Розділ 3. Розшифровка карти-повідомлення! Частина 3
Розділ 3. Розшифровка карти-повідомлення! Частина 3
***
Алексія, пригадавши розмову напередодні, говорила.
– …Отже, ось що сталося.
Закінчивши слухати, Крістіна зробила ковток кави і зітхнула.
– Ось так. Тож батько не зупинятиме мене від втручання у цю справу. Але, звісно, він також не надаватиме жодної допомоги.
– Проте ви можете робити все, що заманеться.
– Так… Що б не думав батько про мене, я буду діяти за власними переконаннями.
– Це чудово з вашого боку.
– Однак, будь ласка, тримай в таємниці те, що ми сьогодні обговорювали.
– Звичайно.
– Д-до речі, змінимо тему… – Алексія раптом занервувала.
– Що таке?
– М-ми ж, ну, завтра ідемо до Білого особняка, так?
– Саме так.
– Тож, ну, нам потрібно обговорити багато речей, наприклад, підготовку і все таке.
– Га? Так, гадаю, так.
– Що ж… у такому разі я залишуся тут на ніч! – сказала Алексія, випнувши груди.
– Що?
– Н-нам потрібно багато чого обговорити, ось чому я залишаюся тут на ніч!
– Але ж час ще є… – сказала Крістіна, дивлячись на настінний годинник компанії Міцуґоші.
– Не встигнемо ми й оком мигнути, як сонце сяде. Було б жахливо, якби зі мною щось трапилося дорогою додому!
– Я приготую для вас карету з охороною. Крім того, якщо ми зв’яжемося з королівським замком…
– Цього було б достатньо у тихий час. Але зараз, коли Джек-Різник бігає навколо, небезпечно перебувати на вулиці вночі!
– Це… справді слушне зауваження. Тоді я підготую для вас кімнату, принцесо Алексіє.
– О, в цьому немає потреби. Це ж я раптово нав’язалася!
– Проте…
– До речі, я щойно згадала, що Почі… тобто, Сід Каґено і Канаде теж зупинилися тут, чи не так?
– Так, це правда.
– Я можу ділити кімнату з ними. Зрештою це я раптово нав’язалася! – енергійно сказала Алексія, наголошуючи на своїй думці.
– Ділити з ними кімнату? Я б ніколи не проявила такої грубості…
– О, все гаразд, все гаразд. Адже це я раптово нав’язалася!
– Т-та все ж…!
– Кажу ж, все гаразд! Я отримала дозвіл батька і все таке!
Крістіна була майже впевнена, що дозвіл був на щось інше, але, перш ніж вона встигла це обміркувати, Алексія потягнула її за руку і підняла на ноги.
– Ходімо, покажеш мені дорогу! Я хочу подивитися спальню!
***
– Чому ти тут? – сказав Сід Каґено щойно Алексія опинилася у спальні.
– Це дуже складне питання. Чому я тут? Воно філософське. Я мислю, отже, я існую – це слова Нацуме Кафки. Хоча ця жінка діє мені на нерви, але це не змінює правдивості її слів, – сказала Алексія.
– Я мислю, отже, я існую…
Сід сильно нахмурився, повторюючи слова романістки Нацуме.
– Що, ці слова знайшли відгук у тобі? Це цитата з лекції Нацуме Кафки, вона прочитала її на престижному семінарі Лаваґас. Всі науковці захоплюються цією промовою. Мені сказали, що це найпопулярніша тема серед студентів-філософів для цьогорічної дисертації.
– О, так, звісно, – Сід, ніби змирившись, потер скроню. – Однак моє питання не стосувалося філософії. Мені просто цікаво, чому принцеса Алексія, така благородна і недосяжна, прибула в подібне місце.
– В п-подібне місце…? – Крістіна, яка стояла позаду Алексії, насупилася.
– О, ви тільки погляньте. Ти нарешті усвідомив своє місце, – сказала Алексія. – Це правда, що я для тебе недосяжна, проте я вирішила для різноманітності опустити погляд і подивитися, що робиться внизу. Ось про що я.
– Це не відповідь, – зауважив Сід.
– Тобі не потрібно знати, що відбувається над тобою. Геть з дороги. Я збираюся спати на твоєму ліжку.
– Га? Ти залишаєшся на ніч?! Хвилинку, де тоді я маю спати?
– Думаю, на підлозі, – тріумфально сказала Алексія, скидаючи речі Сіда з ліжка на землю.
Крістіна тихцем передала йому ковдру:
– Вибач, Сіде. Тобі доведеться задовольнитися цим.
Сід подивився на ковдру порожнім поглядом.
– Можна мені додому?
– На тебе нападуть Клинки Ночі.
– У мене таке відчуття, що навіть якщо вони нападуть, то мені дивом пощастить і я виживу.
– Не роби цього, – сказала Алексія суворим голосом. – Я серйозно.
– …Добре, – Сід зітхнув і взяв ковдру.
Алексія сіла на ліжко й оглянула кімнату.
– Вам довелося важко, еге? Минулої ночі на вас напали у цій кімнаті, правда ж? Я так розумію, ця пляма – кров?
В Алексії був гострий погляд, коли вона вишукувала сліди нападу.
– Ні, напад стався у сусідній кімнаті, – відповіла Крістіна.
– До речі, ця пляма від того, що Канаде мить тому захопилася і розлила каву, – додав Сід.
– Х-хей! – вигукнула Канаде, яка ховалася в кутку кімнати і намагалася бути якомога непомітнішою відтоді, як зайшла Алексія.
– С-справді? – щоки Алексії почервоніли. – Ну, враховуючи вчорашні події, нічого дивного, що ти так нервувала.
– Т-так, – погодилася Канаде. – Я так хвилювалася, що не могла заснути…
– До речі, Канаде міцно і спокійно спала всю ніч, – сказав Сід. – Вона напрочуд стійка, тож нема про що турбуватися.
– Ти можеш просто помовчати? Я намагаюся проявити увагу, – різко сказала Алексія.
– Якби ти постійно не говорила недоречні речі, мені б не довелося тебе виправляти.
Погляди Алексії і Сіда зіткнулися.
– Н-ну ж бо, тихо, заспокойтеся, – втрутилася Крістіна.
– У будь-якому разі, нам потрібно ще раз вивчити події минулої ночі і дії Джека-Різника. Можливо, ми щось пропустили! – сказала Алексія, обводячи всіх поглядом.
– Це гарна ідея, – погодилася Крістіна.
– У мене нема жодних заперечень щодо цього, – сказав Сід.
– Отже, ви щось помітили? – запитала Алексія. – Це може стосуватися подій минулої ночі або чогось, що сталося до цього. Абсолютно будь-що.
– Після всього цього я все ж не вважаю, що Джек-Різник наш ворог. Якби було інакше, він міг залишити нас помирати минулої ночі, – сказала Крістіна.
– Час справді був надто ідеальним, – зауважила Алексія.
– Так. Джек-Різник, ймовірно, весь час стежив за рухами Клинків Ночі. Він побачив, як на нас напали, і втрутився, щоб допомогти.
– Я не був би так у цьому впевнений, – Сід не погодився зі словами Крістіни. – Можливо, так було просто ефективніше. Він міг подумати, що легше об’єднатися з вами всіма, ніж самотужки битися з Клинками Ночі.
– Я так не думаю, – одразу ж заперечила Крістіна. – Сіде, ти цього не бачив, тому не знаєш, але здібності Джека-Різника набагато вищі за здібності звичайної людини. Він сам знищив ворогів. Ми йому зовсім не рівня.
– Ну, воно і не дивно, що Сід Каґено, який утік посеред бою, не знає, – Алексія не втратила можливості вкусити.
– Так! – щосили погодилася Канаде. – Не дивно, що зрадник, який утік посеред бою, не знає.
– Н-ну, думаю, можна сказати, що нам вдалося протриматися завдяки тому, що Сід відволік увагу деяких ворогів… – сказала Крістіна, намагаючись захистити його.
– Він анітрохи не думав про щось подібне. А просто втік, бо злякався за власну шкуру.
– Я ніколи не забуду той момент. Його очі були очима зрадника.
– Це вже якось занадто, – знесилено сказав Сід, дивлячись на Алексію і Канаде.
– До речі, – заговорила Крістіна, ніби раптом щось згадала, – щойно надійшов звіт і там є одна річ, яка мене бентежить.
– Що це? – запитала Алексія.
– Здається, вазу, яка була твором мистецтва, вкрали з вілли. Вона ще була тут учора вдень, тож її, мабуть, вкрали під час нападу.
– Ого, це цікаво. Що це була за ваза?
– Ви знайомі з роботами кераміста Давінчі трьохсотлітньої давності?
– Хах?! Маєте на увазі ту вазу вартістю понад 200 мільйонів зені, яка стояла в коридорі?! – вигукнула Канаде. – Її вкрали?!
– Так, на жаль…
– Хвилинку, ці вази – національні скарби! Це не та річ, яку можна просто виставляти в коридорі! – з недовірою сказала Алексія.
– А, ні, вкрали всього лише репліку вази Давінчі.
– Га? – сказав Сід. – Це була репліка?
– Так, – відповіла Крістіна. – Ми б не виставляли справжню річ у такому місці. Ось чому це так дивно: навіщо винуватцю красти репліку?
– Це справді дивно, – погодилася Алексія. – Не можу зрозуміти, навіщо комусь це робити.
– Що ж, це була добре зроблена репліка, тому я думаю, що її все ж можна продати за десятки тисяч зені, але не більше.
– Якщо вони зробили це заради грошей, то краще було б вкрасти щось інше.
– Так, у коридорі є інші твори мистецтва вартістю мільйони зені. Навіщо красти найменш цінну репліку?
– Враховуючи час, можна припустити, що винуватець або Джек-Різник, або хтось, пов’язаний з Клинками Ночі.
– Можливо, вони просто не усвідомлювали, що ваза – це репліка.
– Мені важко таке уявити. Як би добре не була зроблена копія, будь-хто з першого погляду міг би сказати, що вона не справжня. Тільки абсолютно неосвічена людина без краплі витонченості у тілі цього б не помітила.
– Це правда.
Поки Крістіна й Алексія говорили, Канаде і Сід обмінялися поглядами.
– Абсолютно неосвічена…
– Без краплі витонченості…
Їхні плечі опустилися.
– Я не можу цього зрозуміти, – сказала Алексія. – Можливо, в цьому ще одне приховане послання від Джека-Різника?
– Цей варіант не можна виключати, – погодилася Крістіна. – Слід це розглянути.
– Я не думаю, що в цьому щось є.
– Тихо, Почі. Крістіно, веди мене на місце подій! Ми розгадаємо цю таємницю за допомогою підказки, яку маємо!
– Я ж кажу, ви даремно гаєте час.
– Іди з нами, Почі.
Того дня Алексія з іншими досліджували місце крадіжки до пізньої ночі, але зрештою нічого не знайшли.

Коментарі
Дописати коментар