ЗСМК. Том 6. 4-1

4.1 «Алло»

Повернись живим тут. | Госпітальєри тут. | Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Русоріз тут. | Шахедоріз тут.

Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.

Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, vch_m, Drakula, Kirito Kun, Timyrchik, Павло Ш., Matthew, Lex Ch., дроїд, PaaR_THur_NAX, Shinobu

У мене є Patreon, Buymeacoffee. Банка.   


4.1 «Алло»

Була порожнеча літніх канікул. Я сидів сам у покинутому храмі і спостерігав за феєрверками. Навіть після нашого розриву світ без проблем продовжував обертатися. Ніби минулий рік був брехнею.

Я поглянув на смартфон у руці. Достатньо подзвонити, і я б зв’язався з тобою. Це було б так само просто, як і минулого року, але я не міг.

Здавалося, що ти була так далеко від мене, що жоден сигнал не міг до тебе дійти. Хотілося б, щоб все це було брехнею. Весь минулий рік, весь час, який я провів з тобою. Я не хотів знати, що кінець наближався.

◆ Ірідо Юме ◆

Тепер, коли кожен клас визначився з тим, що робитиме на шкільному фестивалі, почалася серйозна підготовка. Поки наші однокласники були зайняті оформленням кафе у стилі Тайшьо Роман і займалися меню, ми з Мізуто відвідували засідання виконавчого комітету.

На нас лягала роль зв’язкової ланки між класами й оргкомітетом. Ми виготовляли запрошення і рекламні плакати для поширення серед місцевих жителів. По суті, нам доводилося дбати про велику кількість дрібниць для шкільного фестивалю. Тож, попри докладені зусилля, щоб ідею схвалили, ми не могли суттєво долучитися до підготовки класу.

– Як справи?

– Ва-а!

Поки я працювала за ноутбуком, раптом біля вуха пролунав спокійний шепіт, який примусив мене здригнутися від несподіванки. Я обернулася і побачила віцепрезидентку студради Куренай Сузурі-семпай. Вона дражливо засміялася.

– С-семпаю… вам щось потрібно?

– Вибач, що здивувала. Усі зосередженні, тому я намагалася говорити тихо, щоб не заважати іншим.

Це неправда. Їй просто подобалося дражнити людей. Куренай-семпай відома як найвидатніший геній в історії школи. Її харизма підкорювала навіть третьокурсників, але насправді вона була напрочуд доброзичлива. Можливо, через те, що я виділилася під час презентації, Куренай-семпай багато зі мною розмовляла… або мені так здавалося. Вона невимушено поводилася з усіма, тож це могло бути просто в моїй голові.

Куренай-семпай нахилилася і подивилася на екран ноутбука, за яким я працювала.

– Як налагодження? Все проходить добре?

– О, так… Поки що помітних помилок нема.

Наразі я тестувала систему з запобігання проблемам, яка була запропонована на презентації. Ми звернулися до кількох учнів з характерною зовнішністю і попросили ходити по школі, учасники виконавчого комітету мали сфотографувати їх і негайно відправити до бази даних. Потім ми мали використати її для прогнозування переміщення учнів. Це трохи нагадувало гру у квача, але ідеально підходило для того, щоб побачити, чи були якість проблеми з базою даних і чи буде система справді ефективною.

Я не дуже добре розбиралася в комп’ютерах, але мене попросили допомогти з налагодженням поведінки бази даних. Мізуто тихо працював за сусіднім столом.

Куренай-семпай кивнула на екран:

– Так, виглядає добре. Ну, це система, яку налаштував Джо, тому я не дуже хвилювалася.

– Хто…?

– Наш скарбник. Він не надто виділяється, але дуже талановитий. Особливо коли справа доходить до комп’ютерів.

Вона обернулася і глянула на кінець довгого столу перед білою дошкою. Там сидів хлопець з трохи кучерявим від природи волоссям і немодними окулярами, він мовчки друкував щось на клавіатурі.

Побачивши його, я згадала повне ім’я. Це був скарбник Хаба Джоджі-семпай.

Вона називала його «Джо». Тепер, коли я подумала про це, здавалося, що вони завжди разом. Цікаво, чи були ці двоє друзями?

– Гадаю, що так.

– Га?

Вона прочитала мої думки?!

Куренай-семпай знову засміялася:

– На твоєму обличчі можна прочитати все, це так кумедно. До речі, я маю додати ще одне, на жаль, ми просто друзі. Поки що.

– Ви дуже проникливі…

Гм? Вона щойно сказала «на жаль» і «поки що»? Неможливо. Невже вона…?

– Ну, хто знає? – Куренай-семпай підморгнула мені, подарувавши загадкову усмішку. – Що ж, продовжуй, – сказала вона, перш ніж піти до інших членів комітету.

Ні… хвилинку. Які у вас стосунки?! Я маю знати!

Я не могла не стежити очима за її спиною, коли вона відходила. На відміну від того, як сильно відчувалася її присутність, Куренай-семпай якимось чином залишалася такою делікатною. Якщо між ними правда щось було, з них склалася б дуже несподівана пара. Але водночас здавалося, що вона просто дражнила мене… Ух, який з варіантів?!

Поки я схвильовано міркувала над цим, хтось покликав мене. Я обернулася і побачила, що підійшов Мізуто.

– Т-так?

– Друга вкладка, це тільки мені здається, що на ній більше друкарських помилок, ніж на інших?

– Га…? Е, так. Тепер, коли ти про це сказав… Мабуть, ця людина трохи розсіяна.

– Інтерфейс користувача може бути складним для декого. Можливо, нам слід зробити його простішим.

– Так, добре. Я зберу деякі дані і складу звіт.

Мізуто кивнув, після чого повернувся на своє місце.

…Він працював наполегливо, як і раніше, але поки що не взаємодіяв з іншими учнями виконавчого комітету, крім мене. О, ще з ним спілкується Куренай-семпай. В цьому не було нічого дивного, Мізуто повільно відкривався іншими… Але все одно трохи прикро так все марнувати, він отримав стільки похвали під час презентації.

◆ Каванамі Коґуре ◆

– Добре, Ко-куне, відкрий рота! – пролунав нудотно солодкий голос.

– А-а.

Мені до рота запхнули скибочку апельсина. Я кинув на Акацукі швидкий погляд. Вона, тримаючи ложку, злегка нахилила голову.

– Ну як?

– Хмм… Чи не занадто солодко?

– Як тобі і подобається!

– Яка користь, якщо це відповідатиме лише моєму смаку?!

Я дегустував страви, які наш клас планував подавати на шкільному фестивалі. Зазвичай меню епохи Тайшьо складалося з карі, крокетів і тонкацу, але нам заборонили використовувати відкритий вогонь і олію у школі. Тому ми зосередилися на простих закусках, таких як фруктовий пунш – тобто всього лише занурити фрукти у газовану воду, а також бутербродах з попередньо приготованими шинкою, латуком і збовтаним яйцем.

Дивлячись на фруктовий пунш, приготований Акацукі, я спитав:

– Який сенс дегустувати це? Хіба кафе не має зосереджуватися на чаї або каві?

– Це так, але Кіне-чян справді цим захопилася. Зараз вона меле зерна в кабінеті ведення домашніх справ.

– Зерна, га? Гадаю, перфекціонізм – це звичайна справа для людини, що входить до клубу чайної церемонії…

Хвилинку, яке взагалі відношення кава мала до чаю?   

Перфекціоністи були усюди. Я оглянув клас. З огляду на концепцію кафе у стилі Тайшьо Роман ми вирішили поклеїти відповідні шпалери на голі стіни класу. Однак існувало багато різних стилів, тож зараз точилася суперечка між тими, хто віддавав перевагу дерев’яній текстурі, і тими, хто віддавав перевагу цеглі.

Крім того, йшло обговорення, як розташувати місця. Згідно з дослідженням Ірідо-сан, перші кафе, відкриті в епоху Тайшьо були салонами, де збиралися інтелектуали. Тому ми вирішували обрати традиційний стиль чи більш сучасний варіант кафе.

Здавалося, що ми у класі грали в Майнкрафт, атмосфера була зовсім непоганою. Так само як і з романтикою, мені цікавіше було спостерігати збоку, ніж приєднуватися.

Поки я куштував прототип фруктового пуншу, насолоджуючись офіційною можливістю нічого не робити, Акацукі раптом сказала:

– А! Хіґашіра-сан?

– Гм?

Я обернувся і побачив дівчину, яка нервово зазирала у клас. Це справді була Хіґашіра Ісана. Вона водила головою туди-сюди, ніби шукаючи когось. Ну, її ціль була досить очевидною. Вона шукала Ірідо.

Ми підійшли до неї.

– Ірідо тут немає.

– З-звідки ти знаєш мою мету?

– Чому б іще три прийшла до нашого класу?

Сказала Акацукі, і Хіґашіра трохи потягнулася, щоб зазирнути поверх її голови до класу.

– Ви знаєте, де він? Якщо так триватиме, то атмосфера шкільного фестивалю буквально вб’є мене!

– Чому ти так пишаєшся тим, що ледарюєш? Ти могла б просто допомогти своєму класу з підготовкою, еге?  

– Точно, – я погодився з Акацукі. – Невже твоєму класу не потрібна допомога?

– Хе-хе. Ти справді думаєш, що вони б довірили мені якесь завдання? – зі сміхом запитала Хіґашіра.

Іншими словами, вона прийшла сюди, щоб Ірідо звернув на неї уваги, оскільки у неї не було місця у власному класі.

– Послухай, – трохи роздратовано почав я, – Ірідо зараз з іншими членами виконавчого комітету. Він більш зайнятий, ніж ми, не турбуй його.

– О, ясно… Як прикро. Я не хочу завдавати йому клопотів, – Хіґашіра опустила плечі, виглядаючи явно пригніченою.

Мені навіть стало її трохи шкода, але це була вина Хіґашіри, що вона не завела друзів у класі. Культурний фестиваль був ідеальною можливістю зблизитися з однокласниками. Якби тільки вона не втекла.

– О, точно. Хіґашіро-сан, хочеш спробувати фруктового пуншу? Ми зараз проводимо дегустацію прототипу.

– О, а можна?

– Так, звісно! Від його думки все одно користі нема.

– Я не здивована. 

– Чому ти така груба лише зі мною?!

Тільки-но Акацукі збиралася заманити Хіґашіру до класу, як пролунав голос.

– Га? Ісано?

– О! Мізуто-куне!

Щойно Ірідо з’явився в кінці коридору, як Хіґашіра повернулася і підбігла до нього, ніби собака до господаря.

– Я думала, ти зайнятий роботою в комітеті.

– На сьогодні я закінчив. Я збирався перевірити все, а потім забрати тебе.

– О, який збіг! Я щойно прийшла, бо почала нервувати через те, що не могла знайти місця у класі!

– Вибач. Я запізнився і не забрав тебе.

Я майже бачив, як вона виляє хвостом. Хіґашіра справді прив’язалася до нього. Від моменту признання у класі вона, здавалося, не звертала особливої уваги на інших.   

Я злегка підняв руку до Ірідо:

– Агов. Де Ірідо-сан?

– Не знаю. Можливо, досі працює.

Тон відповіді примусив мене думати, що йому зовсім байдуже.

Ірідо поклав руку на плече Хіґашіри.

– Якщо у тебе нема ніякої роботи, то ходімо разом. Бібліотека вже зачинена, хочеш піти до мене?

– Чудова ідея! Піду заберу свої речі!

– Я з тобою.

Він вже збирався піти з Хіґашірою, як раптом, ніби щойно згадав, повернувся до нас.

– Побачимося, Каванамі, Мінамі-сан.

– Так… побачимося.

– До зустрічі, Ірідо-куне!

Ірідо кивнув і разом з Хіґашірою зник у метушливому коридорі. Провівши їх спини, ми з Акацукі зустрілися поглядами.

– То…

– Так…

План полягав у тому, щоб Ірідо й Ірідо-сан зблизилися під час спільної роботи в комітеті, але… чому зараз здавалося, що відстань між ними зростала?

◆ Хіґашіра Ісана ◆

Зайшовши до кімнати Мізуто-куна, я сіла на ліжко і швидко зняла шкарпетки. Його більше не бентежили мої егоїстичні звички. Він недбало повісив сумку на вішалку і послабив краватку.

– Хуу… Я нарешті можу розслабитися, – сказав Мізуто-кун.

– Члени виконавчого комітету дуже зайняті?

– Робота не така вже й важка, але віцепрезидентка постійно намагається зі мною поговорити. З такими людьми складно мати справу.

– Га? Віцепрезидентка? Та, що зі студради?

– Так. Упевнений, що вона непогана людина, але я просто не можу з нею порозумітися.

Мізуто-кун рідко так говорив. Він ніколи не звертав уваги на інших людей, крім Юме-сан.

– Це, мабуть, складно. Мені ж, навпаки, не доручили жодних завдань, тож я почуваюся сповненою сил.

– Не потрібно вдавати. Тобі слід хоча б спробувати допомогти, інакше ти тільки більше нервуватимеш.

– Правда… Я справді відчуваю певну провину.

– Тільки подумай, як паскудно ти почуватимешся, коли, нічого не зробивши, носитимеш футболку класу.  

– Ого! Вони справді існують? Я думала, що футболки класу – це легенда! Я була більш ніж впевнена, що зможу уникнути цього у підготовчій школі!

– Хоча це підготовча школа, вона все одно стара. Принаймні вартість футболок буде вирахувана з бюджету кожного класу, тож нам не доведеться за них платити.

– Тобі теж не подобаються футболки класу, Мізуто-куне?

– Звичайно, ні. Чому мені має подобатися те, що буквально є втіленням тиску однолітків?

– Згодна! Що мені робити, коли я не відчуваю жодної прихильності до свого класу?

– Це всього лише вдавання дружби між всіма за допомогою поверхневих елементів, – Мізуто-кун тихо зітхнув.

Хммм… Він виглядав справді втомленим.

– Хей, Мізуто-куне. Якщо тобі бракує енергії, хочеш, щоб я поділилася частиною своєї?

– Га? Як?

– Ходи сюди.

Я покликала Мізуто-куна і посадила на край ліжка спиною до себе. Далі я поклала руки йому на плечі і напружила пальці. 

~ ~ ~

Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.

У мене є Patreon, Buymeacoffee. Можете підтримати гривнею й отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Погуляйте хвилинку-дві по сайту або по блогу. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде маленькою підтримкою.   

Коментарі