнений вживаними речами.
Трохи походивши, Аїша купила там три маленькі квіткові горщики.
– Що збираєшся з ними робити? – спитав я. – Будеш кидати в голову якогось Короля Демонів, що випадково проходитиме повз?
– Ні, я просто думала вирощувати в них квіти. Ти ж не проти? – запитала Аїша, сором’язливо піднявши погляд на мене.
Моя відповідь на це була сама собою зрозуміла.
– Звичайно, я не проти.
Однак я не міг уявити Аїшу, як дівчину, що вирощує квіти. Я думав про неї переважно як про енергійну геніальну дитину. Мені здавалося, що вона в основному любила займатися прибиранням, підрахунком грошей і балансуванням бюджету.
Вирощування рослин – це те, чим слід насолоджуватися повільно. Людина мала діяти неквапливо й обережно, дозволяючи природі рухатися у власному темпі. Навіть найталановитіші люди стикалися з проблемами, коли намагалися вирощувати рослини. А може, саме це її і привабило? Вона звикла діяти так, як їй хочеться. У вирощуванні ж рослин досить часто все йшло не за планом.
– У такому разі, можливо, варто купити трохи ґрунту? – запропонував я. – Земля тут не найродючіша, вирощувати квіти, мабуть, буде складно.
– Братику… я хотіла попросити, щоб ти створив мені трохи за допомогою магії. Якщо не проти? – вона знову кинула на мене благальним поглядом.
Моя відповідь була сама собою зрозуміла.
– Звісно, я не проти.
Я ж чоловік, тому ідея обробляти землю і сіяти насіння мала для мене певну привабливість. Я планував створити для неї якийсь дивовижний ґрунт. Такий, щоб з тюльпанів виросли баобаби.
– А як щодо насіння?
– Я трохи назбирала то тут, то там дорогою сюди. Використаю його.
– Просто, щоб ти знала, воно може не прорости.
– Хмм. Я думаю, що все буде добре.
Ми базікали, ще трохи побродивши магазином. Я вибрав для Сільфі пару сережок у формі крапель з блакитними камінцями. Упевнений, вони їй пасуватимуть.
– Це подарунок для Сільфі?
– Так. Я з тих чоловіків, що дбають про своїх дружин.
– Сільфі така щаслива жінка. Але коли вона зайнята, братику, ти міг би приділити трохи любові мені.
О, знову цей погляд знизу вгору. Моя відповідь була сама собою зрозуміла.
– Ні. Старий поб’є мене до смерті.
– Тц…
Розмовляючи, ми розплатилися за покупки і вийшли з магазину.
Нашою наступною ціллю було місце, що спеціалізувалося на текстилі. В цьому магазині виставлена велика колекція рулонів тканин, зроблених вручну. Аріель порекомендувала це місце, коли я купував килим для будинку. Діапазон цін був досить широким і вони мали чимало клієнтів. Цікаво, звідки моя сестра дізналася про цей магазин?
Аїша прийшла купити штори. Вона обрала рожеві з рюшами і за досить високою ціною.
Підійшовши до прилавка, Аїша почала безжально торгуватися з продавцем. Вона згадала моє ім’я, ім’я принцеси Аріель і використала все, що тільки могла. Зрештою їй вдалося знизити ціну до помірно високої.
– Аїшо, у тебе достатньо грошей на це? Якщо хочеш, я можу тобі допомогти.
– Ні, все гаразд. У мене якраз достатньо!
Щоб купити їх, вона віддала решту своїх кишенькових грошей. Аїша використала рівно стільки, скільки я їй дав. Вона справді добре розбиралася у грошах. Чесно кажучи, було в цьому щось моторошне.
– Знаєш, я думаю, що це гарна ідея – про всяк випадок відкладати трохи кишенькових на потім.
Порадив я, коли ми виходили. Ніколи не знаєш, коли виникнуть непередбачувані витрати. Наприклад, можна раптово переміститися на Континент Демонів.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар