СвТ. Том 6. Розділ 3-4

Розділ 3. Розшифровка карти-повідомлення! Частина 4

Повернись живим тут. | Госпітальєри тут. | Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Русоріз тут. | Шахедоріз тут.

Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.

Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, vch_m, Drakula, Kirito Kun, Timyrchik, Павло Ш., Matthew, Lex Ch., дроїд, PaaR_THur_NAX, Shinobu

У мене є Patreon, Buymeacoffee. Банка.  

Розділ 3. Розшифровка карти-повідомлення! Частина 4

***

– Білий особняк прямо попереду.

– Агаа.

Наша група на чолі з Крістіною йшла елітним житловим районом столиці.

Кожен будинок навколо нас був неймовірно розкішною резиденцію, яка коштувала не менше мільярда зені. Будинок Крістіни, мабуть, був більшим за площею, але всепоглинаюче почуття престижу цієї частини міста примусило нас з Канаде роззявити роти.

– Це не має сенсу. Джек-Різник, мабуть, залишив нам повідомлення. Можливо, потрібно було дочекатися, поки сонячне світло відіб’ється від дзеркала в коридорі і розшифрувати повідомлення, приховане в тіні… – позаду нас Алексія, з мішками під очима, бурмотіла, роблячи безглузді припущення.

– Я п-почуваюся тут якось недоречно, – Канаде, поводячись дещо знервовано, подивилася на мене.

– Тобі слід було просто почекати на віллі.

– Але ж безпечніше бути разом, правда?

– Невже?

– …Якщо використати принцесу Алексія як щит, то я точно зможу вижити.

Ці неповажні слова Канаде пробурмотіла, але мої вуха чітко їх почули. Проте я також прожив досить неповажне життя, тож вглибині душі вболівав за неї.

– Знаєш, Канаде, ти, можливо, опинишся в історичних кригах.

Звісно, не в хорошому сенсі.

– Га? Справді так думаєш? Йой, це якось ніяково, – моторошно посмішка з’явилася на губах Канаде.

– Гм?

Я за звичкою сканував простір, коли відчув як неймовірна магічна сила наближалася з величезною швидкістю.

Хто б це не був, це небезпечно.

Далі я зрозумів, що це Дельта.

– …Ой, це погано.

– Га? Що таке? – запитала мене Канаде.

– Ну, це…

У мене виникло стійке відчуття, що якщо ця сила природи з’явиться, поки я разом з ними, то я виділятимуся набагато більше за будь-якого фонового персонажа.

– Мені потрібно посрати…

Щойно я збирався піти, використавши цю дурну відмовку…

– Босеееее!!

…Звіролюдка кинулася до мене на повній швидкості.

– Дельто, чекай!!

– У-у?! Але я ненавиджу чекати!

Дельта на мить сповільнилася, але це найдовший час, на який вона здатна себе стримати.

Проте для мене було більш ніж достатньо цієї однієї миті.

Я відступив на максимальній швидкості, яку міг розвинути моб, і наклав заклинання на Дельту, яка знову прискорилася.

– Чекай!

– У-у?!

Дельта смикнулася і на мить сповільнилася.

Але потім вона знову прискорилася.

– Чекай! Чекай!

– У-у?! У-у-у?!

– Чекай-чекай-чекай-чекай-чекай!

З кожним смиканням вона трохи сповільнювалася, аж поки нарешті не опинилася переді мною.

– У-у-у-у-у-у-у-у…

З одного боку, Дельта виглядала роздратована постійними командами «чекай». З іншого боку, Алексія, Крістіна і Канаде виглядали збентеженими через раптову появу дивної звіролюдки.

Я сушив голову, намагаючись зрозуміти, як пояснити це.

– Хм, Почі, ти її знаєш? Магічна сила цієї звіролюдки дещо турбує, – сказала Алексія, трохи відступаючи. Магічна сила Дельти так роздулася через постійні зупинки і старти, що, здавалося, ось-ось розірветься.

– Е, ну, її можна назвати моєю улюбленицею…? Ось, ось.

Я почухав Дельта по голові, щоб запобігти вибуху її магії. Якби це сталося в такомумісці, то тут би відбулася величезна катастрофа.

– Вона виглядає як досить небезпечний домашній улюбленець. Крім того, я впевнена, що володіти рабами-звіролюдами заборонено, – сказала Алексія і кинула на мене звинувачувальний погляд.

– О, чорт.

Коли я усвідомив ситуацію, було вже надто пізно.

– Хей! Слабачко, не розмовляй з босом! – Дельта сприйняла погляд Алексії як ворожість.

– Ось, ось, ось, ось!

Я щосили чухав голову Дельти.

Поступово вираз її обличчя робився м’якшим від щастя.

– Ти щойно назвала мене слабачкою? Боюся, я не можу це просто так проігнорувати, – Алексія підлила олії у вогонь.

– Хей, та ну, просто забудь!

Чому Алексія раптом завелася? Один удар Дельти – і вона просто зникне.

– Фґрааааарр.

Все ще з задоволеним обличчям від того, що її чухають, Дельта тихо загарчала на Дельту.

Я схопив її за голову і потягнув геть.

– Прошу вибачення за весь той галас, який наробив мій улюбленець.

– Агов! – запротестувала Алексія. – Ця розмова ще не закінчена!

– Так, так, я вислухаю тебе пізніше.

Мені довелося трохи напружитися, щоб стримати Дельту і відвести її від Алексії та інших.

– Грр! Боляче!

– Ой, вибач, вибач.

Щойно ми безпечно сховалися за стіною шикарного будинку, я відпустив Дельту.

– Босе, ти такий сильний. І ти навіть не використовував магію!

– Ну, я тренуюся. Що важливіше, ти не повинна контактувати зі мною, коли я спілкуюся зі звичайними людьми, пам’ятаєш?

– Га?

– О, ну, ми вже говорили про це. Правило таке: ти не спілкуєшся зі мною, коли я разом зі звичайними людьми.

– Гаа?

Побачивши, як Дельта здивовано нахилила голову, я просто здався.

– Ні, забудь про це. Я просто марную свій час…

– Я теж не люблю марнувати час!

– Так, це жахливо. До речі, Дельто, чого ти сюди прийшла?

– Я хотіла побачити тебе, босе!

– І тому ти прийшла?

– Ні! Босе, можна я поб’ю ту дівчину? Їй слід вивчити своє місце!

– Не треба її бити. Хоча вона не виглядає якоюсь особливою, але ця дівчина – принцеса цієї країни, тож це може спричинити проблеми. Отже, Дельто, чого ти сюди прийшла?

– Все гаразд! Я поб’ю її і змушу трясти перед тобою дупою!

– Ні, отже, Дельто, чого ти сюди прийшла? І ще – не можна бити Алексію, це заборонено.

– Не можна?

– Не можна.

– Але ж вона така слабка, а поводить так зверхньо.

– Я знаю це, але все одно не можна.

– У-у-у… гаразд.

– Отже, Дельто, чого ти сюди прийшла?

– Я, е-е… – Дельта нахилила голову і кліпнула, ніби намагається згадати. – Точно! Я прийшла шукати кішку!

– Кішку… Щось трапилося з Дзетою?

– Пані Альфа сказала мені знайти її! Е-е, щось про звіт? Багато порожніх місць? Гмм, я не зовсім зрозуміла, але все, що мені потрібно зробити, це побити кішку і привести її з собою!

– А, зрозумів.

Що ж, коли справа доходить до пошуку когось, найкращий варіант – покластися на ніс Дельти. Хоча, навіть якщо це вдасться, я сумнівався, що Дзета слухняно виконуватиме її вказівки.

– Нюх, нюх, – ніс Дельти смикався, коли вона обнюхувала мене. – Босе, від тебе іде запах кішки. Але зовсім слабкий.

– Минуло досить багато часу з нашої останньої зустрічі. Здається, востаннє ми бачилися під час того інциденту.

– У цій країні трохи пахне кішкою. Але лише трохи. Вона, мабуть, вже пішла.

Обличчя Дельти, яка винюхує запахи, поступово ставало все серйознішим. Вираз її обличчя змінився на той, який вона мала під час полювання.

Затим я відчув слабку присутність і обернувся.

– Пані Дельтооооо! Зачекайтееее!

З’явилася приваблива дівчина-звіролюд, вона задихалася від бігу. У неї блакитні очі, чорно-білі вуха і хвіст. Дівчина чимось нагадувала сибірського хаскі.

– Га, пані Дельто? Невже це…?

– Ухе-хе! Бос – це бос Дельти! – вона випнула груди і представила мене найбезглуздішим чином.

– О, привіт. Я Сід Каґено. Ти подруга Дельти?

– Е, гааааааа?! Та ну, серйозно?!

– Ем, Дельто, хто вона?

– Це моя підлегла! – самовдоволено усміхнулася Дельта.

Подумати тільки, у неї з’явилися підлеглі. Цей світ приречений.

– Твоя підлегла, га? Як її звати?

– Це Пі!

– Пі, га?

Це грецька літера. Іншими словами, вона, мабуть, працювала на Міцуґоші.

– Я… я Пі! При-приємно познайомитися.

З цими словами вона раптом упала на землю спиною.

– Е, що…?

– Це поза підкорення! – Дельта задоволено кивнула.

– А, ясно.

Я навіть не хотів нічого коментувати, тому просто недбало кивнув.

– У-у-у… Він мене зневажає… Він дивиться на мене, як на комаху… – скиглила Пі.

– Це зовсім не так.

Тепер, коли я про це думаю, багато звіролюдей були такими. Я подумав, що лише Юкіме і Дзета належали до винятків.

– Чомууу? Я зробила щось не так? Якщо ватажок мене не любить, я не зможу вижити в цій зграї…

– Босе! Ти думаєш, що Пі не підходить для зграї? Вона не надто розумна, але, обіцяю, вона хороша дівчинка!

– Я впевнений, що з нею все гаразд. 

Але я буквально щойно зустрів цю дівчину.

– Ура! Бос прийняв Пі!

– Справді? Серйозно? Я буду наполегливо працювати, господарю!

Пі підскочила і швидко замахала хвостом.

– Нюх, нюх, – вона підійшла до мене і почала нюхати. – Я запам’ятала твій запах, господарю!

– Босе, Пі неймовірна! Вона трохи пустоголова, але її нюх навіть гостріший за мій!

– Ого, це неймовірно.

Це, звісно, неймовірно, що Дельта знайшла когось дурнішого за себе.

– Крім того, Пі досить сильна!

– Так, я знаю.

Те, як вона приховала свою присутність, коли з’явилася, було надзвичайним. 

– Ехе-хе-хе.

Вона невинно засміялася, але, якщо не враховувати розум, ця дівчина здавалася силою, з якою потрібно рахуватися.

– Коли ти збираєшся захопити світ, господарю? – запитала Пі.

– Ну, я взагалі цього не планував.

– Ще ні? Але ми з пані Дельтою щодня обмірковуємо плани, як створити найсильнішу зграю і підкорити світ.

Що ж, це зловісно.

– Пі, план ще не готовий! – зупинила її Дельта, виглядаючи незвичайно схвильованою. – Ми досі не з’ясували, що будемо робити після того, як бос зачне десять тисяч дітей!

Двоє звіролюдок зашепотілися, крадькома поглядаючи на мене.

– Щооо? Хіба десяти тисяч недостатньо, щоб захопити світ?

– Альфа сказала, що ні! Тож потрібно більше. Можливо, мільйон. Тоді Альфа точно погодиться!

– Щоооо? Але ж це так багато!

Дельта активно жестикулювала, пояснюючи план, а Пі шалено жестикулювала через здивування.

– Ось чому ми маємо почекати і пізніше розповісти босу про наш ідеальний план світового панування!

Так, це справді звучало зловісно. Мені залишалося лише сподіватися, що цей план ніколи не буде втілений у життя.

– Тоді нам слід якнайшвидше переглянути його.

– Ні! Зараз у нас завдання зловити кішку!

– О, це правда… Але в мене алергія на котів!

Раптом я відчув, що наближається Алексія.

– Агов?! Як довго ти збираєшся примушувати нас чекати?! – вимогливо сказала вона.

– О, вибач, вибач. Уже іду.

Я подав сигнал очима, і Дельті з Пі в мить зникли вдалині. Хоча вони не найрозумніші, але приємно, що ці двоє так швидко усвідомлюють, що я хочу. Мабуть, вся суть у їхніх собачих рисах.

Після цього я знову приєднався до Алексії й інших, вибачився і використав якусь фальшиву відмовку. 

~ ~ ~

Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.

У мене є Patreon, Buymeacoffee. Можете підтримати гривнею й отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Список розділів Сходженні в тіні. 

Коментарі